Вже рік немає з нами самобутнього художника України, Шевченківського лауреата Юрія Новикова. Майстер пішов у вічність на злеті, і зараз його мрії та арт-проекти втілюють у життя його друзі та рідні. Смерть наздогнала Новикова раптово — після джазового концерту, який відбувся в ним же створеному клубі «Радянський джаз».

ЖИТТЯ В РИТМІ ДЖАЗУ

Юрій Новиков чверть століття віддав оформленню книжок (випустив понад 250 книжок). Під час Чорнобильської катастрофи він разом із фотокором три місяці працював на місці аварії, а потім оформив книгжку «Чорнобильський репортаж». Останні десять років Юрій займався живописом. Він стояв біля витоків творчого об’єднання художників New&Mat («НьюМат»). Член правління «Арт Вісту Клубу». Новиков — учасник 40 виставок і арт-проектів в Україні та за її межами. Понад 500 творів художника — в різних галереях, музеях і приватних колекціях. Зокрема, в Українському державному музеї книжкового мистецтва, Національному союзі художників Росії, в приватних колекціях і галереях України, Росії, Німеччини, Польщі, Австралії, Великої Британії, Франції, США, Монако, Канади, а також в особистому архіві Єжи Гофмана (Варшава), подружжя Бжезінських (Вашингтон), в колекції Гая Чипмена (Сан-Антоніо, Техас).

Джаз — давнє захоплення художника. Новиков слухав його ще в ті часи, коли в колишньому СРСР про джазменів говорили: «Сьогодні ти граєш джаз, а завтра Батьківщину продаси!». До речі, в далекому 1962-му на вул. Леонтовича, в київському кафе «Мрiя», вперше зазвучала жива джазова музика. До цього в Радянському Союзі джаз слухали потай ночами з радіоприймача, по якому насилу ловили «ворожі голоси». Ефір тоді глушили, і зловити хвилю було за щастя. Юрій не просто любив джаз і зібрав цілу колекцію записів творів джазменів і співців, а також зберігав рідкісні кінострічки з метрами джазу. Новиков слухав музику і коли малював. Напевно, неспроста в його творчості з’явилися роботи й цілі серії, які не лише грали фарбами, а й рясніли імпровізаційними знахідками в джазовому стилі, як, скажімо, в проекті «Jam Session Art (JSA)».

Друзі любили приходити в майстерню Юрія Новикова на Печерську. Господар завжди був радий гостям. Тут будь-хто з відвідувачів міг розраховувати на тепле, дружнє слово і чашку чаю. Із вікон майстерні, яка притулилася під самим дахом будинку, було видно Дніпро і весь його лівий берег.

На сходах гостей зустрічала ціла «зграя» майстерно виготовлених джазових котів і кішечок, які усміхалися гостям. Це роботи Патриції Токав-Седх, учениці Юрія Новикова. Кожен вусато-смугастий має свій характер. Всі вони харизматичні та схожі на своїх прототипів — джазових виконавців. Серед них і маститі жирні метри джазу, й тендітні кішечки — солістки...

ГРЕБІНЕЦЬ ПАРАДЖАНОВА Й ВИДЕЛКА НОВИКОВА

Перше, що впадало в очі, як тільки переступаєш поріг майстерні, був портрет Юрія, намальований Сергієм Параджановим. Саме Новиков колись прихистив у себе опального кінорежисера, якому заборонили бувати в Києві після в’язниці.

Імпровізація завжди була властива Параджанову. Якось він запропонував Юрієві: «Давай малювати один одного предметами, з якими ми щодня спілкуємося енергетично». Сергій Йосипович намалював Юрія... гребінцем, за допомогою якого наносив фарби. А Новиков зробив у відповідь жест і намалював Параджанова виделкою. Одного дня Сергій Йосифович дістав із кишені люстерко, зазирнув у нього, а потім замалював фарбою і протягнув Юрієві зі словами: «Якщо захочеш мене побачити, зітри фарбу». Коли не стало великого кінорежисера, вірменина, що народився в Грузії й відсидів «в радянській в’язниці за український буржуазний націоналізм», Юрій не став знімати фарбу, аби побачити обличчя Параджанова. Воно збереглося в його пам’яті, й Новйков намалював згодом 47 портретів Параджанова! Вони виставлялися на вернісажі в Німеччині. Багато портретів були тоді продані та розійшлися по світу, поповнюючи приватні колекції любителів живопису.

У Юрія Новикова було безліч друзів. Про це можна судити і з того, скільки людей прийшло на вечір його пам’яті. Тут і художники, й поети, й джазові музиканти. У фойє — виставка його картин, а в залі джазові мелодії змінялися зворушливими спогадами друзів і близьких. Організатори вечора пам’яті — клуб «Радянський джаз» — продемонстрували два кінофільми про Юрія. Один знятий ще за його життя, а другий — «Перерваний джаз Юрія Новикова» — Олександр Спаринський створив нещодавно, вже після смерті художника. Цей фільм показали по телебаченню на каналі «Культура». Але глядачі побачили скорочений варіант, в якому випав цікавий і дуже важливий момент у житті відомого художника. Адже по життю він пробивався не завдяки, а всупереч своїй долі та родоводу! Якось, коли йшлося про руйнування історичних будівель у центрі Києва, Новіков показав родинні фотографії та розповів сумну історію й свого роду.

КУПЕЦЬКИЙ БУДИНОК

Юрій — онук відомого купця Івана Семеновича Новикова, одного з багатіїв столиці. На Подолі (на розі Костянтинівської та Верхнього Валу) і зараз зберігся будинок його діда. За радянської влади в ньому був Будинок піонерів, потім — ЗАГС, кафе... Цей будинок був побудований 1893 року (зараз він є пам’яткою архітектури) за проектом відомого в ті часи архітектора Казанського. В архіві зберігся проект фасаду і двох поверхів будівлі. На другому — поряд з двома вітальнями — був спроектований унікальний домашній театр. У будинку розміщувалася також прекрасна бібліотека, у вітальні стояв рояль. Освіті та вихованню підростаючого покоління (а в сім’ї виховувалося дванадцять дітей) тут приділялася велика увага. Всіх учили музики. І окрім рояля, в будинку було ще декілька піаніно.

Купецька сім’я Новикових була широко відома не лише в Києві, а й в усій Російській імперії. До революції мало не весь квартал на Подолі належав братам Новиковим — купцям другої гільдії Івану та Опанасу, які займалися заготовкою дров і риболовецьким промислом на Волзі. Їхні пароплави стояли в Астрахані. А дров’яні склади і склади рибних товарів були в Прип’яті й на Подолі в Києві. Крім того, брати мали садиби і володіли землею на півночі України, в Білорусії та Росії.

Дідусь Юрія був засідателем міської Думи і обіймав посади в комісіях з місцевого самоврядування: земельної, освітлення міста, впорядкування доріг. Він був у санітарній раді й загальній постійній раді з управління доброчинними закладами Дегтярьова. На гроші купців Новикових у Пущі-Водиці була побудована церква Святого Серафима і відкрита церковнопарафіяльна школа і лікарня. Іван Семенович був старостою Микільсько-Притиської церкви на Подолі й почесним корогвоносцем Московського великого Успенського собору. Це і врятувало йому життя під час Жовтневої революції 1917 року. Адже саме парафіяни подільської церкви заховали від більшовиків Івана Семеновича, його дружину і дітей (батько Юрія — Георгій — народився 1915 року) й тим самим уберегли сім’ю від розстрілу. В той же час брата Опанаса більшовики без суду і слідства розстріляли прямо у дворі його будинку, що стояв по-сусідству з будинком Івана й який був щойно конфіскований.

Юрій зберігав старі пожовклі фотографії як пам’ять про будинок: ялинка в центральній кімнаті та щасливі усміхнені діти, портрети його родичів, старовинні документи, виписки з архіву і навіть вітальні листівки. Його дід — Іван Семенович — був знавцем і цінителем музики, живопису, літератури, театру. Він не пропускав жодної прем’єри в опері, а в його будинку часто гостювали відомі артисти. Діти знали про всі міські події, вони випускали родинний журнал і навіть домашню щотижневу газету. Дід Юрія любив малювати. Це було його другим захопленням — після театру. У Юрія Новікова зберігався альбом малюнків діда з портретами його сучасників. Малював і батько Юрія — Георгій Новиков — і його молодший брат Олександр.

2002 року в покинутій і напівзруйнованій будівлі, яка була колись затишним родинним гніздом, Юрієві удалося провести вечір пам’яті свого батька. За давньою традицією запрошувати на торжество артистів запросили близького друга сім’ї, відомого актора і тодішнього міністра культури Богдана Ступку. Пізніше Новиков намалює його портрет. А тоді він передав Богданові Сильвестровичу невідправленого листа батька. Що не встиг сказати тодішньому міністрові культури батько Юрія? Може, просив повернути будинок його синам? Адже зараз Рюриковичі претендують на Києво-Печерську лавру і Золоті Ворота... Виявилось — ні, лист не про це. Георгій Новиков просив зберегти будівлю, яка була пам’яткою архітектури.
Наталя ЗІНЧЕНКО
ДЕНЬ