Галерея ДУКАТ. «Енгармонійне» -- це перше, що приходить на тяму, коли бачиш дуетну виставку Олексія Аполлонова і Олени Придувалової. Поєднати непоєднуване досить важко, а інколи й неможливо. Але ж і не потрібно, панове.

Аполлонов у своєму пластиліновому світі ню. Єдиною вартою, як на мене, роботою є «Сіра ню», де погляд і розкішниця героїні є в певній гармонії.

Придувалова реалізувала ідею кількох кольорових плям у сірому, безпробудному техногенному місті під тяжким свинцевим небом. Але це матеріал для одної вартісної картини альбо великої техногенної панорами.

Дуже добрі – «Бульвар», «Дорога проз сітку» та «Сірий вид з жовтими підйомними кранами».

Галерея «Грифон». Іван Горобчук, що прийшов зі своїм світлом і світом у галерею ніби продовжує свого попередника Олеся Семерню.

Але він, безперечно, инакший. Обидва мамаї – витончені, штивні, вартісні. Таких не гріх і на скриню, і на двері і де лиш душа ваша запрагне  приладувати.

«А чи пам’ятаєш ти, діду?» (2009). Дід про своє згадує, а баба про своє. Дід з ціпком замість того, що тримало го рівно, а баба з яблуками – ще зеленими. Кіт з зеленими очима – улюблений наскрізний образ автора.

Веселі музики (2008-2009). Мальви, соняшники, зеленоокий кіт.

«Дует» (2009). Молодий зі старим – грають. Дід – три точки зіпертя. Молодий – на одній.

«І згадали вони роки молоді» (2008). Яблука великі. Кіт обернувся в зеленоокого юнака – визира з трави на картину старечого танцю, повного молодости і нерозтраченої любовної снаги.

«За весільним столом» (2008). Гарна картинка з характерами і деталями ужитку.

«Сіно везуть» (2009). Воли, кури, мальви.

«З ярмарку» (2008) . Яскравий і повний образ достатку.

«Купальська пісня» (2008-2009). Лиця якби в полині скупані.

«Нові черевики» (2003). Хлопчик в білому – на синьому тлі – мамина спідниця.

Отакі мої серпневі враження.

Василь ВЕЛИМЧИЙ.