* * *

Невеликі міста Квебеку приймають 400 канадських солдатів, які тренуються для участі в операції НАТО в Латвії.
Солдати Збройних сил Канади тренуються в семи населених пунктах на південний захід від міста Квебек, щоб підготуватися до їхнього розгортання в Латвії в рамках операції НАТО.

* * *

Коли очі не зустрічають перешкод, серце б'ється швидше...

* * *

Ой, треба жити інакше,
бути іншим,
більше під небом
і серед дерев,
більш самотнім
і ближчим до таємниць
краси і величі.

Герман Гессе
з: Пекло можна подолати

* * *

Президент Байден називає президента Єгипту Ель-Сісі «президентом Мексики» після того, як він зробив зауваження на захист його пам’яті.

* * *

Колишній президент Бразилії Болсонару перебуває під слідством у справі про спробу державного перевороту
Колишній президент Бразилії Жаїр Болсонару перебуває під слідством у рамках розслідування ймовірної спроби державного перевороту з метою утримати його при владі, повідомив один з його колишніх помічників.

* * *

Цей гамбургер на сніданок такий смачний, Боже мій, я забув сфотографувати та доїв його! Солодкий, солоний, загалом надзвичайно непереможний і приголомшливий

Вслухається поет у ритми днів

20:10 15.07.2022

Вслухається поет у ритми днів

 

Ця книжка з’явилася за кілька місяців до того, як почалася війна. Та, мабуть, не буде перебільшенням твердження, що вона торкається проблем, які та створила. І чи не найбільше про це мислиться, коли читаємо цикл «Кущ вкраїнської спокути», який відкриває видання: «Ще ставить яблуня стара у вазу неба світлі квіти всім, хто курличе по війні, і тим, що зараз із війною»; «Вітер бинтує тишу»; «На грудях стигнуть хрестик й автомат». Відображення того, що нині є актуальним?

Безсумнівно! Та не тільки тут бачення автора можна вважати пророчим. Своєрідні натяки на це знаходимо й на інших сторінках цього друку: «Під межею квітня мрії сієм світлі»; «Та зрілість слив нікому не спинить, очима внукам звабно заморгають»; «На гілках бажань яблука біжать».

Можна цитувати і цитувати рядки, котрі підтверджують це. Бо їх, на щастя, вистачає. Отже, є підстави розглядати вплив цієї теми на громадянськість, філософічність, пейзажність і любовність у слововиявах версифікатора. Та водномить не бачимо потреби у виокремленні міркувань про ті чи інші мотиви зосібно. Вже хоча б тому, що існує сув’язь між ними.

Чи не через це необхідно робити наголос на виражальності? Тому й почнемо з охарактеризування літературних тропів, котрі використовує поет. Себто акцентуємося на порівняннях, епітетах та метафорах із «Часоплину».

Щодо перших, то поділимо їх на кілька частин. Передусім мовимо про прості метафори, серед яких маємо словосполуки зі сполучниками та без них. Для підтвердження цієї думки наведемо кілька прикладів. Скажімо, серед буквотворів зі сполучниками згадаємо наступні: «Паморозь, неначе сива пам’ять, підсолодить знов на «ой» мотив»; «Легка засмага розтопленим воском вперто, як втома, тече по лиці»; «Кожен день, як щем».

Цікавинки уздріваємо й тоді, коли з’являються порівняння без сполучників: «Звабний дотик — спокута за воскреслий у пам’яті гріх»; «А грудень — стара борода»; «Цей дощ — предтеча холоднечі». Як там не було б, але подібні висловлювання — ознаки неординарного мислення автора.

Як і тропи, зі та без сполучників: «Як струна журлива — далина»; «Лиш осінь хатину полишить статечно — зима, як годиться, підбілить сніжком»; «Підслухаю — і знову писатиму, як вперше». Це — взірці складних порівнянь, котрі підтверджують важливість порівнянь для виражальної практики віршотворця.

Цю ж функцію беруть на себе й тропи, в яких віршник поєднує іменники з прикметниками: «лютий — жартівник», «травник — вітер», «зорі — свічі».

Та не тільки вдалі порівняння агітують за виражальництво. Не слід скидати з рахунку й епітети, котрі (зі своєї «дзвіниці», звісно) ділимо на звичні та незвичні. Ми, приміром, уже звикли до таких висловів, як «квітчастий рушник», «запах цвіту», «обійми весни». Та не спішімо дорікати авторові за експлуатацію банальщини. Бо ж суть полягає не у використанні цих словосполук, як об’єктів «самостійного плавання». На авансцену читальницького сприймання виходить контекстова доцільність. Ще більше це стає помітним, коли заходить мова про епітети із суто авторською барвою, до яких варто зарахувати такі літеросплетення, як «окраєць провеснілих днів», «веселки рукав ясний», «келих звечорілого тюльпана». 

Промовляють про оригінальність поетичного мислення й метафори, котрі поєднують реальність і уяву: «Погляд з граніту вийшов»; «Через живопліт перелазить вечір, щоб украсти плід»; «Погляд випив легку прохолоду».

Літературнотропні особливості існують й у згадках про «населення» книги, що мають таких «мешканців», як рослини і дерева, звірі і птахи, зорі і небесні світила: «На мальвах насіння гніздиться»; «Мріє під вікном яблуня крилом»; «Крим відгризли, пси оскаженілі»; «Та ластівка небо вщипнула»; «…Лишив доречно фарбу для зірок»; «Ранок з неводом хмарини ловить сонце»…

Непоодинокими є також випадки поєднання почувань різних «мешканців» в одному реченні: «Поміж віт черешень місяць зорі креше»; «Сіє місяць зорі рясно»; «Старенький місяць зорі позмітав».

Очевидність впливу порівняльності, епітетності та метафоричності на поезомову Володимира Кравчука бачимо й на взірцях кольорових екстраполяцій, до яких він вдається: «Молодіє в очах доброта золота»; «Алича у білій масці»; «Чуба при альтанці чеше гульвісязі голуба ялина крадькома»; «А сиві роси в косах трав»; «Ще яблуні в червоних поцілунках»; «Зелених слів мій погляд наловив…» По-своєму про гру барв через слова «говорить» і поєднання кольорів: «І прикрашають чорно-білі крила гнізда рідні, мов хати, де сум»; «Звабні пасма світять жовто в небі голубім»; «Мигтять чорно-білі уривки».

Літературні тропи, «населення» та кольорові екстраполяції… Ніхто, очевидно, не заперечуватиме, що вони надзвичайно важливі для вражальності. Але не лише вони є визначальними. Як нам здається, не мають права залишатися поза увагою слововияви. Правда, тут не все видається таким однозначним. Скажімо, на прикладі «Часоплину» бачимо використання неологізмів та рідковживаностей. Приваблюють, зокрема, такі новотвори, як «крутобокий», «брунькоокий», «ніжнотрав’я», «юнокриле», «приосінній»… Вистачає й рідковживаностей: «відцвіт», «розкрилити», «полиск», «гульвісяка»…

Якщо з питаннями темарійності та виражальності у класичному розумінні означень все є зрозумілим, то маємо і слова, де вони суміщаються. Прикладом цього може бути, приміром, наявність богошукальницьких мотивів. Адже, з одного боку, вони є підвидом філософської лірики, а з другого — так багато промовляють про виражальність: «Нене, мову рідну променисту сила чи Всевишній збереже?»; «Чи не та гора це, сестри й браття, де ніхто ніколи не воскрес?»; «Зі світом ділися і світлом, й добром — відчуєш всевишшя, всесилля»…

Ви, очевидно, зауважили, що в багатьох цитатах на подібну тематику немає прямих згадок про Бога, хоч, можливо, дехто тільки на їхній основі висновковує про богошукальництво. Впевнені, що це — свідома позиція версифікатора. Адже в конкретному випадкові головну роль відіграє не кількість споминань, а християнська переконаність автора, яка стала для нього природною потребою.

Подвійність характеризує і культурологічні акценти, котрі опинилися на помежів’ї темарійності та виражальності. Бо на багатьох взірцях видніється саме це. На припаданнях до фразеології рідного народу бачимо, що віршник з них народжує власне крилатослів’я: «Тільки б не втрачали ми обличчя, відчай й розпач щоб не гриз щодня»; «У серці треба зберегти осоння на світло для людей і на добро»; «Крадеться сумнів, часто вітром шитий: не Слово — Думка першою була». Можна чимало говорити про це явище. Та не будемо. В кожного існує свій погляд. Ліпше вглибимося у непростість афористики Володимира Кравчука.

…А завершимо ці нотатки про нову книжку нашого краянина ще двома наголосами. По-перше, на основі побіжного аналізу «Часоплину» висновковуємо, що автор залишається традиційником у поезовираженні. Але це — не орієнтація на так звані «повторні кола», а поглиблення думки. По-друге, ми почали ці розмисли з констатації присутності творів на воєнну тематику. Вимога часу. Але велінням доби залишаються вірші мирного крою. Балансування між цими двома течіями — необхідність віршомислення. Це засвідчує і «Часоплин».

Богдан МЕЛЬНИЧУК,

Ігор ФАРИНА.  

Кравчук В. Я. Часоплин. Поезії — Тернопіль: Тернограф. 2021. — 104 с.