Їх усіх можна назвати зеленими їжачками. Серед них є справжні красені, є надзвичайно рідкісні, є зовсім неприглядні, а є прості й пухнасті, є коралоподібні, кулясті, долонькові. Зате кожен по-своєму особливий. Кожен має своє, так-так – обличчя, своє походження, свою історію. І якщо ти вже їх маєш, то можеш днями не відходити. А коли… якийсь (бо вони насправді живі) подарує світло-рожеву чи піняво-білу грамофонну квітку, яка ще й пахне незвично – радощам немає меж. Шкода, що деякі з них дарують ці квіти тільки на одну ніч. Не буду далі наводити туману, скажу, що це – кактуси, мої давні маленькі друзі.

І не я першим почав за ними доглядати. Жаль мені, але першим їх другом став лондонський аптекар Морган, у саду якого ще в 1570 році з”явилися ці екзотичні рослини. В Росію вони прийшли на початку 18 сторіччя. У різні час і пору потрапляли вони до мене. Одні дарували, інші купував, дещо вимінював, випрошував, а доводилося – й викрадав.

Як от сталося з астрофітумом прикрашеним. На одному із заводів побачив такий собі невеличкий колючок, але він так сподобався, що я крутився довкола нього кілька годин. Серед різних вазонів той був один, тому просити, щоб віддали не було сенсу, та й не було в кого. А ще згадав давню поговірку, що викрадені вазони ростуть довго й пишно. Так і сталося. Зате пізніше я познайомився із садівником того заводу Кириченком, який по-суті і прищепив мені любов до кактусів. Потім мені стало цікаво, звідки ж він такий узявся у нас. Знайшов довідник і вичитав, що його батьківщина далека й тепла Мексика. І він найпридатніший для вирощування на підвіконні. Але цвіте досить рідко, досягаючи при цьому метра заввишки і 30 сантиметрів у діаметрі. Моєму астрофітуму вже майже 20 років, а він, бачте який! Знає, що на моєму підвіконні не вміститься, якщо ростиме вгору і вшир.

А купувати я більше люблю мамілярії. Ці маленькі, вкриті гачкуватими колючками істоти (я вже казав, що всі кактуси живі і мають свій характер) надзвичайно привабливі і цвітуть часто і довго маленькими різнокольоровими зірочками. У них немає звичних для більшості кактусів чи зигокакутусів, сукулентів ребер. Проте вони співвітчизники астро-фітумів. І дуже добре сусідствують між собою.

Та найкраще квітують ехінопсиси. Великі, майже 20-сантиметрові пінно-білі чи буйно-рожеві грамофони на трубчастих ніжках з”являються раптово, здебільшого вночі, і пахнуть вони особливо вночі, але, на жаль, квітують тільки добу. Їх можна знайти на підвіконнях в багатьох оселях. Найневибагливіші, вони можуть жити місяцями без води, в тісних горщиках і радують яскравими квітами багатьох людей. На світі їх налічується майже 50 видів. І народилися вони в Бразилії.

Щоранку проситься до рук опунція дрібнощетинкова. Але вона дещо підступна, бо, провівши пальцями ніжними щетинками… місяць, а то й більше витягуватимеш з них малюсенькі голочки. Проте квітує вона теж гарно, особливо опунція фікус-індіка, яка прийшла до нас із тропічних і субтропічних зон Америки. Її квіти жовтогарячі, справжні сонечками. Цікава вона й тим, що її плоди можна… їсти. Їх так і називають – індіанські фіги. Про опунції можна розповідати надзвичайно довго, бо їх на землі більше 240 видів.

Відомий людству більше 100 років нотокактус (зліва), який народився в Уругваї і швидко приживається на підвіконнях. Цвіте в досить ранньому віці, через це й люблять його всі. Уявіть: прокидаєтесь вранці, а на жовтоколючій верхівці причаїлися дві, а то й три голівки карликового соняшника…

А вже сама назва цефалоцереуса (справа) вимагає щось знайти про цього білопух-настого їжачка. Якого ще називають старечим. Його історія напрочуд дивна. Таку назву він одержав ще 1824 році. За легендою завойовник конкістадор Кортес привіз кактус з Мексики до Європи, назвавши його „волоссям велетня”, бо сягав він на своїй батьківщині 15 метрів у висоту.

Чимало можна розповісти про цереус перуанський, хамцереус Сильвестра, орецереус, міртилокакус (з латини означає „чорницю”) геометричний, філокактус, який знають усі як „різдвяник”, пейотль, з якого індіанці виготовляли колись… горілку. А ще про агаву, з якої спраглі іспанські моряки придумали текілу. Але ліпше зупинюсь на пародії, яка обіймає майже 90 видів і понад 30 різновидів. Це один із найкрасивіших мініатюрних кулястих кактусів. Його ще називають „золотим їжаком”, який вкритий золотаво-жовтим прямими колючками. Забарвлення має яскраво-зелене, маківка закрита колючкуватим, шерстистим коротким волоссям. Квітує дуже довго. Квітки з”являються біля маківки навесні, а потім квітують протягом кількох місяців. А подарував мені якось цей дивовижний кактус відомий письменник і політик Роман Кухарук.

Віктор ВАСИЛЬЧУК,

друг кактусів.

Фото автора.