* * *

Невеликі міста Квебеку приймають 400 канадських солдатів, які тренуються для участі в операції НАТО в Латвії.
Солдати Збройних сил Канади тренуються в семи населених пунктах на південний захід від міста Квебек, щоб підготуватися до їхнього розгортання в Латвії в рамках операції НАТО.

* * *

Коли очі не зустрічають перешкод, серце б'ється швидше...

* * *

Ой, треба жити інакше,
бути іншим,
більше під небом
і серед дерев,
більш самотнім
і ближчим до таємниць
краси і величі.

Герман Гессе
з: Пекло можна подолати

* * *

Президент Байден називає президента Єгипту Ель-Сісі «президентом Мексики» після того, як він зробив зауваження на захист його пам’яті.

* * *

Колишній президент Бразилії Болсонару перебуває під слідством у справі про спробу державного перевороту
Колишній президент Бразилії Жаїр Болсонару перебуває під слідством у рамках розслідування ймовірної спроби державного перевороту з метою утримати його при владі, повідомив один з його колишніх помічників.

* * *

Цей гамбургер на сніданок такий смачний, Боже мій, я забув сфотографувати та доїв його! Солодкий, солоний, загалом надзвичайно непереможний і приголомшливий

СТИЛЬ ЯК СТИЛЕТ

06:25 07.06.2022

СТИЛЬ ЯК СТИЛЕТ

 

 

Дмитро Дорошенко -- відомий український історик, політик державотворець, просто чудовий стиліст.

Його книжка МОЇ СПОМИНИ ПРО ДАВНЄ МИНУЛЕ (1901-19014) -- яскрава, світла, радісна, приємна до прочиту.

Родовід:

Тато: "Іван Дорошенко виховував мене на чужині -- у Вільні -- у любови до далекої України", "походив мій батько з Чернігівщини і належав до старого козацького роду, який мав за свого предка козацького гетьмана Михайла Дорошенка, же поліг у бою під Багчисараєм у поході на Крим 1628 року. Один з онуків Михайла був відомий гетьман Петро Дорошенко, же боровся за самостійність України у союзі з Туреччиною. Од рідного брата Петра Дорошенка  -- Никона -- і пішов наш рід".

Син Никона сотник Василь отримав од гетьмана Івана Мазепи 1696 року хутір Дорошенків у Глухівському повіті, він і став родовим гніздом для потомних поколінь.

Один з нащадків сотника Василя -- дід автора споминів Яків Дорошенко (1807-1893).

Старший син Якова Дорошенка Василь Дорошенко закінчив Московський університет, написав і видав 1863 року українською мовою роман НА УКРАЇНІ. Був українофілом ціле своє життя, служив повітовим суддею у Глухові, організував зустріч труни з прахом Тараса Шевченка у час го перепоховання в Україну, ходив завше ув українських строях і мовив завше вийнятково українською мовою. Був забитий большевиками у Глухові у 1918 році.

Наймолодший з дядьків Петро Дорошенко, лікар-гірурґ, був замилуваний ув історію а мистецтво. Мав збірку автографів українських знаменитостей та збірку малярських образів, серед ких було кілька ориґіналів творів Тараса Шевченка-маляра. 1917 року зорґанізував українську ґімназію у Чернігові. При гетьмані Скоропадському, своєму приятелеві, був заступником міністера освіти. Зорґанізував Українську академію мистецтв, Українську національну бібілотеку, Держархів, національну оперу. При ДИРЕКТОРІЇ полишився на посаді. Був забитий большевиками 1919 року ув Одесі.

Тітка, же утримувала господарство на хуторі свого нежонатого брата, була ученицею Миколи Ковалевського у дівочому інституті у Київі. Большевики і замордували ї на спаленому хуторі у 1918 році.

Білоруський поет Францішек Боґушевіч: "Добре, хлопче, же ви любите свою мову а усе своє рідне. Любіть завжди і зоставайтеся своєму народові вірні." "Сей заповіт білоруського патрийота глибоко запав мені у душу"-- зауважує автор споминів. У 1898 році Боґушевіч помер у Вільні.

Побит у Варшаві на навчанні. Студентська заваруха у Львові і тупорила реакція на неї поляків викинула українські спудейські уми до Праги, Кракова, Варшави. Там же було створено ГРОМАДИ. Підтримка українством Соломії Крушельницької, ку поляки уважали своєю, у Варшавській опері.

 Пєтєрбурґ. Царська залога складалася переважно з етнічних українців. Вагома деталя.

Син Василя, автора роману НА УКРАЇНІ, був соціял-демократом, потім большевиком. Вони його і закатували у 30-х роках, не зважаючи на те, же він особисто був знайомий з Лєніним. А, мо, і саме через те.

Федір Сологуб -- директор школи а прекладач на московську КОБЗАРЯ.

Письмак Данило Мордовець -- сеньйор українських письменників у Пєтєрбурґє. Він очолював товариство Тараса Шевченка, а прибутки від ШЕВЧЕНКІВСЬКИХ ВЕЧОРІВ ішли на видання Української революційної партії у Чернівцях а у Львові.

Україножер Суворін пише захоплену книжку про український театр Заньковецької а Кропивницького.

Літо 1902 року -- мандри на Полтавщину. "Тут жило заможне козацтво, же складало окрему суспільну верству, не зазнало кріпаччини а відзначалося більшим добробутом".

Офіцер Іларіон Козиненко. Познайомився з Дмитром через передплату львівського ЛІТЕРАТУРНО-НАУКОВОГО ВІСНИКА. Помер від сухот.

Володислав Козиненко.

У Сорочинцях у соборі поховано Данила Апостола.

Пєтєрбурґська ГРОМАДА: Василь Павленко, Василь Мазуренко, Степан Тищенко, Степан Лаврентіїв, Володимир Баланин, Володимир Хрінників, Дмитро Шантай, Михаїл Дулбин, Гліб Бокий, Яків Греченко, Іван Труба, Сергій Калиновський, Микола Стасюк, Микола Сахаров, Микола Скрипник, Володимир а Сергій Тимошенки, Сергій Веселовський, Олекса Назаріїв, Олександер Новодворський, Віра Попова, Ольга Косач (сестра Лесі Українки), Настасія Щербань, Олена Королева, троє сестер Шликевич.

Прибуття до Пєтєрбурґа родини Русових -- Олександера, Софії та їх сина Юрія, кий народився у тюрмі Московської орди а потім був науковцем у Монреалі у Канаді.

Ніжин. "Цікаво було мені подивитися на се місто, же колийся у 17-18 століттях було осередком української торгівлі, де у 1663 році відбулася ЧОРНА РАДА, де обрано гетьманом Брюховецького, де з початком 19 століття князь Безбородько заложив ліцей, у якому училися Гоголь-Яновський, Гребінка, Глібов (Гуцало уже при окупації московської орди большевиків -- додамо од себе і ми), де інспекторами були Морачевський, перекладач Святого Письма українською мовою а Чалий, біоґраф Шевченка". Колонія греків.  

Відкриття пам'ятника Іванові Котляревському у Полтаві: Михайло Коцюбинський, Евген Чикаленко, Сергій Єфремов.

Родина Камличенків, же прихистила спудеїв на тиждень їх перебування у Полтаві.

Віче. Головою сего віча обрали Федора Матушевського, натоді спудея університету у Дорпаті, а потім -- багаторічного співробітника щоденної української ґазети Евгена Чикаленка РАДА.

Ув одному човні з керівником чернівецької СІЧі Василем Сімовичем.

З відчитами виступили історикиня Олександра Єфименкова, Іван Стешенко -- мовою Московської орди. Галичани а буковинці: Юліян Романчук, Кирило Студинський, Василь Стефаник, Евген Левицький, Мирон Кордуба, Лев Лопатинський, Микола Губчак, Лесь Кульчицький, Теофіль Грушкевич, Ольга Кобилянська.

Українська еліта відстояла свою гідність, мовчки кидаючи відчити у рило окупантського держиморди: Микола Міхновський, Михайло Коцюбинський та инші. Мабуть сей епізод і надихнув перегодом Миколу Лисенка на написання фортепіянного циклу ПІСНІ БЕЗ СЛІВ -- як музичний вирок мерзенній Московській орді, яка несе тільки смерть, нищення, крадіж а заборони.

У Полтаві також були Дмитро Антонович, Леся Українка, Гнат Хоткевич, Олена Пчілка, Микола Вороний, Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Ганна Затиркевич-Карпинська.

Славень перемозі Богдана Хмельницького над Польщею "Гей, не дивуйте, добрії люде, що на Вкраїні повстало".

Чудова розмовна мова: "усе обійшлося гаразд", "ніяк її уперед не зміркуєш", "гостя спочатку нагодуй, а тоді уже розпитуй", "пришукав", "здивачів", "з околишніх сіл". 

Постать Гліба Бокого, же був українським націоналістом, але по засланню до Сибіру став запеклим большевиком, а потому і чекістом, катом, на чиїй совісти тисячі загублених життів невинних жертвів.

Стовпи української справи у Пєтєрбурґє -- Олександер Лотоцький а Петро Стебницький.

Тарапати Марії Грінчненкової у Львові.

Б'ЮТЬ ПОРОГИ  Миколи Лисенка на слова Шевченка у Пєтєрбурґє.

Священик Ґапон, родом з Полтавщини. Убитий революціонерами за провокацію смерти сотень невинних людей. Віру у царя-заступника було остаточно підірвано.

Знову Полтава -- адвокат Миколо Дмитрієв видає тижневик РІДНИЙ КРАЙ.

За кордоном з хворим батьком. Знайомість з Евгеном Олесницьким.

Микола Ковалевський -- збирав по Україні гроші на радикальну партію а возив їх до Львова. Його дружина -- московитська революціонерка -- зазнала засилу до Сибіру і там покінчила життя самогубством. Донька кинулася під потяг. 

Відень. Роман Сембратович, Володимир Кушнір, віденська Січ.

Заїзд Лейби Талалая. Ай вей, а я подумав собі про поета Леоніда з таким самим прізвищем...

Гірка правда історії: "Я мимоволі думав про колишні часи Гайдамаччини, які гарно виглядали у літературі, але далеко не такі принадні були у дійсности". Гірка правда реальности: "Здається, у цілому світі не було таких вибагливих читачів, як українці".

Київ. Український учений-геолог і талановитий маляр-карикатурист Володимир Різниченко. Інженер-авіатор Левко Мацієвич -- загинув перегодом ув авіятрощі.

Пєтєрбурґ. Українська парламентська громада -- голова адвокат з Чернігова Ілля Шраґ. До неї входили Володимир Шемет з Полтавщини, Павло Чижевський родом з Полтавщини, доктор університету у Цюріху, Микола Біляшівський -- директор історичного музею у Київі, Федір Штейнґель (Київ), Андрій Вязлов -- судия з Волині.

Створено тижневик УКРАЇНСЬКИЙ ВІСНИК, редактором якого став Максим Славінський.

З часом до столиці Московської орди приїздить Михайло Грушевський.

Евген Онацький з Полтавщини та Аркадій Грабовецький з Київщини мовили у Думі українською мовою.

Грушевський гуртує довкола часопису усі можливі українські сили. Приходять туди професор з Харкова Дмитро Багалій та професор з Галичини В. Герасимчук.

Евген Чикаленко починає видавати ґазету РАДА. Перший редактор Методій Павловський. Дорошенкові запропоновано відділ телеграм. Коректуру у ґазеті вели спочатку Володимир Самійленко, а потому Павло Тичина. 1907 року до редакції приєднався Симон Петлюра ("виявився людиною дуже приємної удачі, був живий, веселий, дотепний, мав гарний голос і любив співати", "був великим любителем театрального мистецтва, він писав у РАДІ рецензії на українські тетаральні вистави, і його рецензії були дотепні, ориґінальні, талановиті.").

Цитати великих: "Найлегше нашим грошам залишитися при нас, але хочеться, аби у Київі була українська ґазета". Михайло Грушевський. "Книжки друкуються на те, щоби їх читати". Іван Франко.

У Київі Дорошенко бере шлюб з Наталею Васильченко, з кою познайомився на виставі за п'єсою Бориса Грінченка.

Володимир Науменко -- був уласником приватної ґімназії, редаґував журнал КИЇВСЬКА СТАРОВИНА а був головою Народнього дому.

Після трагічної смерти Миколи Дмитрієва журнал РІДНИЙ КРАЙ перебирає до своїх рук Олена Пчілка і переносить його друк до Київа.

Борис Грінченко створює київську ПРОСВІТУ.

Михайло Грушевський "узагалі недооцінював особистих відносин і не в'язався ними".

Приїзд Івана Франка на похорон Петра Косача: "був дуже обшарпанийі від нього страшенно тхнуло креозотом; руки мав спаралізовані (...) великий письменник був писхічно хорий", "Франка можна зацікавити лиш розмовою про книжки". Мовить Дорошенко і про Андрія Франка, кий був нянем для свого безпомічного тата. Він видався панові історику несолідним. Через певний час, коли запалахкотить шкандаль через Франкову статтю ПОЕТ ЗРАДИ, поляки уб'ють Андрія каменем у голову недалеко будинку Франків право на вулиці. Така тяжка а крівава ціна за українську правду.

Ув УКРАЇНСЬКОМУ КЛУБІ  можна було побачити портрети Тараса Шевченка, Михайла Драґоманова, Пантелеймона Куліша, Володимира Антоновича.

Книжка Василя Доманицького ПРО ГАЛИЧИНУ.

Кость Михальчук (узяв прізвище матері, бо тато був поляком а він не хотів себе з нічим польським лучити). Так само, але зі збереженням прізвищ, учинили Тадей Рильський а Володимир Антонович. Борис Познанський, мабуть, був з польских жидів, тому долучився до сього теж.

В'ячеслав Липинський. Видав у Кракові книжку ШЛЯХТА В УКРАЇНІ І ЇЇ УЧАСТЬ У ЖИТТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ. Поляки скуповували наклад сеї книзі аби понищити ї до цурки.

Тема білорусів. Публікації у РАДІ на їх темат 1908 року видано окремою книжкою БІЛОРУСИ ТА ЇХ НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ. Білоруси переклали а видали сю книзь своєю мовою.

Викладацька праця у Катеринославі. Кам'яниця Хрінникова ув українському стилі. Музей козацької старовини, де директорував Дмитро Яворницький.

На чолі катеринославської ПРОСВІТИ -- брат митрополита УАЦ Василя Липківського Сергій.

Етноґраф Яків Новицький.

Часопис ДНІПРОВІ ХВИЛІ. Задешево го друкував українець К. Андрущенко.

Іван Нечуй-Левицький "під старість трохи здивачів, став уживати відміни а форми говірки своєї околиці, звідки сам родом, посварився через мову з редактором своїх творів Сергієм Єфремовим і не брав участи ув українських часописах".

А. Макаренко.

Борис Грінченко помер ув Італії, де лікувався від сухот,  1910 року.

Візита  учительної делеґації з Чернівців до Київа на чолі з Василем Сімовичем. У Новоселиці (поряд з рідним селом мої мами) був кордон Австро-Угорщини з Московською ордою.

Український клюб, готель у Михайлівському монастирі, Межигірський монастир.

Письменник Модест Левицький у Київі. "Левицький замовив візника -- жида з парою коней. Я був здивований, же Левицький говорив з жидом жидівською мовою, а той ставився до йОго з якоюйся особливою любов'ю а пошаною".

Дмитро Маркович -- правник а письмак.

Хрінников був мільйонером, але феноменально скупим. Го жінка очолила у Катеринославі ПРОСВІТУ. Ненадовго. По ній ПРОСВІТУ перебрав Герасим Денисенко.

Вороги українства, прихильники Московської орди у Київі-- університет а Духовна академія, а також ЗМІйки -- КІЄВЛЯНІНЬ, КІЕВЬ.

Новомосковськ. Собор Якова Погребняка з Нової Водолаги.

Молодий поет Віталій Самійленко.

Формула українства: книжка-слово-світло.

Большевики розстріляли Андрія а  Павла Білецьких, діячів українського руху.

Закриття Українського клубу у Київі. Смерть Миколи Лисенка. "Похорон Лисенка, як відомо, обернувся у величну національну маніфестацію. Такого похорону Київ ще не бачив". Йо. Українчі уміють ховати а ховають зі смаком. При житті лиш не цінують а не толерують своїх діячів.

1913 -- похорон Лесі Українки у Київі. За заповітом похорон тривав без духовенства.

"Київ усе таки вабив до себе" -- признається Дмитро Дорошенко. І не тебе одного, чоловіче Божий -- додам я від себе.

Дорошенко посідає посаду бібілотекаря при історичному музеї. Директорує там Микола Біляшівський. Заступником -- Данило Щербаківський. Опріч чеха Вікентія Хвойки там усі -- українці.

Завершуються спомини відпусткою Дорошенка.

1914 -- війна.

Через сто літ -- 2014 -- знову війна.

Так і жиєме.

СПОМИНИ Дмитра Дорошенка -- вельми вагомий для українців документ, же з часом не утрачає своєї вартости, а скорше -- наупаки.

Вельми дякую київському видавецтву ТЕМПОРА, ке у 2007 році видало сей шедевр самовидчої літератури.

 

 

Василь Велимчий