Володимир Гарбуз – видатний український маляр, що має в собі велику українську душу, сповідує українські цінності і має неабиякий талант бачити і відтворювати – ритми, кольори, життя.

Виставка його творів в Українському домі призначена для того, аби сталася справедливість суєтного світу і пан Володимир отримав Шевченківську премію цьогоріч. Проте безвідносно до того, отримає він її чи ні – виставка його творів є ще одним приводом поціновувачам малярства увібрати в себе всю повноту його барвистого, глибокого і глибинного українського світу.

Кожен його твір – це медитація і метафора водночас:

«Курінь і хата». Кольорова крейда у небі.

«Триєдиність». Земля, Дніпро і небо. Дніпро тут самодостатній – не відбиває ні колір берегів, ні колір неба.

«Натюрморт з гарбузами». Вибух кольорів. Гарбуз як першооснова знаку. Знак родить вибух приватних життів – особливо внутрішніх.

«Самітнє сонячне подвір’я». Рай внутрішнього світу українця – він так бачить СВОЄ.

«Самітня покинута хата». Вікно. Ніч. Сонце. Пластилінові деталі. Все це водночас.

«Полудень». Погляд на людину в контексті вулиці, села, Бога і мистця.

«Марія». Губи, волосся. Очі. Чоло. Одіж – вторинна в жінці.

«Натюрморт». Маки, яйце, цибуля.

«Самітня криниця». Гармонія синього – усіх його відтінків.

«Стара хата, старий сад». Свіжість кольорів. Насиченість як населеність.

«Гімн весні». Тонко про синє і зелене.

«Ножиці для трьох». Експеримент зі світлом. Тло і світло творять гармонію. Світлі плями і матові.

Відрадно, що маляр вміє себе самообмежити в межах одного задуму в одному творі, проте варто уникати самоповторів і самоштампування (ця хвороба не поминула багатьох українських малярів, особливо Івана Марчука).

Загалом же можна з певністю стверджувати: Володимир Гарбуз займає одне з чільних місць у сучасному українському малярстві і вартує уваги глядача у вигляді повноцінного і репрезентативного альбому.