ЛІТЕРАТУРНЕ НЕПОРОЗУМІННЯ, ЩО НЕ ВИТРИМУЄ ЖОДНОЇ КРИТИКИ

Про сю дивну книзь я дізнався у той день, коли усе сталося.

У Купідоні.

Коли брудна літературна шмата одним дурнуватим вигурком похерила усе: 11 років свободи а свободи слова на першій каві, репутацію Купідона (поки що го власник Федір Баландін – людина цікава, але залежна од муніципальної посади а своїх перверзій) яко ОСТАННЬОГО ПРИХИСТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ІНТЕЛІҐЕНЦІЇ. І заради чого? Хзн.

У сю книзь по глупоті душевній уляпалися кількаро добрих письмаків а надійних друзів – споріднених з нами потужним талантом а ідентичною літературною кров’ю – і один із них, Максим Одарюк, охоче надав нам на рецензію свій авторський примірник.

Оскільки я у лайні, як правило, не бабраюся – нема коли да і «забагато чести», як мовив Юрко Андрухович, то передав голові секретаріату Українського клубу, філософу і поету Богданові-Любомиру Притулі на рецензію, і він охоче погодився.

Носив у Бобчику, читав, писав.

Придумав чудову інсталяцію, варту ЦЕНТРУ ПІНЧУКА.

Да і назва красномовна – МОЛОТОК.

Оприлюднив.

І зчинилася буря у морі гімна.

Брудні шмати заворушилися, залопотіли тосями, затаврували, загімнили. Навіть шанований до того мною Ігор Двиґало обурений лайк висловив.

А що, уласне сталося?

Ви створили книзь.

Пішли з нею на люди.

І ви не витримуєте лагідної, зичливої, толерантної критики талановитого поета а мудрого філософа?

Тоді тримайте критику од мене, довбодятла як назвала мене у своєму коментарі каузально тупа Рвотна.

Цвях така собі метафора у контексті страстного тижня напередодні Воскресіння Господнього.

Презентувати цвях у страстну суботу перед Воскресінням – се поклоніння Нечистому.

Недарма брудній шматі сняться жмури і вона ґальоп біжить світити свічку у Михалівський золотоверхий.

Але сього мало. Потривожені мертві не приймають одчіпного.

Треба:

1.   Вірувати.

2.   Сповідатися.

3.   Покаятися.

4.   Причаститися.

5.   Намагатися не грішити.

Але що брудній шматі до сього?

Вона себе нормально чухає: працює на пристойній гемічній фірмі, де гарує одна чудова пані  -- вона її і звільнятиме неузабарі – а паралельно кандидує у Київському універі, а парлельно пише сповнені бруду а матюччя гомофобні а юдофобні версети (привіт Оксані Осмоловській, тобі не соромно бути з таким під однією обкладинкою? А що зробиш, як назвав одну зі своїх чудових п’єс Володимир Винниченко -- ПРИҐВОЖДЕНІ). Я не можу сказати, же вона безталанна. Ні. Талант у неї присутній. І деколи гарні речі виходять. Але вона не бачить їх через свою каузальну тупість. Причина сього хвеномену мені невідома.

Аґресія проти мене і моєї літературної родини не надається поясненню ні з позицій здорового ґлузду, ні з позицій українства (міт про рід отамана Зеленого), ні з позицій простої людської порядности.

Богдан-Любомир Притула чесно і талановито написав рецензію і виставив у себе на фейсі. Ми посилили ЛІТФОРУМОМ.

http://litforum.com.ua/index.php?r=18&a=8775

Се злочин?

Ні.

Се нормальний літературний процес. І літерат, же має почуття уласної гідности а комплекс повновартости, подякував би.

Але упорядниці з комлексом меншовартости і авторки з ним же накинулися на автора рецензії з кулаками, погрозами, кпинами, що є геть а геть неадекватним сприйняттям літературної дійсности.

 Тепер моя черга мовити.

1.   Цвинтарна плита з іменами авторів а авторес на четвертій сторінці обкладинки – красномовно, багатомовно, чітко, безрадісно.

2.   Фотоспроби брудної шмати таке собі ЗАДОволення.

3.   Передмова:

Сю книзь (а вона ахуєнно велика і важка – Малий, певне, грижу собі находив а Бобчик бив його боляче по сраці на поворотах) можна класти при ліжку (пощо? Аби сперму витерти чи по голові кОвтати, аби пересвідчитися, же вона таки дурнувата?) а і у сумку. У сумку? Та хіба у сумку кенґуру.

4.   Ся книзь, на думку брудної шмати, яка порушила усі канони свободи і демократії ув окремо узятому КУПІДОНІ на окремо узятій першій каві,   має, блядь, надихати на боротьбу з нерівністю, утисками. Справді? Себто на боротьбу з тобою? Сміливо, шмато, ага.

5.   Книзь виступає проти насильства а соціальної нерівности. І се мовить шмата, яка рве і мече і змагає до фізичної розправи над людьми, які їй не до шмиги.

6.   Вона хоче цвях вийняти із серця кожного. А хто його туди забив? Не ти, часом?

7.   Цінне те, чому ми надаємо цінности. Та ні, дурненька, цінности незмінні, як золото, як срібло. Українські цінности і поготів, бо омиті кров’ю мільйонів українців а українок, що тривали, тривають, і триватимуть у своїй нації, яку духовидець Шевченко визначив як єдність мертвих, живих а ненарожденних. Українські цінності, се 1. Нація. 2. Земля. 3. Історична тяглість. 4. Мова. 5. Віра. 6. Сьогодення. 7. Майбутнє. Кожен українець а українка є носієм – свідомо чи несвідомо – сих незмінних вартісних а вистражданих тисячоліттями воєн, окупацій, поразок, перемог, самостійного державного буття цінностей.

Книжка украй неохайна: не вичитана, не редаґована, не витримана духовно.

Чому?

Питання до безпорадниць.

Не буду бабрати усю книзь, бо не маю аж так коли, а моя година самовідданої праці вартує 100 євро, але трохи пройдуся текстами.

Лідія Близниченко.  За новим правописом 2019 року правильно писати «марево» (через «е»). Хоча у соцмережах та деяких розмовах зустрічається варіант «мариво», нормою залишається саме «марево», оскільки це слово є винятком, а не похідним із суфіксом -ив(о). Дякую, ші, за довідку.

Зрекнувшись – се як? Щось середнє меж московитським рєхнувшись і українським зректися. Чимало випліддя авторської глухоти, же витворює чудернацькі сполуки слів: тарук, ставкатом. наголосИ теж зіпають: зникнЕм.

Андрій Буремний. Пусті вітрини – порожні, хлоню. Розстане – московизм, тобі звичний. Українською розтане. Вбивають за мову. За яку? Уточни, бо я пам’ятаю тебе моц москворотим, аж поки хуйло не узявся за жорстку українізацію.

Дмитро Вейґеші. Має талант і смак до мови. Але у кайдани в’яжуть – се істотно нісенітниця.

Ірина Вірна. Дієслівна рима. Під час війни зруйнували житло. Хто? Війна з ким? Про що мова? Яка за війни проживає життя – геть неоковирно. Подекуди геть графоманія. Як отсей штиривірш: А Ти ? Чоловік, мужчина, Той, що покинув дітей і дружину. Де ж твоє розуміння підтримка у важку хвилину?

Юлія Вротна після поневаги до Матері Божої цілком може прибрати собі нове псевдо – РВОТНА альбо БЛЮВОТНА. Вона не тямить, же водночас опікуватися чудовною а багатостраждальною поеткою Валентиною Отрощенко і срати ротом на Матер Божу – речі геть несумісні і несумирні.

Артему Падалкіну Малий оддав належне – не повторюватимусь, бо поділяю сю оцінку.

Олена Гладунець. Респект. Одкрив для себе новий талант. Успіху.

Ексмарі. Так само. Супер.

Емісвеппі. Замизґане. Тупий московизм.

Хеленна Енн. СтраХУ Я У НЬОМУ.

Сахар землі. Знов антихристиянство йобане у рот.

Інґіґерда. Одреклася од свого родового прізвища Стельмащук і уважає, же література – забава. Щоправда, без грошей навіть не пердне. На щастя -- бездарна.

Євгеній Кліпов. Тастеля. Вмикнути новини на гучність – гірка неслава проффєссора не дає спати поетові з Проскурова. По ночам – ночами, хлоню.

КМС. Неоковирна базґранина.

Ія Ко.  Сонце встає у московитів, в українців встає хуй. А сонце у нас сходить.

Олександер Козицький. У відчай не війти. Війти – то війт у множині. Українською – увійти.

Марія Косян. А тебе що у сю клоаку занесло? Ти не маїш де друкуватися? Як мовить мій літаґент Кирило Ліхман -- БІДА.

Вадим Ксьондз. Ахуєнно. Пора книзь видавать окроме.

Отсапе Кудлатий зі Львова, яка банка? Слоїк.

Андрій Куранов – збридився мені, коли срав ротом на Симоненка. Нич не можу з собою удіяти. Вибач, друже.

Оля Лавриченко. Чудово. Респект.

Усе.

Ми гойдались би ішо дак болить влагалішо.

Ставлю крапку і передаю книзь Максимові Одарюку – хай милується, б’є мухи і накриває сметану.