Плями уміють плямкати – вони мають силу: темінь і світло, натяки на лиця і ненатяки на безликі хвігури, ритм і рухи врізнобіч.

Виставка Оксани Мась в „Українському домі” – неформат. Великі картини, полотно, олія – і все, що в кольорі – полаковане зверхи.

Авторка має свій стиль, має що сказати і каже це відверто і стильно.

Її твори можна трактувати на свій смак і ризик, бо вони викликають неприв`язані до назви асоціації, метафори, міти, паралелі: „Танґо Кокаїн” – жіночні чоловічки у крові, їх танці і рухи, щоправда жіноча грація – від скіфських баб; „Сонячне затемнення” – голубці і тіні, а також натяки на героїв, що пильно задерли натяки на голівки, вивчаючи сонце (точніше його перверзію); „Інфузорія-туфелька” – лінії-муліне, фігури без облич, гармонія кольорових плям; „Реінкарнація” – жінка – вода в дзеркалі, річні кола – в неї в душі (поміж груди), порожня карма; „Кармен” – пара: світла, темний, відверті сексі-пози, що не виходять за рямці пристойного; „За оголошенням” – голови-лямпи, жінка – мотки ниток; „Точка G” – оперний театр плям з моря фортеп`янів; „П`ятий вечір” – нічна непевність кольорів, люди – вино чорнила, стіни-пляшки; „В аеропорт чи на вокзал?” – людина в ритмі метро, кольори крові чавлять людину, рвуть дах – рвійно й непевно; „Шовкова хустина” – буяння плям: рахівничка, стільці, ґазета, трава – упереміш; „14 жовтня” – мазки і люди. Формат усіх цих робіт дає панораму і зблизька і здалеку.

Спроби малюнків – цікаві.

Цікава ідея суцільних піхв – психологічно але не мистецьки.

Певний – потративши трохи гривень, отримуєш насолоду – і на втрату гривень не зважаєш потому. Це – супер.