Живописець та педагог Федір Кричевський належав до покоління тих митців, які на хвилі європейського модернізму не лише творили нове мистецтво, а й розбудовували нову державу — незалежну Україну. Йдеться про початок ХХ століття, період УНР і аж до кінця Другої світової війни — безперечно тяжкі часи для української інтелігенції. Емігрантські поневіряння світом, обпалена війною Україна, знищене ім’я, злидні...

Однак йтиметься про одне з його творінь, що уособило ту Україну, яку пронесли крізь час і простір у своєму серці та творчості видатні українці, змушені, однак, творити за межами Батьківщини. Нині це оригінальне полотно «Полтавський краєвид» можна побачити в Літературному музеї Уласа Самчука, що у Рівному. Так заповідав письменник, адже він придбав картину у самого Кричевського 1941 року. Того ж дня і почалися її поневіряння, про які оповідає Інна Нагорна у невеликій книжці «Перевезена через скитання», що була видана 2010 року Літературним музеєм Уласа Самчука в Рівному.

Приїхавши до Києва 1941 року, Улас Самчук мав намір познайомитися з діячами, чиї імена ототожнював з одвічним українським духом. Чи не найпершим його знайомство відбулося саме з художником Федором Кричевським. Побачивши у нього вдома «Полтавський краєвид», який вражає своєю монументальністю, письменник захотів стати власником цієї картини. Полотно справді було по-своєму знаковим, на ньому розгорнувся пейзаж рідних Кричевському Шишаків, що на Полтавщині. До речі, неподалік — село Яреськи, де Довженко знімав свій фільм «Земля»... Згодом цей краєвид стане єдиним краєвидом України, який матиме змогу бачити Улас Самчук протягом багатьох емігрантських десятиліть.

У своїх спогадах літератор детально описував, як він ніс полотно в дощ через увесь Київ у комендантський час, ризикуючи бути підстреленим німецькими окупантами, а щонайменше — принести на квартиру друзів зіпсований водою шедевр. Проте вже наступного дня картина разом з письменником та його дружиною залишила українську столицю... Вона прикрашала оселю Самчуків в Німеччині, згодом — у Торонто. Усі, кому трапилося відвідати закордонне помешкання письменника, відзначали, що «Полтавський краєвид» Федора Кричевського дійсно вражає, збурює глибинні почуття і становить якусь дивовижну єдність з Уласом. Недарма для письменника він такий символічний. Одними із гостей було подружжя Ярослава та Оксани Соколиків. Ярослав був головою Конгресу українців Канади в Торонто. І в один із вечорів Улас Самчук звернувся до них із проханням.

— Чи бачите ту картину на стіні? Це моя Україна... Я вірю, що невдовзі комуністична влада там розлетиться. До цього ми мусимо бути приготовані...

Тож письменник повідомив Соколиків, що хоче, аби вони виконали його останню волю — перевезли його речі до Рівного, коли Україна стане незалежною. І разом із книжками та іншими речами нехай «Полтавський краєвид» займе своє місце в музеї творчості Уласа Самчука, який, імовірно, вони там заснують... І Соколики взяли на себе зобов’язання виконати заповіт письменника.

1987 року відійшов у вічність Улас Самчук. І «Полтавський краєвид» з помешкання письменника «перейшов» до його музею, що заснувала дружина Тетяна в Торонто на території пансіону ім. Івана Франка, в якому перебував Улас Самчук наприкінці свого життя. Але за три роки від тяжкої хвороби померла й Тетяна.

Довгими були клопотання щодо перевезення майна, однак, якщо речі переправили до України, то картина зникла... Як з’ясувалося, директорка пансіону продала «Краєвид». Після довгих вмовлянь новий власник картини таки погодився передати її до музею в Україну. Постали нові труднощі — з митницею. Зрештою 2008 року за сприяння тогочасних міністра культури України Василя Вовкуна та президента Віктора Ющенка, які відвідали того року Канаду, картина Кричевського повернулася в Україну.

Як і заповідав Улас Самчук.

МАРИНА КУЧУК
ДЕНЬ