Веселе оповіданнячко з чотирьох рефлексій
Ранок
«Засвіт». Пошепки мовив до себе Іван Потій, подивишись за вікно. Але уздрівши, що всі ще сплять, теж поклав голову на подушку і спробував склепити повіки.
Але його шепотіння таки почули.
- «Ранок» - раптом протерши очі позіхнув Леонід Тома.
- «Ранок. Чий»? - стрепенувся Богдан Мельничук.
- Так, вже «благословляється на світ», вставив своїх словесних п’ять копійок Григорій Діхтяренко.
- «Дві зорі на овиді» - погодилася з ним Ірина Дем’янова.
- «Трояндове світання» - повільно і романтично проказав Сергій Бурлаков.
- А що там «за стінами ранку»? – запитав Ростислав Балема.
- «Білий день», - вирвалося у Любові Гонтарук.
- «Ритуали повсякдення», – уточнив Сергій Щученко.
- Починається «Робочий день бджоли», - вніс ясність Михайло Пасічник.
- «Грамотний», - зіронізував Станіслав Чернілевський.
- «Людина удосвіта», - заперечив єхидність Тарас Унгурян.
- «Що записано в книгу життя», то того не минути, - велемовно проговорила Леся Балюк і першою побігла умиватися.
- І навіщо поспішати?
Не описуватиму того, що було далі. Вірніше, не все згадаю. Тільки деякі моменти не обмину.
…Отже, після водних процедур і сніданку, всі вибігли з гуртожитку. Та біля виходу зупинилися, бо Василь Шкляр заволав:
- «Ключ!»
- «Скрипковий ключ», - додав його однофамілець Анатолій.
- Де «Ключі до тиші»? – приєднався до них Віталій Борецький.
- Навіщо йти на «Полювання без сокола»? – загадково перепитав усіх Роман Вархол. Напевне, також думав про ключ, але прямо ще не сказав про це, бо все думав про «Бармицю барв».
- Та кажи «Без ретуші», - накинувся на нього Ігор Гургула.
- Та заспокойтесь, бо не вийдемо на «Загублену дорогу», - бачачи, що може виникнути сварка втрутився Іван Захарченко.
- Справді, треба йти «Вулицею закоханих дерев», - підтримав миротворця Анатолій Кичинський.
- Потрібно, бо «Планида», - зітхнув Віктор Бойко.
- І я так думаю, - почулося від Валерія Хмелівського, який на ходу читав свій роман «Планида».
Й усі рушили.
- «Здвиг», - зраділо констатував Михайло Сидоржевський.
Зрозуміло, що «Час диявола», про який думав Юрій Сичук, минув. Микола Славинський врешті-решт з ключами до заповітного «Барабським мостом», який побудував Роман Соловчук, спокійно пішов за усіма. Вслід за Наталією Трохим всі заспівали «Оду роботі» бо до «Суботи», настання якої чекав Василь Терещук, було ще далеко.
День
Коли закінчилася обідня перерва, почалося несподіване. Юрій Чигирин, тримаючи «Пригорщу заліза», запропонував:
- Давайте, втечемо!
- Куди?? – почулося зусібіч.
- На «Вокзальну площу», - запропонував Володимир Базилевський.
- Ліпше в «Скляну корчму», - не погодився з ним Ігор Павлюк.
- Починається «Полювання на новий день» - підвела підсумок Оксана Бойко.
- Та це – «Химерії», - махнув рукою Іван Ципердюк.
- Знайдуть!
- Хто?
- «Вероніка та її коханці», - пожартувала Тетяна Грунська.
- «Мовчи, глуха», - не втримався Василь Дацюк.
- «Катастрофа», - схопився за голову Роман Демчук.
- Повертаймо Голоблі на Європу», - заволав зі страху Зіновій Кіпибіда.
- Перестаньте, бо я прочитав у «Мертвій грамоті» що все буде добре,- взявся заспокоювати Леонід Кононович.
- Якщо подамося до «Ріки», - додав Мирослав Лазарук.
Переконав, бо люди, хоч і не без гамору ,пішли за ним. Навіть скептики.
- І що є цікавого у «Диханні ріки»? – допитувався Михайло Каменюк.
- А хіба невідоме видно з «Кручі»? – вторив йому Василь Горбатюк.
- Тоді пора «Перепливти ріку»! – вимогливо порадила Наталя Дзюбенко-Мейс.
- І що там?
- Може, «Віно коконів»? - обережно поцікавився Василь Рябий.
- Скоріше відбувається «Віче мечів», - переконував Анатолій Мойсієнко.
- От заговорить мій «Сучок на костурі подорожнього», то перестанете плести небилиці, - обірвав здогади обох Василь Слапчук.
Раптом до усіх підійшов Сергій Батурин.
- Поки ви язиками теліпали, я переплив течію.
- І що там?
- «Команда», - зізнався він.
- Що вони роблять?
- Неоніла Стефурак сказала б, що слухають «Мелодію краплин».
- Розбурхали мій апетит, бо захотів «Коньяку з дощем», - розмріявся Олександр Гаврош.
- Можу запропонувати тільки «Пляшку «Бургунського», - остудив його запал Василь Густі.
- А я згідна на «Шлюб з кухлем пільзенського пива», - втрутилася у цей діалог Леся Степовичка.
- Несіть усе на «Дегустацію дефіциту», - закомандував Володимир Товтин.
Перекусили.
- Гарна «Пісня волі», - згадавши недавнє, заявив Пилип Юрик.
- Та час повертатися на «Чисту роботу», - нагадав усім Григорій Соломончук.
Вечір
На порозі гуртожитку Василь Зима зненацька зізнався, що більше не хоче «Гри в піжмурки» і наполіг, щоб всі прийшли до нього.
- Там відзначимо «День народження грому»? - запитала Галина Кирпа.
- Забагато хочеш, бо буде «День народження сопілки», - гордо мовила Любов Пшенична.
- Поки ви не можете вирішити що святкувати, то прийдіть на мій «День народження дня» і помиритесь, - зауважив Микола Сидорчук.
- «Золотий день тижня», - підсумувала ці репліки Надія Ковалик.
А Вероніка Кавун тим часом забажала аби забрали «Паперові декорації» і тоді вона завітає.
- На «Згвалтування реальності»? – не повірив Василь Трубай.
- «Хвороба часу», - поставила діагноз Світлана Тараторіна.
- Цікавою буде «Застільна розмова», - наче не почув її Іван Сидорчик.
- Так. « Повість про велике кохання» я ще напишу! – пообіцяв Володимир Сенцовський.
- Не забувай, що «Тричі мені являлася любов», - нагадав Роман Горак.
- Та неправда це, бо «Одна в людини любов», - гарячкував Микола Зіновчук.
- Та «Не судіть за любов», - звернулася до них Марія Мохналь.
… Після чаркування суперечки продовжилися. Правда, цього разу всіх чомусь зацікавило питання, хто з жінок найбільше вразив.
- «Оля», - з присущою молодості нетерплячістю констатувала Ольга Саліпа.
- Та що ти? Її звали «Клавка», - гарячкувала Марина Гримич.
- А, може, «Кароліна», - приєднався до діалогу Петро Зарицький.
На протилежному кінці стола розмова була якоюсь дивною. Оксана Забужко доводила, що найліпше розуміє кохання «Диригент останньої свічки». А Таїсія Зарівна нагадала про «Сторожа покинутого раю». Дивним було те, що обоє не називали імен.
Не міг цього зробити і Віктор Неборак, бо не міг розгледіти обличчя «Літаючої голови».
І не було на це ради. Наступала ніч.
Ніч
Після того, як всі розійшлися і жінки першими подалися до своїх кімнат, мужчини вирішили перекурити на свіжому повітрі. Але й там продовжили виясняти, коли ніч є найчарівнішою для всіх.
«Відлунням ночі» пройнявся Віктор Вербич.
- Важка ця «Наука любові», - зітхнув Левко Воловець.
- Легше їсти «Страву з філософського каміння», - вирвалося в Генадія Горкавого.
- Чую «Голоси на вітрі», - приєднався до цих слів Микола Гриценко. – Та повернімося до ночі. Хіба не про це говоримо?
- А я подумав про «Сон в дзьобі стрижа», - зізнався Володимир Даниленко.
А тим часом жінки ще не вляглися.
- Почалася «Ніч після сходу сонця» і вже нічого не зміниш, - забідкалася Катерина Мотрич.
- То «Горобина ніч», - ствердила Любов Проць.
- Здивувала… Я теж подумала про «Горобину ніч», - уточнила Людмила Ромен.
- Я вже дослідила її…
- Та замовкніть ви, бо я хочу «Гри в королеву», - розсердилася Ярина Сенчишин.
- «Зупинися, щемна мить спокою», - пафосно вигукнула Ольга Хало.
…Бо «Білокрила дорога» Юлії Шутенко вела у ранок. Все починалося знову.
*в реченнях названо книги і їхніх авторів
