* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

ДЕБЮТНИЙ РОМАН ВАЙДЛЕРА ЯК СТАНДАРТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ПРОЗИ

13:58 05.04.2021

ДЕБЮТНИЙ РОМАН ВАЙДЛЕРА

 ЯК

СТАНДАРТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ПРОЗИ

 

 

КАБАЛА -- перший роман клясика американської а світової літератури Торнтона Вайдлера 1922 року  -- можна уважати стандартом інтелектуальної прози.

Про що сей роман?

Про американців ув Римі,  про римську аристократію, про любов, про молодість, про віру, про пристрасті.

Стиль сього роману -- інтелектуальний сплав життя а творива життя, американський погляд на Рим, на Европу, на аристократію.

Розділ перший: ПЕРШІ СТРІЧІ.

"...місця, же надихнули почуття поета, незмінно поглинають почуття, ними спороджені".

Про ромів: "представники раси, що мандрує більше за инших, проте мало отримує радости од тих мандрів".

"серед кур, же бурмочуть у сні".

"сУдно з тих, про яке, навіть якщо воно си топи, не пишуть по ґазетах".

"він утік так швидко, же від нього навіть порохів не видко, ось як він дременув".

"і з трепетним спозиром впаду ниць перед схожою на скелю скиню папи, у якій творили щонайбільші з малярів Риму -- і той, же не знав ніяких нещасть, і той, же не знав нічого иншого".

"луна травертинових тротуарів".

"торгівля упливом".

Міс Ґрейс "хоч якось заповнювала порожнечу її існування, же створена грошима".

"У Римі ніщо не є смішним".

Поет, що помирає у бідности а бездарности, виголошує собі епітафію: "тут лежить той, чиє ім'я писано на воді".

Розділ другий: МАРКАНТОНІО. Ся суїцидальна новеля творить портрет молодого аристократа, який  розривається між мудачним обов'язком перед своєю клясою і бажанням самореалізації. Мінімум самореалізації, максимум комплексів -- і труп героя паде перед очі читача.

"він часто запитував себе, на якому році життя його покинули віра а радість".

Представники го кляси характеризують Маркантоніо так: "Хлопчик володіє чудовними якостями. Він... він...Він володіє чудовними якостями". Вони очікували від нього от сього: "Ми розраховували, же хлопчик, пройшовши через досвід, звичний для молодого жителя Риму, що належить до його кола, заспокоється і займеться чимось иншим", проте сталося инакше: "зблизився з молодими людьми, старшими за його літами. Щонайбільше го бажання поляга у тім, жеби в усьому бути схожим на них", "усе розпочалося з наслідування старшим друзям. Наслідування перейшло у марнославство. Те, же було марнославством, стало задоволенням. Задоволення -- звичкою. Звичка -- манією". Як на мене, остання формула є чудовим визначенням стану, коли секс стає манією і заслоняє від людини усе инше.

Поряд з Маркантоніо маємо чудовний портрет кардинала, же займається го долею з дозволу його родичів. Він визнає: "мабуть, мені направду бракує віри".

Фільософію головного героя, від імени якого тримає оповідь, викладено у фразі: "ніколи не намагайся робити що-небудь, що є протилежним глибині людської натури".

"Італійські князі не встають при появі дами".

Причина суїциду Маркантоніо -- "заняття, що ним він був поглинутий, не давало поживи го почуттям, і почуття помстились на ньому", "самолюбство палило го спрагою переваги в усьому". "Він сумлівався, чи є у жінки душа". "Його оповило чорною відпливною хвилею, що прямує слідом за подібною гординею", "чергував релігійність розгулом, спотсерігаючи, як попередня го особистість відступає перед нинішньою і як відчай, що мучить теперішню, виливається у страждання минулої".

"сонце наповнює тонке тіло юнака солодкою знемогою".

Розділ третій: АЛІКС.

Аристократична жіноча а чоловіча кабала стає кабалою для головного героя. Старим жіночкам "здавалося, же час, коли хтось міг їх полюбити, давно проминув".

"Свого життя, поза тим, же протікало у домах инших людей, ув Алікс не було".

"Такі рідкісні істоти і потравою харчуються небуденною".

Джеймс Блер, якого ми бачимо у першому розділі при візиті до поета, присутній і у третьому: "можна вивчати святих а ні разу не замислитися про віру", "мав за правило відшукати істину і забути про неї". "його приваблюють тільки ті жінки, яких він сам не приваблює".

"дещо розгублена увічливість".

Алікс закохана у Блера -- ось чому сей персонаж знову з'являється у романі. Алікс "ніколи не приходила зарано і ніколи не ішла запізно".

Автор намагається утовкмачити герою певні любовні істини: "сам факт любови до тебе -- у стані відповісти на сю любов ти чи ні -- накладає на тебе певні обов'язки. Серед них обов'язок проявляти не просто доброту, а подячність".

"Лице його спорожніло", "дивлячися прямо перед собою сухими очима" -- се про Блера.

А се Алікс: "Ніхто ніколи не простоював годинами в очікуванні під моїм вікном. Ніхто не намагався з'ясувати потаєм, чим я займалася цілий день. Ніхто." У Алікс є щось спільне з поетом, героєм першого розділу роману -- і се -- епітафія, але її, власна: "тут лежить жінка, же не відкинула жадних запросин у гості".  І се про неї теж: "головною перепоною на шляху до її перетворення є її ліниве м'якосердеччя -- велике, але ліниве", "ледь примітна домішка безуму лиш робила її дар яскравішим".

Розділ четвертий: АСТРІ-ЛЮС  А КАРДИНАЛ.

Тут героїнею виступає мадемуазель де Морфонтен. "у голові у неї було порожньо. Її усеблагі діяння були незчисленні, але безплідні, вона ставала здобиччю кожного, хто додумувався написати їй листа".

"святість без перепон неможлива".

Героїня хоче спонукати кардинала до написання свого життєпису, але він не дається на се.

"забрідаючи у непевні сфери чуток, правда стає непорушною".

Розмова з кардиналом -- дивовижний фейєрверк сентенцій: "є лікарі, які відчувають себе не у свому тарелі , коли їм доводиться мовити зі здоровими людьми. Вони понадто звикли до благаючих очей пацієнтів", "приємно провадити час у товаристві людини з чесним а чистим серцем, але про що з нею говорити?", "Хто здатен, не згрішивши, утямити, що таке релігія? Хто здатен, не спізнавши страждань, збагнути, що таке література? Хто здатен збагнути, що таке любов, не спізнавши нещасливої любови?", "у Біблії для кожної людини відшукається текст, же здатний її зворушити, так само, як для кожної будови існує музична нота, же здатна її зруйнувати", "не можна назвати твердими переконання, які легко перекинути соломинкою", "засадничі істини важкі. Спочатку вони лякають. Та зате вартують усіх инших", "Утрата віри завше вигляда з боку сміховинною, особливо коли той, що її втрачає, здоровий, багатий і при своєму розумі (...) віра не така річ, яку утрачають у безхмарну погоду".

Життя кардинала -- старече існування без віри: "віра -- се теж боротьба, а оскільки боротися йому не доводилось, осягнути віру не було у чому","старіючи, робишся чутливим до холоду", "очі його були жахливі". Кардинал тямить, же "можна громадити один силлоґізм на инший, поклавши ув основу порожнечу".Кардинал прагне "повернутися тою ж дорогою навспак".

Героїня пережила фіяско у словодвобої з кардиналом, бо "їй, жінці, же не уміє мислити, доводилося на сей раз займатися саме отсим". Але вона тямить тягар віри як щастя радости буття: "щоранку я прокидалася у повноті неймовірного щастя. Воно рідко мене покидало."

Розділ п'ятий: ПРИСМЕРКИ БОГІВ.

"З приходом християнства древні боги не померли".

Розмова з привидом Верґілія як фінал: "Рим існував до Риму, і коли Рим перетвориться у пустелю, буде новий Рим, і не один. Сенс у тім, жеби будувати місто, а не смакувати у ньому спокій", "що за мука бути людиною. Поспіши померти".

Гарний роман, добротний, інтелектуальний.

Українській літературі бракує інтелектуальної прози. Бо хто у нас? Ніна Бічуя, Юрій Мушкетик (романний пентаґон та окремі новели) та Юрій Шовкопляс.

Прикметно, що московитський переклад роману кишить українізмами (тєлєфоніровала, к сєрєдінє обєда), без яких московська мова є сплавом канцелярщини а азіятщини.

 

Роман КУХАРУК.