Колись мав-єм ЩОДЕННИК Аркадія Любченка (подарував го Юрію Сороці), і там була мова про слова Миколи Бажана про Зінаїду Тулуб "Ся стара курва проситься до Київа..." Тоді, як читав-єм, се сприймалося з певною долею неґації щодо Бажана, проте, після прочитання книжки МОЯ ЖІЗНЬ Зінаїди Тулуб, що її у Київі у 2012 році з передмовою Сергія Тулуба видав нині покійний Борис Клименко, мушу погодитися з Миколою Плятоновичем: стара антиукраїнська курва.

Перша  сторінка -- і море неґативу про Івана Мазепу. А предок ї походив з Кочубеїв, промосковських мерзотників.

Дід Олександер Тулуб був знайомий із Миколою Костомаровим а Тарасом Шевченком, оскільки мав достосунок до Кирило-Методіївського братства. був арештований а висланий у Златопіль в Україні. Після амністії працював у Київі.

Як пояснити "нинішній оплот фашизму США" навіть писане у 60 роках минулого тсоріччя у рукописі не тямлю.

Пані також оголошує казку про кота Мацька московитською. З гуя лі? -- спитав би істинний московит, обурений таким котячим назвиськом, геть не московитським.

"Ув інтернаті переважна кількість учнів була з поповичів, куркулів, сільських крамарів, урядників а иншої малокультурної публіки" -- пише мемуаристка, протиставляючи українцям шмоків, які, мабуть за замовчуванням були висококультурними.

Тато Зінаїди москворотий поет Павло Тулуб. Його кумиром --  а відтак і самої Зінаїди -- був Сємьон Надсон.

Московсько-турецька війна. Тулуб захлинається від московитського квасного патріотизму.

"Харків місто грубе. Вулична публіка нахабна". У порівняні з чим? Цікаво.

Правника а поета Павла Тулуба переводять до Брацлава. Що пише його донька? А ось: "Місцеве населення до того нечистоплотне а дике". Ай вей, та невже? Се про українців мова, ге?

"звичайні московитські прізвища" -- Ковальов... Московитською мовою коваль -- кузнєц, хіба ні?

"московити дали світові Толстова, Достоєвскава, Турґєнєва, Мєндєлєєва, Чайковского, Ґлінку, Васнєцова, Рєпіна, Вєрєщаґіна, а у вас один Шевченко на закуску, на перше, на друге, на третє і на десерт" -- наводить без жадних зауваг слова своєї недалекої матінки пані Тулуб.

Далі українофобський випад проти викладача гімназії Андрія Лободи.

Відхід з Ясной Поляни "письменника землі московитської" Левка Дебелого "уразив усе людство". Та невже?

Тулубиха оголошує Шевченка основоположником української літератури, обрізаючи усіх попередників, даруючи їх московитам.

Левова частка книжки -- облобизання Івана Буніна і опис його ювілею.

Отже, що у сухому залишку?

Українська радянська письмачка, авторка романів ЛЮДОЛОВИ а У СТЕПУ БЕЗКРАЇМ ЗА УРАЛОМ, Зінаїда Тулуб у своїх споминах виявилась тупою, обмеженою дешевою українофобкою, прихильнецю московитства.

У мене питання -- навіщо се видавати? Щоб довести що?

Не тямлю.

І автор передмови, і видавець мусить здавати собі справу у тому, що він і навіщо робить.

Жадної історичної чи літературної вартости МОЯ ЖІЗНЬ Зінаїди Тулуб не має.

Як документ шаленого україножерства -- так.

Але йому не місце в Україні.