Грузинський посол Григол Катамадзе вельми добре знається на реклямі: чого варта його акція з “Боржомі”. Виставка кількох робіт Ніко Піросмані – з тої ж серії.

Щоправда, з Піросмані легше, як з водою, бо першу рекляму він отримав ще в радянські часи у пісні Рєзніка-Паулса у виконанні Пуґачовой “Мілійон алих роз”. Очевидно: чимало слухачів сего радянського шедевру прийшли таки подивитись на твори прототипа головного героя.

Піросмані варто сприймати як дуже талановитого маляра, але у контексті наївного малярства. Цей наїв не виключає таланту, глибини і нового голосу у своєму мистецтві.

“Ґеорґій-відлюдник” (1907) – вода, малюнок біло-прозорим контуром.

“Шота Руставелі” (1913) – додаткове перо в шапці ( бо й у руці перо), витончена непевність.

“Чоловік з рогом вина” (1906) – груба певність у собі, центрове заповнення простору. Очі-маслини.

“Хлопчик на віслюку” (1916) – скорше віслюченя на віслюку. Автор не прикрашає дійсність і не ідеалізує селян. В українському малярстві так робив хіба що Веніамін Кушнір у 70-х роках минулого сторіччя.

“Грузинка з бубном” (1906) – заклично-викличний червоний пояс, бубон-дзеркало-лоно. Зів`яла пташка, тапчан.

“Лев і сонце” (1915) – сонце-немовля на кшталт того, що маємо в телепузиках на BBC.

“Косуля на тлі пейзажу” (1913) – два протилежні ритми, що вирують водночас ув ріжних напрямках.

“Кахетинський потяг” (1916) – панорама чорного, світла.

“Молодий рибалка” (1914) – плястика рухомих плям, тінь, зелена стихія.

Диптих “Ортачальська красуня” (1905) – чорне на світлокафовому. Кожда пташка має свій унутрішній світ: одна з чірвачком всередині, інша – з пташкою і коршуном теж всередині.

“Селянин із сином” (1906) – батько зграбний, певний себе, а синові ще рости і бути.

“Три олені біля джерела” ( 1913) -- вельми жіночні очі.

“Хлопчик несе обід” (1908) – краплистий (закровлений) піджак, шаровари, глек, трависте тло. Хлопчик вже самостійний, певний себе, хоча і непевний своєї краси.

“Портрет заможного селянина” (1913) – хиже знічевлене лице, нема коли бути собою.

“Продавець дров” (1908) – продавця може й не бути. Дуже добре – фактурно – виписана в`язанка дров.

Отже, Ніко Піросмані вразив Київ – і це відрадно.

Тепер вельми хочеться бачити ретроспективу грузинського малярства у нашій же столиці.