Любов Голота важлива для мене постать в українській літературі.

Зблиски:

1.   Вона мені дала рекомендацію до НСПУ.

2.   Колись на Пленумі НСПУ Анатолій Кичинський мовив голосно до Люби: бачиш, Любо, нам було по 20 – ми були молодими. Нам по 50 – ми молоді.

3.   Люба і Ніна Гнатюк видають збірку про Ліну – ВОНА ЯК ХЛІБ.

4.   Президія НСПУ при Яворівському: Люба фактично одрікається од мене публічно.

5.   Захід у камінному залі, обкраденому Яворівським  -- десь зник віковічний дубовий стіл і чотири мармурові столики – Люба мене не бачить і мовить Я ПРОЧИТАЛА КУХАРУКА. СЕ НЕЙМОВІРНО – ВІН НІ НА КОГО НЕ СХОЖИЙ.

Готую збірку літературних портретів українських поетів СЛОВО НА СКЛІ і там бракує портрета Любові Голоти, Люби, Любоньки, мами Люби, як її любовно називає її чоловік.

Заповнюю сю лакуну, але геть трошки, бо доробок у Люби величезний а багатогранний.

Озму тільки три перші збірки – так би мовити її ПЕРШОВІРШ.

Люблю сю збірку, укладену Володимиром Бурбаном.

Але у ній Люби катма.

Чому?

Затуливітер.

Любов Голота народилася 31 грудня 1949 року у Кривому Розі на Подніпров’ї.

1972 року закінчила філологію у Дніпровському університеті (зараз імени Олеся Гончара).

 Працювала у журналістиці, на радіо, у видавничій        сфері, тривало редаґувала ґазету СЛОВО ПРОСВІТИ.

Лавреятка Шевченківки.

Зосередимо свою нездорову але прискіплтву критичну увагу на її перших трьох збірках, які визначили її поетичну дорогу.

1.   НАРОДЖЕНА У СТЕПАХ. Лірика. Дніпропетровськ, ПРОМІНЬ, 1976. Вступне слово Леоніда Новиченка. Редактор Віктор Корж. Малярство: А. Гармаш.

 

З Новиченком була ціла історія.

Люба, працюючи у журналістиці, скористалася нагодою поїхати до княжого Київа на якуйся чергову нараду молодих письмаків а письмачок і там у своєму виступі про неї двома виразними абзацами промовив знаний метр українського літературознавства і великий наставник Затуливітра (земляки, з Сумщини) Леонід Новиченко. Коли метр дізнався, що у молодої авторки готується у ПРОМЕНІ перша збірка лірики, метр був готовий написати передмову, але редактор збірки одволав Новиченка од сього, мовлялечки, нам вистарчить і вашого виступу на нараді. Так воно і вийшло: ні передмова, ні напуття: два абзаци. Але і сього годі.

ВЕЧІР. «як в синій шибі тінь», «і причілкове палахке вікно Ще довго визиратиме з-за тину», «і сутінком сливовий сад стриножить, І прийде вечір, схожий на коня, Що п’є і п’є, й напитися не може».

ВЖЕ СВІТИТЬ ОСІНЬ. «зеленою напругою трави».

МАЛЕ ЩЕРБАТЕ ГЛЕЧЕНЯ.

КОВИЛА.

ТРИЧІ ВОРОН. «Від морозу ріллі злі».

ПІСНЯ І Я.

А МУЗИКА – МОВ З БИСТРОЇ РІКИ.

НЕСУ ТОБІ ПЕРЕДЧУТТЯ СНІГІВ.

ВПАЛА ОСІНЬ ЯБЛУКРМ СТИГЛИМ.

І ТИ, І Я – ВЖЕ НАМ КІНЦЯ НЕМА.

2.     ВЕСНЯНЕ РІВНОДЕННЯ. Лірика.  Київ, МОЛОДЬ, 1980. Редактор Анатолій Камінчук. Малярство: Є. Ільницький.

Епіґраф з Антонича у 1980 році – се сміливість і се національна позиція.

Я ВІРЮ. «поет знаходить серце серцем слова».

МАТЕРІ. «ґльодич», «заполошний».

БАБА ГАННА.

СТАРА ПРИТЧА.

ПЛАЧ ЗА ДЯДЬКОМ МЕФОДІЄМ.

ХИМЕРНЕ.

ЧОРНІЄ САД, МОВ ПЕРША ІЗ ДОСАД.

МОТОРКИ ЗАБУЛИ.

УПАДИ ГОРІЛИЦЬ У ТРАВУ.

ДАВНЯ ПІСНЯ.

ДИСОНАНС. «білогорлий клекіт».

ЩЕ ПЕРШОКУРСНИЦЯ.

НЕ ДОЛЮБЛЮ ОЖИННИХ СИХ ОЧЕЙ.

НАГОДУЮ З РУКИ КОНЯ.

ЩЕ ЖОДНЕ З ТИХ.

В ТИХ КАРПАТАХ, В ТИХ ШОВКОВИХ.

СЕНТИМЕНТАЛЬНА БАЛАДА.

СПИТЬ ГОРІЛИЦЬ.

Я ВСЯ СЬОГОДНІ. «бо не відділиш краплю од ріки».

 

 

3.    ГОРИЦВІТ. Лірика. Дніпропетровськ, ПРОМІНЬ, 1980. Редактор: Володимир Міщенко. Малярство: А. Дерев’янко.

ЛЮБОВ.

ЗАКЛИНАННЯ.

ПРОСТО БАЛАДА.

БАЛАДА ПРО НОВЕ ІМ’Я.

БУВ ЛІТНІЙ ДЕНЬ.

МОТИВ 1955 РОКУ. « і кожна сльоза теж співала, ачей».

КАЗАЛА БАБА НАСТЯ. «як дівувала, то розгризла голку».

КАЗКИ ПРО ДОЩІ. «хоч  в мокрих стиглих квітах Заплуталась бджола», «настояла капуста туман на молоці», «і дощик приколише у черешневій тиші капустяного сина на маминій руці».

СЕРПНЕВИЙ ДЕНЬ ОСТАННІЙ. «сей мак з сімейства голих королів».

ЗАБУТА КРИНИЦЯ.

СЛЬОЗИ У ПОЛУДЕНЬ. «грушевий мед висотували бджоли».

МОЛОДИЛО.

НЕМАЄ ІМЕНИ ТОБІ.

ПРОБУДЖЕННЯ.

ГОРИЦВІТ.

ЛЕГКОВАЖНІ ДІТИ ЛУГУ.

ВІРШІ З ПОСМІШКОЮ.

ДАВНЯ ПІСНЯ.

ВИШНЕВИЙ ЧАЙ.

ТИ ПАМ’ЯТАЄШ.

ЛЕДА. «вона купалась так, немов молилась».

СЕНТИМЕНТАЛЬНА БАЛАДА.

РІКА В ЧОВНАХ.

О, НЕ ЗВІРЯЙТЕСЬ ТИМ, КОГО ЛЮБЛЮ.

ЩО СНИТЬСЯ ЛИПАМ.

ПРИГОДА.

КАЗКА ПРО УКРАДЕНОГО ПТАХА.

ЯК ВІД ТЕБЕ ТА ДО МЕНЕ.

В МОЇЙ СЛЬОЗІ ВЖЕ ІНІЙ.

Далі була збірка ЖІНКИ І ПТИЦІ.

Резюме:

1.   Комисарську епопею в українській літературі продовжено: од польських комисарів, що за борги виносять з української хати старожитню ікону, а діти уперто уклякають перед покуттю і моляться на цвик у новелі Марка Черемшини через ГАЙДАМАКУ Сосюри, де «вийшов один і сказав комисару: я гайдамака, стріляй» до ура-парадного у часи Брєжнєва і зловіщо гірко художньо вартісно нині – КОМИСАРИ СПОРОДЖУЮТЬ КОМИСАРІВ.

2.   Перша збірка з красномовною назвою, у якій бринить жіноче начало – народжувати – і степ – неозорий, світлий, квітний, ріжнотравний, сухий, саманний – се проба пера, проба голосу, намагання «утоптати стежечку», як писав пізній Шевченко, там, де

своя стежка – суспільний злочин. І Голоті се оприялося.

Друга збірка – ґерметична, але не од бажання, а як спротив застояному болоту окупаційної системи.

Третя: вибух самости, радости буття, любови до чоловіка з ожинними очима, прорив до криниць і коренів прароду свого, вирування вірування у неспорушність українського лоґосу і у вічність трави, бджоли, світла і світу. Квітка розкрилася усіма своїми губами, тичинками, примочками, запахами і звуками.

У ЖІНКАХ квітка знову закрилася.

Люби нема у ПЕРВОВІРШІ. Але її первовірш вивершення свого творчого бачення  заяскрів зримо, виразно, радісно а світло.