* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

КРІЗЬ ПРИЗМУ ПОЕТИЧНО-ПРОЗОВОГО ПОГЛЯДУ

20:24 19.11.2019

КРІЗЬ ПРИЗМУ ПОЕТИЧНО-ПРОЗОВОГО ПОГЛЯДУ

 

 

Зрозуміло, що кожен письменник відображає епоху, в якій живе. Навіть тоді, коли творчою уявою поринає у події давнизни. З цим, мабуть, ніхто сперечатися не буде.Тому й хвилює інше. Чи може літерат донести до читачів почування своєї душі? Якщо колись часто-густо заважала цензура тоталітарних часів, то нині на заваді стають фінансові негаразди. Видання нерідко стає неможливим через мізерні зарплати чи пенсії авторів, а спонсорів знайти не вдається ( бо псьмовець не хоче і не вміє жебрати).  Якщо мати на увазі цей момент, то поява серії книг облорганізації Спілки письменників за кошти обласного бюджету заслуговує  похвали. Та, чесно кажучи, переймаюся не тільки цим. Мене цікавить і якість написаного. Тому із задоволенням для себе знаходив цікавинки у друках Лесі Білик, Тетяни Дігай, Ганни Костів-Гуски, Володимира Кравчука, Богдана Мельничука, Наталії Пасічник, Жанни Юзви…

А недавно до мене втрапила книга «Маленька крапка знаку запитання» Зоряни Замкової. І після знайомства з нею впевнено додав видання до свого списку поліграфічних неординарностей ріднокраю. Адже підстави для цього продиктували поезія і проза тернополянки з волинським корінням ( пані Зоряна живе і працює в обласному центрі, а народилася у Ланівцях).

Ліцензія на поезовиміри душі.

Книгу починає кілька поетичних розділів: «Ліцензія на вимір суєти», « Інтонація серцебиття», « Дитинство любові». Безумовно, за задумом авторки кожен з них має свої особливості. Але не будемо вглиблюватися у тонкощі. Хоча б тому, що читальники матимуть свої версії. Тому й вестиму мову про тематичні переплетення, бо у віршованих творах вони існують. Важко ж однозначно віднести ті чи інші римотвори до громадянського,  філософського, пейзажного чи інтимного  підвидів лірики. Наведу лише  один приклад. Скажімо, вірш «Сумна рапсодія» - доторк до пейзажності. «Кружляє дощ, заблуканий в морозах». Але водномить доторкаємося і до філософії буднів. « Вуста холодні, бо пече душа»). По-своєму промовляють до усіх епіграфи з творів Ліни Костенко, Василя Стуса, Ігоря Римарука, Василя Герасим‘юка, Михайла Левицького, згадки про Андрія Дементьєва і Октавіо Пасса. Як на мене, то цей культурологічний аспект ратує за два моменти. По-перше, навчальна сила читальницької енергії. По-друге, вглиблення у чужі тексти ошляхетнює власні розмисли.

Це, зосібна, яскраво бачимо на згадках про «населення» книги, до якого належать рослини і дерева, птахи і звірі, небесні світила і зорі. До речі, саме вони – яскрава ознака стилю. Хіба не про це мовлять вдатності.  («Була соняхом перша любов», «верби з оцупка виростає гнотик», «асфальтне олово не вабить журавлів», «втоптали за обрій на кониках тракт», «я сьогодні до сонця у сні літала», «сповідатися зорям смішно». «Населення» віршів, один із виявів виражальності. А ще, либонь, варто мовити про порівняння, метафори, епітети та слововияви. Про кожен з цих нюансів (в цьому не сумніваюся) можна багато говорити. Але не пірнатиму у словопотоки – лише побіжно казатиму про те, що найбільше сподобалося. Серед літературних тропів з ознаками порівняльності спершу виділю ті взірці, у яких є сполучники. ( «Реагуєш на нього, неначе на скрип дверей», «забула, мов шалапутне дівчисько», «з кульбаби віночок – як німб»). Побутують і порівняльні вдатності без сполучників. («Мовчанка – порожнечі боягузтво», «новітня Шіва – сторука марнотратниця», «втрата голосу – не самозречення»). Їх супроводжують порівняння, у котрих поєднуються обидва види цього літеросплетення. («Віртуальний розлом – наче батьківський дім покидаєш», «глянцувати сумління – як сипати в море пісок», «небесні ваші душі над головою в мене – як на чатах»).

Та ваблять не тільки порівняння. Адже, приміром, існують й цікаві метафори. ( «Мені світанок руки цілував», «доторкнися до мене думкою», «не поведу слів під конвоєм»). Цю гарноту по-своєму доповнюють епітети. ( «Держава утіх», « манаття апломбу», «ліхтарики фраз», «морок покути», «снів планшети», «полотнище неба»).

Окремої мови (на мою думку, звісно) заслуговують слововияви. Бо хочемо того чи ні, а саме вони є мірилом поетичної справжності. Переконаний у цьому. І дивність не відпускає мене зі свого виміру, коли у читальницьку свідомість проникають неологізми, рідковживаності, діалектизми, тощо («листорать», «паперопад», «сумноти», «помпезяться», «ляда». Коли вчитуюся у такі літеросплетіння, то все більше думаю, що такі чарівності (гадаю про усі літературні тропи) повинні бути неодмінною складовою сучасної поезії, бо дають ліцензію на виміри почувань душі кожного індивідуума.

2. Промовляння прозомови невловиме

В попередньому розділі автор спробував по-своєму поглянути на три поетичні частини книги. Зоряна Замкова протиставила їм три прозові глави: «Елегія мого світанку», «Обгрунтування не потребує», «У надійному сховку ілюзій» (Літературна «багатоверстатність? Якщо думати про книгу, то маємо її. Але не скажу, що вона тут є чимось вельми оригінальним. Згадую хоча б про таке. Незабутня поетка Оксана Лятуринська час від часу «виходила» на люди з етюдами та образками: мріяла до кінця своїх днів написати епопею на взір «Волині» Уласа Самчука. В жанрах поезії та прози працюють Теодозія Зарівна, Ольга Яворська…)

Але давайте від узагальнених міркувань перейдемо до конкретики. Уже згадувані частини книги чітко вказують, що прозу написала людина з поетичним складом мислення.( Поміркуйте самі. «Бісером розкотився чийсь сміх за вікном», « а присмерк з’їдав місто крок за кроком, лише центральні магістралі відвойовували територію світлом ліхтарів та фарами автомобілів», «пам’яте, схаменися, ти вицтвітаєш котрий раз, мов старе пальто, тебе вже пререстріває сльоза, ти запечатуєш у собі голоси, як стільники»).

Тому й не бачу гріха у тому, що говоритиму про прозові твори, звертаючи увагу на порівняння, метафори, епітети. Зрозуміло, що не омину увагою питання пейзажності та діалогічності. ( Як на мене, то це потребує коментаря. Скажімо, нерідко чуються голоси що такі поетизми – зайвина для прозового твору. Але… Якщо прозаїк вдається до уніфікації у вираженні думки, то він перестає бути творчою особистістю. То ж про яку справжність художнього слова слід балакати? Абсурд.  Через це і прихиляюся до думки, що словесні вдатності у прозовому тексті – ознака стилю автора, яка сприяє позитивному сприйманню творів).

Тепер конкретизуємо ці узагальнення. Спершу, звісно, згадаємо про порівняння. Тим паче, що їх у «Маленькій крапці знаку запитання» вистачає. ( «Без кохання життя прозоре, як обтерті крильця метелика, як вицвілі очі суму», «дні Марини тяглися довго, наче гума», «гамак – це предмет моїх найбільших і найпотаємніших мрій»). Зацікавлює і метафоричність мислення. («За шибку п‘ятірнею схопився кленовий листок», «тому жінка молилася весні, яка просочувалася кожною травинкою і листочком», «а пам‘ять моя, спинившись, впаде  і проломить підлогу»). До цих чарівностей додамо ряд епітетів, серед яких знаходимо «світло твого обличчя», «колихання дня», « казуси можливого шляху», «пси реальності», « дірява рука пам‘яті», « крихточки щастя».

Проза Зоряни Замкової виграє від присутності пейзажів у ній. Сліди живописання словом віднаходимо у багатьох місцях. («Там, за видивом вікна, задрімала суєтність. Тут, в усамітненні свіжіє прохолода. Скоро світання полоскоче пальчиком промінця», «виглядав Петько, доки зорі не вийшли пастися на нічні луги» «неба не бачу та знаю: воно у загравах. Тримаюся руками за змащену глиною землю, як за матір». Як бачимо, пейзажність тут є своєрідною . Перед нами постає сплав реальності та уяви. Окрім того, у всій красі постає тяжіння авторки до літературнознавчих означень, про які вже йшлося. Між іншим, це значною мірою характерне і для діалогів, хоч у них так званих поетизмів є значно менше. Приємним є і той факт, що авторка орієнтується на мовленнєве середовище своїх дійових осіб, розграничуючи мову автора і мову героїв.

***

…Нова книга письменниці - своєрідне вибране. Відповідь літерата на вимоги часу. Що буде далі? В авторки, звісно, можуть бути свої пояснення. Та вона сама переконана, що ще далеко до остаточного ствердження. Триває шукання душі. Тому й, напевно, наша краянка все розмислює про маленьку крапку знаку запитання. Веління доби?

Ігор Фарина

м. Шумськ

 

Замкова З.С. Маленька крапка знаку запитання. Вибране.-Тернопіль: ТОВ «Терно-граф».2017.-144с.