Визначення Надії Панчук, винесене в заголовок, мабуть, припало до смаку закарпатському маляру Ігору Панейку, що дебютував у Києві персональною виставкою у галереї мистецтв Києво-Могилянської академії.

Дебют, безперечно, вдався. На Панейків доробок варто подивитись, оцінити. Проаналізувати і взяти щось для себе.

Щоправда, я б не зовсім погодився з пані Панчук, бо у ретроспективі Панійка вбачаємо численні впливи - від Гулина-старшого і Івана Марчука до Івана Остафійчука і Романа Романи шина. Цілком імовірно, що ці впливи не є плагіатом, чи свідомим учнівством автора, вони переосмислені пережиті автором, але вони реально свідчать про реальну хворобу росту. Саме тому дивним видається те, що Панейко виставив ці роботи - майстрові це не зовсім до лиця.

Разом з тим терплячий і вдумливий глядач може побачити власне Панейка, де він певний себе, на своєму місці і на своїй дорозі: триптих розіп`ятої жінки в яйці - кораблик і дитина. Яйцеклітина. Прочитується дві глибинні метафори - жінка як дім і жінка як дерево; цитоплазма осені; гуцульський цикл - жінки і мішковина, гуцул з очима зі смальти, гуцулка з вітражем ув очах (чи то кольорова крига?), червоний щур (теж, очевидно, гуцул) має чудові зуби; люди у лісі і свічки у лісі - вогню нема і пожежі так само нема; Венеція з яблуками як стодола; трава бороди - земля і земля, тобто - людина і глина.

Дякуючи автору можемо вибудувати такий собі потік свідомості - автор не підписує свої твори, а позначає цифрами, а потім дає глядачеві список зі своїм варіантом назви того чи іншого твору. Така собі гра у сумісність - смаків, поглядів, ідентичності розуміння баченого.

На виставці можна було спостерегти один примірник книжки знаного закарпатського прозаїка Дмитра Кешелі, що вийшов в оформленні Панейка. Гарна штука - книжкова графіка: ще одна грань таланту цього цікавого і самобутнього автора.

Отже, дебют відбувся. Тепер чекатимемо від Панейка воістину панських дарунків.