Опанас Заливаха народився 26 листопада 1925 року у селi Гусинцi на Харкiвщинi. Його дитинство минуло на Далекому Сході. Там Опанас закінчив школу. Далі був Ленінградський державний інститут живопису ім. Рєпіна. У 1957 році молодий художник приїхав на практику в райцентр Косiв на Івано-Франківщині. А через чотири роки оселився на Франківщині назавжди. У 1961-му році через декілька днів після відкриття за вказівкою секретаря обласного комітету Компартії першу персональну виставку Опанаса Заливахи закрили. Причина: «занепадницькi настрої виставки».

«Занепадницькi настрої виставки» — це, очевидно, поєднання модерністичної образності та традицій народного мистецтва. Саме ці характерні для творчості митця риси були відтворені ним і у відомому шевченківському вітражі-триптиху, що став мистецьким символом шістдесятників. У 1964 році до ювілею Тараса Шевченка Опанас Заливаха разом із Аллою Горською, Людмилою Семикіною, Галиною Зубченко, Галиною Севрук створив вітраж для тоді Київського державного університету ім. Тараса Шевченка (до речі, у номері від 14 січня 2011 року «День» приурочував публікацію про Аллу Горську 40-річчю з дня загибелі художниці-шістдесятниці). Втім, як відомо, його було знищено згідно з розпорядженням партійного керівництва, що дало початок черговій хвилі репресій проти української інтелігенції. Саме цей доробок став чи не найвідомішим твором Опанаса Заливахи. Після знищення вітражу художник був засуджений за антирадянську націоналістичну діяльність до ув’язнення у таборах суворого режиму у Мордовії на 5 довгих років. Там художник працював вантажником, потiм кочегаром. Малював у вільний від роботи час, проте невдовзі у нього конфiскували навіть фарби.

В останні роки життя Опанас Іванович не продавав своїх картин, сподівався, що відкриє музей. У 1995 році Опанас Заливаха став лауреатом Шевченківскої премії. Жив художник у Івано-Фрнківську з дружиною Дарією, племінницею Степана Бандери. Мав велику пошану серед українських мистців, немало художників столиці Прикарпаття вважають його своїм учителем. Серед них, зокрема, іванофранківський художник Богдан БРИНСЬКИЙ:

— Опанас Заливаха — феноменальна особистість, — каже пан Богдан у коментарі «Дню». — Він народився на Східній Україні, виріс на іншому «кутку» світу, на Далекому Сході, вивчився на живописця у Санкт-Петербурзі, довго працював у Києві, а оселився тут, у Івано-Франківську. Я сказав «вивчився на художника», але це словосполучення, не зовсім коректне, бо Опанас Заливаха був художником від Бога, більше того, він був нашим «національним» митцем від Бога. Адже національний дух був домінантним та пріоритетним на будь-якому з етапів його життя. Не пафосним та показним, а глибоким та усвідомленим. Коли я, бувало, питав, звідки він бере образи для творів, казав, що ніби просто бачить їх. Нічого не вигадує, а зображує лиш те, що вловлює його зір.

— Не так давно були, так би мовити, «відкриті» забуті шедеври Опанаса Заливахи, які майже десять років вважалися втраченими. Розкажіть, будь ласка, що це за твори?— У грудні 2009-го року давні друзі та прихильники творчості Опанаса Заливахи зібралися в мистецькій галереї «Цмок» в Івано-Франківську, аби вшанувати його пам’ять і вкотре привернути увагу громадських і культурницьких кіл до постаті майстра. І саме тоді були представлені віднайдені керамічні твори Опанаса Заливахи, що належать до малої пластики з серії декоративних робіт. Свого часу вони прикрашали кафе «Медівня» у Івано-Франківську. Довгий час ця кераміка припадала пилом на горищі кнайпи, а новий власник люб’язно погодився передати ці твори мені. Я їх реставрував, і таким чином, вони отримали нове життя. На жаль, в Україні досі немає музею Опанаса Заливахи, де цю, без перебільшень, казкову скульптуру можна було б виставити у постійній експозиції. Думаю, заснування музею Опанаса Заливахи ще попереду...»

«Опанас був абсолютним художником, але в той же час толерантним, попри поширену сьогодні думку про мистецьку богему, — згадує дружина митця Дарія ЗАЛИВАХА. — Він був надзвичайно людяним і ніколи нікого не засуджував. Навіть тих, хто його посадив. Жодного кривого слова про них я не почула. У Панасових творах дуже багато символічного. Я й досі помічаю нові елементи на полотнах, які давно вже в мене перед очима. У Панаса дуже багато було в доробку образів Мадонни-Матері. Часто він зображав її як українську жінку. Наприклад, на тому ж ескізі до відомого університетського вітражу. Я гадаю, що цьому образу актуальності не займати, він вічний.»

Давній знайомий Опанаса Заливахи, а нині депутат Івано-Франківської облдержадміністрації Зіновій Шкутяк згадує про художника:

— Знаєте, Опанас часто повторював: «Проживи один раз так, щоби вдруге не кортіло». І мені бачиться, що в тому є сенс, у тому є весь Заливаха, — каже пан Шкутяк. — Людина за життя має викластися так, щоб було зрозуміло — ця людина справді жила. У дивом вцілілих віднайдених кілька років тому чарівних керамічних образах авторства Опанаса у стилі Франкового «Захара Беркута», як і в усіх його творах, майбутні покоління черпатимуть наснагу й матимуть добрий взірець. Звісно, громаді Івано-Франківська дуже хотілося б бачити ці віднайдені твори в належному стані та у відповідному їм місці — музеї Опанаса Заливахи. А для його заснування нам потрібна як добра воля родини художника, так і співпраця громадськості та влади».

З часу презентації віднайдених скульптур Опанаса Заливахи пройшло більше року. Музею художника досі не існує. Дружина митця каже, що це міг би бути музей-садиба, тим більше, що приміщення для цього є — дім, де жив і працював Опанас Заливаха. А наразі твори митця чекають на свій час...
Софія КУЩ
ДЕНЬ