* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Придибенції та инше…

10:52 24.07.2020

  Придибенції

та инше…

                                      

 

 

1.   …А звідки?

…Він, зазвичай, не розчаровує тих читачів, що очікують добротно виписаного стилю та зненацьких текстів: особистісно-безхитрісних, але несподіваних і новітніх, що можуть заскочити навіть справжнього гурмана від літератури. Не вагаючись, пропонує своє. І це мене також приваблює і як читальника, налаштованого на хвилю його книжок, і як професійного письменника та критика. Який таки знає, що в сучасному укрлітпроцесі, проґавити, аж ніяк не можна цього автора. Маю на оці нову книжку Юрія Николишина „Звідки росте борода, кумедні історії з реального життя”, Львів, „Апріорі”, 271 с., 2020 рік. Власне, ці історії можна жанрово диференціювати; вони різні: тут і щось схоже на миттєвості літературних кліпів, і оповідки, і образки, і анектодичні історійки, і гумористичні колоритні картинки, і комедійне на одну дію, і якісь особисті саркастично-цинічні сатисфакції, й іронічно-ліричні замальовки авторського психологічного рефлексу… Зрештою, формотворчість Николишина притягувала читальника і у попередніх обсяжних виданнях упродовж десятиріччя: „Політ старої пані” (роман), „Бота фікс”, „Там, де живе душа”. Ці книжки якось так непомітно, наче самочинно, створили йому популярність серед певного кола шанувальників та знавців такого роду літератури. І ось нове видання, де іронія, що лиш подекуди пробивалася попередньо, стала стійкою жанровою основою; творчою удачею та справжньою втіхою письменника.

…А питання про „бороду” залишається відкритим?  Придибенції та й годі! Та й чи питання це?.. У мене – так.

…Тим паче, що усі ми трохи дивакуваті; і турбуватися слід, якраз, тим, хто без дивацтв. Чи без бороди?..

 

2. Окремішнє

…Я навіть, видається, бачу, як автор, ретельно занотовуючи свої мало не щоденні враження та розмови-сюжети, накопичує – листок за листком, окремі тексти й текстики, безумовно знаючи, що робить. Аби десь „на виході” врешті побачити саме оцю книжку. (Видання, слід зафіксувати, зроблене, що називається, з видавничою любов’ю: і особливий, я його називаю пухким, друкарський папір, і шрифти максимально зручні для читання, і „багатий” рівний червоний колір на форзацах і на другій та третій сторінках обкладинки, і за європейськими технологіями „м’яка” ламінація палітурки, роблять книгу майже подарунковою). Тримаю в руках, а насправді вона сама тримається рук. Хороший маркетинговий хід: від такої не відчепишся-не відірвешся!

…Однак, тут я про інше. Чи могли б ці „кумедні історії”, перетворитися, скажімо, в роман? Переконаний, – безумовно. Це була б, звісно, інша робота: триваліша та енергозатратніша. З перечіпляннями та наріканнями на вічний дефіцит часу; навіть – з пробуксовуваннями-зупинками, аби дати уяві та вигадці відстоятися… Зате, на виході висвітився б, можливо, і культовий томик національних сягнень у цій царині. Подібний до здобутків Ярослава Гашека чи Джерома та Джерома… То ж, чи не вартувало, так би мовити, „насісти” на зібраний матеріал та зареготати так, щоб разом з тобою, Юрку, заходилась-бавилась здоровецьким козацьким сміхом уся Україна. А то й – поза нею (в європейських перекладах). Отож бо і воно. Не барімося, хлопці…  …Хочеш перемогти, будь безжальним; передусім, – до себе.

 

3. Сила

Є тут і такі саркастично-іронічні (самоіронічні) тексти, як „Сила Козла”. Напевне, автор ставить собі й дещо інші завдання? Таки так. Помітно більші обсяги морально-аналітичної новелети дозволяють справді окреслити, зовсім не пунктирно, окремі якості натури відомого, а, втім і видатного, живописця Любомира Медведя. Стосунки майстра з людиським розмаїттям; силові артерії його особистості; витоки творчої талановитої впертості і незмінної багаторічної наполегливості. Показати навіть, нібито, щось другорядне в його характері, що згодом виявляється справжньою станиною життєвою, міцною хребетною силою. Незмінно.

„Але „коник” Медведя – це козел у всій своїй красі та моці, без якої козел – не козел, чоловік – не чоловік, а бик – це звичайний віл, тяглова сила українського народу…

…Козел Медведя – це справжнісінький козел, а не якийсь там сміхотворний хтивий сатир”. Одне слово, Николишин, так ось собі, завиграшки, викладає з якихось деталей, ніби мозаїчний, силовий портрет Художника. Саме такий, який навряд чи вдасться комусь іншому навіть у великій повісті, а чи й романі?

Певен, ця якість авторського стилю є цінною, як ніяка інша, тому й не проґавив її. Міркуйте.

 

4. …І про таке

За всієї очевидної конкретики героїв, подеколи зі справжніми іменами та прізвищами, „кумедних історій”, Николишин все ж, безсумнівно і вправно, охудожнює „ситуацію”. А подекуди у нього з’являються вповні маленькі авторські притчі, що в них образ досягає подвійного художнього узагальнення: на рівні персонажа і на рівні самої історії-метафори. Так, це автору не зле вдається. – І він до цього часто (пограюся у слова) вдається. (А чому б і ні: „вдається-вдається”, а – не тавтологія у цьому випадку, а знахідка). У вигородці  такого штибу творів не промайнуть повз увагу „Хукай-не-хукай – розуму не прибуде”, „Як ви ставитесь до Коффі Аннана?”, „Його жінка – англійська королева”, „Тисяча і одна троянда”, „Сліпий”; деякі інші: з елементами притчі. Знаходить.

…Зрештою, майже усі його „історії” добряче белетризовані. Іноді, видається, – навіть мимохіть. Отож, письменницьке ніколи не дрімає. Добре. Без зумисності.

 

5. Загострене

І щось памфлетно-фейлетонне можна знайти у Николишина. Актуально точкове. Драстичне. Висноване з надто реального. Хтось одразу підхопить: газетне, колонково-редакторське, некнижкове! Я ж скажу дещо по-іншому. Саме у цьому збірнику іронічно-неіронічного, нерідко не загостреного на літературну жанрову шляхетність, такі твори вносять оту колючу злобинку, яка не дає читальнику заспокоїтись. Сіпанé його за руку, а то й – за вухо: розмисли одразу пожвавляться – аж волосся на голові настовбурчиться. Читаєш „Казкаря”, „Кольори”, „Російський бізнес”, інші з цієї вервечки!.. Зібралося до купи різне у виданні. І усе воно – цікаве та, за правило, несподіване, незважаючи на жанрові ознаки. Таки, загострене тут. І деінде…

 

6. …І разом з тим

…Яка вже іронія в такій оповідці, як „Плавець”?!. Досвід рідкісний і небуденний: виходу душі із тіла. Та трансцендентні видива-переживання унікального стану. І нез’ясовне повернення „до себе”. Насправді! „Що це було, Михайло досі не відає, лиш згадує свій метафізичний досвід”.

Чи „П’ять хвилин сповіді”. Прислухаймось до авторського рефрену: „Я можу бути милосердним до каліцтва фізичного… Але не до духовного”. Переконливо!?. Можливо?.. Але не конче.  

Це – дещо інші тональності письменницького творення книги. Але й вони знаходять собі своє місце в контексті.

 

7. На берегах (прикінцеве)

„Звідки росте борода” – оця назва книжки Ю. Николишина, хоч і не запитальна, але бентежить. Є в автора така собі новелета – легка філософська іронія (зрештою, написана, що називається навпрошки; мова – розкута, майже вулично-розмовна). Можна було б зіслатися на неї та чи кожний втямить оту „простоту” і чи, саме такої, літературної філософічності шукатиме в книжці? Але ж назву: „Руда розкішниця”. Видається мені, що саме звідти усе й походить. Навіть – борода. Тут нічого не цитуватиму і не буду резюмувати. Бо цільне. Второпайте самі. Читаючи, думаючи і споглядаючи. Мабуть, що якось так…  

 

P.S.

…Ніколи не погоджуся назвати ці коротенькі тексти Ю. Николишина гуморесками, як це робить дехто з коментаторів видання. Це, радше, – іронічна хроніка буднів, трансформована крізь естетику відчайдушного самописця. Він знається на цьому. Ось так.

…Переконайтеся читаючи. І винесете: майже всі бояться бути щасливими на свій смак, воліючи зазнати щастя, як інші. Лише – не персонажі творів Юрка Николишина…

…Придибенції. У тому числі, – й письменницькі. Полювання на себе продовжується…

 

 

 

Віктор

                                                                               Палинський