* * *

Невеликі міста Квебеку приймають 400 канадських солдатів, які тренуються для участі в операції НАТО в Латвії.
Солдати Збройних сил Канади тренуються в семи населених пунктах на південний захід від міста Квебек, щоб підготуватися до їхнього розгортання в Латвії в рамках операції НАТО.

* * *

Коли очі не зустрічають перешкод, серце б'ється швидше...

* * *

Ой, треба жити інакше,
бути іншим,
більше під небом
і серед дерев,
більш самотнім
і ближчим до таємниць
краси і величі.

Герман Гессе
з: Пекло можна подолати

* * *

Президент Байден називає президента Єгипту Ель-Сісі «президентом Мексики» після того, як він зробив зауваження на захист його пам’яті.

* * *

Колишній президент Бразилії Болсонару перебуває під слідством у справі про спробу державного перевороту
Колишній президент Бразилії Жаїр Болсонару перебуває під слідством у рамках розслідування ймовірної спроби державного перевороту з метою утримати його при владі, повідомив один з його колишніх помічників.

* * *

Цей гамбургер на сніданок такий смачний, Боже мій, я забув сфотографувати та доїв його! Солодкий, солоний, загалом надзвичайно непереможний і приголомшливий

У РОМЕННОМУ ЛІСІ ПРОЗИ АНДРЄЯ РОМАШОВА

06:01 31.10.2021

У РОМЕННОМУ ЛІСІ ПРОЗИ АНДРЄЯ РОМАШОВА

 

Люблю читати неголосних але вартісних московитів.

Андрєй Ромашов -- один із них.

Народився 1926 року у Прикам'ї у селянській родині. Перша го повістина ПОРАННИЙ РАНОК була видана у Пєрьмі 1957 року. Перегодом вийшло ще кілька книжок. З 1975 року жив у Свєрдловскє.

Книжка ПОВІСТІ побачила світ у Свєрдловскє у Срєдньо-Уральском книжковому видавництві 1983 року. Рецензував сю книзю Віктор Астаф'єв.

У по-мові В. Лук'янін відзначає, же темою своєрідної трилогії письмака є людина на розпутті. Тут герої спочатку чинять, а потім упадають у морально-етичні розмисли. "Стриманій манері Ромашова геть чужа естетика неймовірного". "Узяти на себе відповідальність за те, жеби не пірвалася сув'язь часів -- се неабиякий учинок".

ОДОЛІНЬ-ТРАВА.

Никифор: "Розумом додоми поспішав, а ноги не йшли", "а на серці літо лежало", "юшку юшив без охоти",  "от озми білку -- живе звіря, жваве. А як увикне до ситого життя у хаті -- на свободу годі вигнати", "терлися ми у молодости оден коло одного, тепер синяки рахуєме", "ревів а на життя Богови жалівся".

Тесть го Софрон: "тестя ялиновим голиком із пам'яти не вимести".

Тато Захарій: "лікував їх від чиряків вовчим смальцем, від закрепів -- сирою зайчатиною", "у старого дерева корені, як залізо, крепкі. Стоять старі дерева довго, пусто а без потреби, молодим світло застують", баска жінчина: "ти, Захарію, начеб і не чоловік, лісовою травою пахнеш, добре се для моєї любови, чутливісто", "бережи серце, не лізь до людей", "у теплій хаті і самітному не так самітно", "любив птиць а хвалив їх, бо жиють без  заздрости а у простих бажаннях".

Юлій Васільєвічь: "помста переплетена з любов'ю, політика -- з хамством", "заспокоїв руки", "кусає дрімно як білка", " слово у йОго ділом не було", "сердиться пан лісничий на тяжку сутемрю, розтручує ї, немов лепеху", "природа не терпить одноманітности", "однакове не годно співіснувати", "жеби не замастив особистість", "ґосподА мені не товаріщі, а товаріщі -- не ґосподА", "Опритяжившись страхом", "Ненавидячи смерть усім життям своїм а пам'яттю, він шукав од неї спасіння".

Син Сємьон: "Минуле -- ваше, майбутнє -- наше, за йОго і воюєме", "виріс бахуриско, до бороди си тягне", "у копійках плутався", Никифор "радів, же син у домі, душі його рідняк", "чесний понадто, правду любив до глупоти людської", "веселою хвилиною жив", "затерявся у народі".

Піскун: "доведеться му омріяння свої пропивати", "усі ми з гімна вийшли, да не усі одмились", "спочатку губи з'їв", "а в очах полишився біль неживий, утопленики так зиря", "на густу траву матірне слово вИкидав", "мовлять, же у Пєрмь завезуть. Каму, значця, повиджу, свобідну воду ".

Поліцай: "жди, мовив, тута а нікого си не бій, бо ми самі си боїме"

Сафрон Пантєлєєвічь: "дитя без корови не виплекати, а у молодого, відий, і кішки не є"

ЗвичАї а признАки, пісні народні: дівчатам "зі старим постіль дарма ізіспана", "власти насильством са тримают", "Море -- воно до далеких мандрів сниво", "пізній гриб -- до пізнього снігу" "не уточка з лузів підоймалася, а невіста з рідним домом прощалася", "у славному да городі Казані, на широкім татарськім базарі, у постоликах хміличок гуля, сам себе хміличок вихваля", "Пролетіли ворони над ним, каркаючи як недорізані (...) Затяжну непогодь варто чекати".

Реалії побуту: "ялиновий голик не покинув -- на чистих єланях замітав сліди за собою", "туєсок квасу", "ріденький вересовий квас", "пік щосуботи тяжкі житні караваї", "улітку на світло ґнус ся збирає, узимку -- люде", "харюзову юшку їсти", "пресниця", "два дружка води", "присунув до веселого вогню пташину зупу", "рану березовою золою посипати", "будь-яка посудина (...)мусить мати своє призначення, із двадцяти горняток одразу чаю не питимеш, а обходити їх треба" , "жеребця зп'ятила", "з кошеви випасти", "на рукобитті упився","горілка м'ясної страви си боїт", "у хлібниці ніж з великою ручкою з черемшини".

Цікава незвична лексика: вишерці, угори, два тюрики, постлань, зажиток, над уметами, вдругорядь, не кочебенься, пахло дресвою, вересники, на шутьомах, після паужни, ґолбєц, уґлан, шадровитий, привітити, падеря, лопоть, скрад.

Автор щедро використовує народне мовлення, прислів'я а приказкаи: "велика біда розпочалася з горошини", "пішов прямушкою", "свій своєму несамохіть брат", "Невиспана людина -- вона як п'яна: тями справдешньої катма а тілом в'ялий", "на землі жиєме, по ґордобалах ходиме", "Горе, видко, тільки рака і красить", "і вовк свою вить знає", "собі го біль узяв би, дак не даєсь у руки", "усьому нетутейший", "чарівні гриби чорти решетом сіють гнилими місцями", "сиди хоч до морквинного заговіння", "повинну голову меч не січе", "рисятина -- справа десятина", "Богоматір  теж у дівах зачала", "заладила сорока Якова"

Опріч героїв у повістині панує чудовна пані природа і вона у Ромашова олюднена а жива: "суха трава під ногами поскрипувала", "жабина трава", "невбраний а неузутий ліс зґороїжився, мов усох ", "дорога лісом пішла, вертихвостила, як щука у травах", "задзвенить небо", "шадровита дорога", "Хрущав березневий сніг під лещатами, на бите шкло розсипався. На високих місцях повітря димком припахкувало, весна, значить, невзабарі, через тиждень-другий, топитися зачне, ошаліють пташуги од радощів, ліс задзвенить", "удень у лісі мокро було, а у деяких місцях і геть не пройти", "У роменному лісі", "З Ісакія Малинника зливи си зачили, вимок ліс, зайвину не присядеш", "Тим і добра зима, же вереття сухого шукати не треба", "ліс до чужого горя улітку глухий", "улітку ліс сухий, восени -- мокрий, геть у пнях а коріннях".

Плястика прози неймовірно проста та не без таїни радости а світла: "полом повз бусий холод", "воскове світло", "простягнув руку до сухого тепла", "довелося браму розкривати, присоглашати день під сволоки", "На вільному повітрі розігралося випите винце", "поки сумерк негустий", "у комині нечисть копошиться а виє", "відстати одразу од пісні не так легко як виявилося", "чоботАми не шоркай", ""ніч у повній силі, навіть вікон не видко", "автохтонна пам'ять не слухалася го", "вогонь розтривожив", "не бачив го Никифор, проте відчував го", "бусо стало у хаті", "чимчикували хідко знайомою дорогою, угорами а вереттям Чучканські болота оминали", "отоптав сніг", "серце наджабив", "шелестіли словами", "кінному шляху не є", "од суйби не утечеш. Вона уже до серця підкралася а давить, а гладить го, як коров'яче вим'я", "змушував тіло жити, ранку са дочекати", "дихав обережно, боявся біль розбудити", "тепла вода пахла мореними травами", "сухі сумерки", "лірична пилюга", "м'який як налим", "позобав студений сніг".

Подекуди автор вирулює мову свою, оповідь на уселюдяно істинне: " минулому смерти не є", "У кождого своє море", "Проминуле життя, як вода у пригоршні: зачерпнеш -- долоні повні, до рота під ніс -- а пити нічого", "і серед бідних недобрі люде трапляються", "Прихована душа людська до пори, до часу -- як живе насіння у земли", "щасливому а здоровому місяць ні до чого, а хворому да нещасливому усе не так -- і сонце не у міру гаряче, і дощ позанадто мокрий", "без ночи не мона. Спочиває людина у ніч, сили докопичує, аби далі жити", "дивоглядно людина улаштована, набагато літ наперед загадує, а позавтрю свому да й не господар", "ялина корінням держиться, а людина родом", "є ж на світі люде, же самі жиють у задоволення і доокруж них иншим усім добре є", "правда без доброти сердешної як земля суха", "сам жиєш ґрунтовно да й иншим не завада", "тепер усі шукають -- хто хліб, хто дах над лобом, а хто нові ілюзії", "погане не буде добрим, і мертві да не воскреснуть", "наша душа тоді божественна, коли тіло свобідне", "Аби жити -- треба мисливити".

Юлій Васільєвіч -- за бєлих. Син Сємьон -- за красних. "Сперечаються вони з Семьоном гучно, самі себе ледве чують", "правдою одне одного колоти як вилами".

Никифор поза ними, але має свою чітку позицію, і вона мудра, народна, глибоко пережита у глибині роду а єства: "клас-- не людина, йому не боляче". Він  глибокий а глибинно відчуває свою космічну безмежність ув усесвіті: "тіла не відчував, неначеб нема його, одно серце у просторі, і одразу -- небо над ним. Хотів од миру -- потаймиру -- лісом відгородитися, а -- бач -- ліс так само мир", "життя, Богу дякувати, увійшло у мирну колію, тільки би нічого не ставалося -- ані поганого, ані доброго".

Троха московитської заздрости: "німець рудий сало їсть а печивко з дірочкАми".

І нових ілюзій головного героя: "Хлоп'ята їли, а він думав -- вони проживуть иншіше а мо і краще життя".

ПЕРШИЙ СНІГ. У сій повісти -- про стосунки большевицької влади а тутейших. Щонайцікавіше -- люди-характери у ній.

І тут природа жива ("Ніч навалилася чорна, безока", "запахло сирою лепехою", "земля підстивала за ніч", "сизі вереси", "на березі тихої Ульви", "на веретті похмуріти почав сніг"), і тут пластика прози ("Молода дивилася із подивунком, а стара сердито", "видко, утямив старий, же не додоми прийшов", "хапався за ріденький вербеняк, за ламкий вільховик"), і тут незвичне у звичному ("приніс воду у шкіряному вадрі", "зимоґор", "лузан -- мисливська одіж з великою кишенею", "світець уже запалили", "в зибуни лукавий зманює", "на старі репища", "шпинь", "ярушник", "лещата з оленячим підволожжям", "береза соку-сюрему не дасть", "шутеми -- закинуті поля", "ровдуґи -- шкіряні міхи", "недоварене м'ясо, же пахло осінніми травами"), істини неперебутні ("ув тайґє той ґазда, у кого хліб а порох", "меленькі звірі прямих стежок не люб'я"), і приповісті народні ("Усяк Демид собі норовит", "скрипуче дерево довше жиє", "красиві бісові служать").

Але головне -- герої.

Спиридон Шаруєв: "завидів у вулиці", "до волокового вікна", "у верхів'ях Іжви", "убрів у тайґу", "пора вішала ставляти, снопи сушити", "пішов шарашачись".

Яков Сєргєєвічь: "ну, а мислити, як ти, він не зобов'язаний".

Михайло: "тряси пестер свій", Іван Сєрґєєвічь -- тато -- про сина: "не було би у Мишка мого левольверти, і він би людиною був".

Ґазда: "руки у йОго були тлусті а темні як старі корені".

Невістка Тумакова: "З бідної родини, а шалена. З березами обіймаєся".

Мітька Єрьомін: " у нас миша біжить а озираєсь", "борода легка, світла", "ми терпелячі, у лісі жиєм", "з Мітькою сперечатися -- що свиню на білку троюдити", "оборіс волісьми", "тяжко жив чоловік, але брехав до ладу".

Матрьона: "Вона жаліла стару низеньку хату з теплою грубою , з косими віконцями. У такій би і доживати свій удовий вік да Богові молитися".

Ґріґорій: "образу ревнивістю назвати важко", "ховався за вереси альбо западав у виямки", "Тиша повзла з кутів а закутків, пробираючися до ліжва. Ґріґорій відсувався од неї до стіни, обережненько, аби не зачепити рану", "хитро жиють стариґанчики, по сухій обочині ходять", "Засинав, неначеб у яму провалювався", "хоч шапку хутряну заґоїв", "от стиль яка?", "сядеме столом а обмізкуєме". Даша: "сам живеш без пуття а без тями, а инших судиш".

Тумак: Міхаїл про йОго: "По сій дорозі добрі люде не ходять".

Сафроній: "Рече Господь наш: де тисячі тисяч і тьми тьмами -- несть мене там".

Тато Ґріґорія: про тарганів: "А Богові вони пощо?"

Пілька: до Ґріґорія: "молодий-єс, м'ясистий", "Од води бистрої , від вогню чистого, від латир-каменю крепкого... -- шепотів над ним Пілька. Чупер у Пільки був білий, а , мабуть, м'якусій. Гріґорій посміхнувся йому, хотів погладити білий Пількін чупер, а рука -- як чужа, не слухаєсь го", "думав він, як і жив, просто", "Знав, же дощ зі хмар, а з чого хмари  -- тим не цікавився", " і ми трошки умерли разом з ним,  з Пілею".

Ще один ґазда, Сідор Матвєєвічь : "Задуй го вітром", "Не вік, мовить, у лісі жити, не ведмеді ми", "Круті ми, але  душу маєме людинську", "усяк смертний чепочкою до життя прив'язаний. Одному вона до крови шию натре, иншому -- товариш милий а помічник".

Крєстінья: "Помирати ми зібралися, добрий чоловіче, а проте смерть наша у лісі заблукала".

Навчитель Владімір Андрєєвічь: п'ять літ прожив у Шаруєвих, "будь-який цвик у стіні уночі  найти міг наупомацки", "За людину мене не мають, а самі вони -- люди?"

Марія: "не дай Боже, Степан дізнає, не жити їй на світі, як свічку задує", "Нелегко життя ціле прожити і коханого ні вицілювати. Замерзне душа до старости", "я ж, Ґрішо, маленькими радощами жию", "маленька радість -- як ціп'єто".

Павєл: "мама лаяла го мотирем а ґалахом", "Расєя нікуда си не поділа, виходь за ворота а бери її обіруч, клади на серце".

Степанида: "приперла двері бастриґом із сіней".

Образ смерти: "Сніг клався Пількє м'яко а рівно -- сніжинка до сніжинки -- а не танув".

Кольоропис : "Вони пішли додому  білою дорогою чорним лісом", "Село побіліло, хати присіли і неначебто подобріли".

Звукопис: "зірвалася зі стелі важка крапля і -- чак об підлогу".

Ґріґорій -- на самоті зі своєю совістю: "Не розстріляй він тоді Мітьку, не було би пожежі, не було би сиріт, і Пілька жив би був".

Цікаве застосування українського -- позиченого, зупевне ув орди (баскак) -- слова баский (українці -- тільки у словосполученні баский кінь): "баске місце".

Роман Ґріґорія а Марії гарячий. Степан ревнивий, переймає ї а б'є до напівсмерти. Ґріґорій несе ї на руках, несе аби більше нікому ніколи не дати на поталу, бо любить її. А діти... Дітей забере Мітіних, бо перед ними покуту має. А совість -- вона не вельми балакуча, коли дієш що, уже потім вона си розвертає, та пізно уже, учиненого не повернеш.

Далі мовить сам автор, альбо той, від кого імени писано повість. Він тутейший, виріс тут. 

"перебрався я через балакучу ріку", "на середі, як називали у нас кухню", "медівники з черемшини".

А се та ж Марія -- але инша, по життю з Ґріґорієм, "горда а красива, вона радістю ділилася з усіма, а горе виспівувала самотою", "Одумаюсь, поплачу а далі жию".

ДІАФОНТОВІ РІВНЯННЯ. Повістина про старожитні немосковитські  часи. Друковано ї у журналі УРАЛ 1981 року.

Мова від першої особи оповідача, Олімпія Теслі, котрий жиє ув Олександрії.  66 літ. "якщо учасно помру, то не спіткають мене ані злидні, ані збродня".

"Кому цікаво як жив, як радів а помилявся маленький розгублений чоловічок ", "проте я живий, пам'ятаю а пишу".

Коли героєві виповнилося вісімнадцять, тато мовив му, же Атени стали глухою провінцією і спровадив сина до єгипетської Олександрії. "у такому віці отчий дім стається тісним", "я був молодий а немудрий". Останнє татове напуття: "не бійся солдатів. а бійся сіроми".

Його прийняв у своєму домі Теонід. глава філософської школи. "Благословен дім, же не відрине подорожнього".

Трохи вічного -- з мудрости свого досвіду: "нерозумні сіють гроші, а пожинають відчай", " і тільки смерть мовить -- хто ми", "при доброму улові рибарі не скупі", "ми забуваєме ходу, лице а голос померлих. Проте вони живуть  у нас самих, як добро чи як зло", "думати -- значить пригадувати, а пригадувати -- значить тривожитися", "ми самі собі загадка", "у пустелі ранку нема", "пам'ять чинить супротив, стидко їй за людину. Страждання наші покликані бути величними, а горе -- осмисленим", "випадкове невипадкове, але у нього більше прихованих, нерозгаданих нами причин", "правда не порятує, не нагодує", "Хто у малім боязлюх, то й і у великому -- слабота", "живи, мовили, у гнізді своєму тимчасом, але до життя вічного приготуй себе, бо ти у Господа не останній", "назва не сутність, а тільки знак", "Той, же намагаєсь оповісти про себе перераховує імена а знаки, але сутність сущого ним не визначена а не названа", "нетерпимість спороджує брехню", "відповідальність людини народжується разом із нею", "щасливі народжуються а помирають у своєму домі, а нещасливі бродять світами", "У маленької людини і вина невеличка. Ми -- пилюка на гарячому вітрі пустелі".

Деталі реалій того часу: "отчі боги", "як нільська вода  високі камЕні", "екзеґети -- тлумачі Біблії", "жінки тут часто народжували, проте діти жили недовго", "тамарисковим соком", "срібні солікви", "хрісаґір -- податки сріблом з міських жителів", "промив рану вином", "Навчені а знаючі поринули у світ знаків, імен а назовиськ. Небагато полишилось у храмі, аби спізнати таїну Імготепа", "непроданий ліс для них -- мертвий капітал", "Олександрія, же перемогла Атени, сама виявилася переможеною Римом".

Психологія книжного любомудра а письмака: "не годен зібрати букови у слова", "на тварів земних з подвійною сутністю", "Біль не оглушував, але робився різким як устид", "плоть ненаситна чимало прагне, але не на багато спроможна","Побачити я міг небагато, але чув усе", "Повідаю оливам, скільки безпотрібного я дізнався у великих а мудрих", "бачив тільки сліди не червоному піску -- чіткі немов лапідарні букви", "На прямих вулицях Олександрії заблукати важко. Але я -- заблукав", "я свідчу проти людей, а боги -- недовершені", "весь я грудка бруду а страху", "розбуджений устає, а той, хто отримав ім'я -- оживає", "я харчувався безпорадністю а горем людей", "п'яні вимисли мої не кращі за реальність", "кожен проживає своє життя, і моє гірке життя -- моє", "згадую снива як запахи".

Сінесій: "постійно закоханий хлопчик".  Хотів стати поетом, а став воїном. Ненавидів християн -- а стався їхнім пастирем. "Бог поклав на мене  не той тягар, про який го просив-єм", "єпископство було для мене не відходом від філософії, а сходженням до неї", "той, же бере участь у подіях, видить мало а запам'ятовує ще менше".

Ефес, як примара: "Поспішкуваті неґоціанти з Ефесу скуповували пшеницю, фініки, льон".

Ґіпатія: "усе, же має форму, не годно бути нескінченним", "най роки помирають, мов люди", "Не жалійся імператору, ти не немовля. Слабких не захищають", "закони усесвіту постійні, незмінні а вічні. Ніким не створені, вони творять самі себе -- світ. Навіть Сонце, мовила вона, не переступить межу, а й Немезіді покладено край", "дурень не тямить себе у своєму житті".

Сіза -- Олімпію: "після смерти душа твоя стане вільною, яко птаха, і про тебе і не згадають", "твоя воля визначена життям, якому ти не господар", "двоєдина сутність Христа тільки поєднана, проте не об'єднана".

Парадокси: "Сотнон Олександрійський задушив ґетеру поцілунком і запитував -- благо се чи, може, зло?", "людина, же прожила життя без ворогів, помирала від зради друга а приятеля свого"

Імготеп: "Святкуй день свій        щокожен, о людино, бо ти не безсмертна".

Кирило: "Син божий поза тваринним. За стіл з вами не сяде. Він вище любови а блага, бо любить не тому, же хоче, і милосердя дарує не тому, що жаліє когось", "Є переможці а є переможені, а щасливих нема".

Чудовий письмак, він не зрадив собі: стиль, мова і правда у нього на місці.

Було би незле зробити го творчість набутком українського почительника -- у перекладі українською.

 

Роман Кухарук.