Від мистецтва до мотлоху - один-єдиний крок. Чи крочок. Власне, це дуже тонка лінія, що розділяє мистецтво і немистецтво. Саме цю тонку лінію могли спостерегти відвідувачі виставки Р.Е.П., що відбулась у Центрі сучасного мистецтва на Подолі.

Я завше з осторогою ставлюся до виставок, які тут відбуваються, бо численні експерименти нагадують здебільшого духовні екскременти, а не справжнє мистецтво. Приємним винятком була виставка Ендрю Уоргола (а по нашому таки Андрія Вархола - українця з української Словаччини, що підкорив немилосердну Гамерику силою свого генія) з його Мерилін Монро як еталоном мінливості краси та іншими шедеврами.

Виставка Р.Е.П. - кількох амбітних українських молодих мистців може стати відкриттям так само, як Угоргол. Є чимало там непотребного і не вартого уваги не те, що глядача, а й самих авторів. Але є чимало такого, що витримує високий мистецький іспит. Про це і говоритимемо далі.

Робота Жанни Кадрової зім`ятий кам`яний знак заборони їхати, так звичний кожному, хто має машину і бодай трохи знайомий з правилами руху на дорозі. Зім`ятість і камінь - ось вагомі месиджі, надіслані автором глядачеві. Чи не вперше матеріал твору є і його метафорою, він говорить, він стає знаковим. Очевидно - цей твір потребує постійного глядача, тому його варто встановити на одній з вулиць столиці.

Твір Сергія Сірого виконано у похмурих триптих них тонах. На одній картині дорослий дядько, на іншій - хлопчик з таким самим лицем, а між ними - на окремому полотні - дві блакитні кали (як пожадання, чи щось потаємне, чи просто собі квіти - для кого як). Це хлопчик, що виріс, чи хлопчик і тато? Чи хлопчик і хто? - такі питання виникають, і це свідчить про смислове наповнення роботи автора, яка спонукає до співтворчості.

Аліна Якубенко так само скористалася триптихом для показу чистоти на землі і нечистоти у космосі. Китаєць з козеням. Всесвіт окремо і разом - у них. Контраст: чистота козеняти і засміченість космосу - нами.

Велике полотно Саші Макарської „Му-му" побудована на паралелізмі очей і зірок, води і бороди. Вода і борода синя, зірки і очі героя ідентичні. Зірки (і очі?) відбиваються у воді. Песик бультер`єр доволі знаковий - спробуй його утопити. Тому новітній Герасим і думає у своєму човні так довго.

Зрештою, Микола Кадан влучив у десятку тільки у творі „Gold" - люди-смерчі з гарними і чистими очима в дощовому брудному небі. Золото в картині - чисті кольорові очі. І мовчання, звичайно, адже ротів нема.

Отакі мої враження від робіт, так я їх зміг прочитати. Безперечно, інший глядач прочитає по іншому. Основне, що спородила ця виставка - гостре відчуття тонкої межі між мотлохом і мистецтвом. І цю межу варто завжди зберігати і ніколи не переступати її, бо малярство має говорити - кольором, фактурою, лінією життя і смерті.