* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

УКРАЇНСЬКА ФІЛОСОФСЬКА ЛІРИКА: ПЕРЕКЛАД ЯК ВІДТВОРЕННЯ УЯВИ

09:09 11.10.2019

УКРАЇНСЬКА ФІЛОСОФСЬКА ЛІРИКА:

ПЕРЕКЛАД ЯК ВІДТВОРЕННЯ УЯВИ

 

 

 

Переклад як порозуміння культур і сприяння діалогу сьогодні набуває особливої актуальності. Треба врахувати і необхідність популяризації української літератури, у тому числі завдяки зв’язкам близькоспоріднених культур. Зокрема, перспективним є українсько-польський діалог, який успішно здійснюється завдяки подвижникам обох культур, у результаті чого світ дізнається більше про українську і польську літературу. До діячів на ниві взаєморозуміння і взаємодопомоги належать поети, і не просто поети, а вчені поети – митці, які гармонійно поєднують у своїй діяльності поезію, науку, переклад. Зокрема, таким універсальним діячем є поет, перекладач, літературознавець, доктор філологічних наук, професор Тадей Карабович (Люблін), Заслужений працівник культури Польщі, член Спілки польських літераторів у Любліні та Національної спілки письменників України, який досконало володіє обома мовами і здійснює переклади високого рівня, причому віддає перевагу українським поетам, чиї твори вже класичні (це Ліна Костенко та інші шістдесятники, сімдесятники – Ігор Калинець та ін.), а ще – сучасним українським поетам (у тому числі тим, чия творчість відома вже десятиліттями – це члени Нью-Йоркської групи, у тому числі знаменита письменниця, перекладачка, науковець, мисткиня Віра Вовк). Поетичний, перекладацький, науковий доробки Тадея Карабовича великі й весь час поповнюються. Вибір цього перекладача – елітарні тексти. Переклад допомагає громадськості різних країн більше дізнатися (а то й уперше) про українських авторів, які вміють щемко творити і мають глибоку культуру, але чиї тексти ще не відомі широкому загалу. Помітно, що Тадея Карабовича приваблюють оригінальність поезії, уміння автора йти проти течії. Угадувати приховані смисли, бачити невидиму частину айсберга – талант справжнього перекладача.

Щоб відчувати поезію іншого, слід самому бути поетом. Тадей Карабович є оригінальним поетом, чий талант розвивається і розгортається. Це підтверджено і його численними книгами (власних збірок – понад десяток), і впорядкованими антологіями, і постійними перекладацькими проектами. Також Тадей Карабович є доктором філологічних наук, фахівцем із поезії Нью-Йоркської групи, автором монографії «Міфопоетика Нью-Йоркської групи» (2017). Отже, цей видатний перекладач є поетом і як творець, і як науковець, фахівець. Своєю діяльністю він підтримує контакти українських діячів, де б вони не жили – в Україні чи інших державах.

Важливо зазначити про ентузіазм популяризатора української культури за кордоном. Так, Тадей Карабович заснував Варшавський гурток Об’єднання українців у Польщі (1985), усіляко сприяє духовному обміну українців і поляків, життю української діаспори (у тому числі презентаціями в Україні та Польщі); працював у газеті «Наше слово» (яка до сьогодні – єдиний україномовний часопис у Польщі), а також є засновником і редактором щорічника «Український літературний провулок». Добір текстів цього видання – вишуканий і свіжий. Польський читач може скласти картину українського літературного життя, а український – отримати трибуну в Польщі з виходом на інші країни. Тадей Карабович відкриває нові для Польщі імена українських поетів і сприяє їхньому поширенню. Адже література не законсервована, а твориться тут і зараз. Останнім часом культура збагатилася новими талантами – і зарубіжні кола зацікавлені дізнатися про нових письменників.

Тадей Карабович – антологіст. Зокрема, йому належать антології перекладеної ним української поезії, з-поміж яких – «Po tamtej stronie deszczu. Poezja ukraińska» (1998). Йому належать наукові книги про українську культуру, а ще – церкву: «Dziedzictwo kultury ukraińskiej» (2001), «Tożsamość cerkwi ukraińskiej» (2004), монографія «Portret ze skrzydłem archanioła. O poezji Ihora Kałyncia» (2003) тощо. Переклад і наука для цього діяча – засіб взаєморозуміння.

Хоча поезія вважається ірраціональним явищем, підвладним лише інтуїції (і всі покоління намагалися та намагатимуться пізнати, розгадати цей феномен), але переклад так само є творчістю. Тому цікаво простежити, яким чином увиразнюється талановита українська лірика завдяки польській інтерпретації.

Недарма є вислів: алмаз пізнається алмазом. Приклад ще одного ограненого алмаза – збірка Василя Куйбіди «Топологія уяви» («Topologia wyobraźni», 2019), що вийшла як білінгва і є справжньою подією на українському і польському обріях.

Василь Куйбіда – поет і науковець. Як письменник – лауреат премії імені Павла Тичини Національної спілки письменників України, премії імені Івана Огієнка, французької премії «Золота друкарська машинка». Його твори перекладено польською, болгарською, російською, англійською, французькою та японською мовами. Лірика свідчить про різнобічну і глибоку постать, обізнану з різними культурами, але яка водночас міцно стоїть на власному українському ґрунті. Враховуючи все це, особливо цікаво простежити, в який спосіб український твір зазвучав саме польською мовою.

Під час читання оригіналу і перекладу «Топології уяви» впадає у вічі перегук двох поетів, взаємна душевна спорідненість – без чого не буває справжнього перекладу. Так само справжній, конгеніальний, переклад, досягається завдяки уважності до змісту. Тадей Карабович точно відтворює відтінки оригіналу, сумлінно ставлячись до лексем (форми) і символів (змісту), які стоять за цими словами. Це особливо важливо під час викликів, які створює польському перекладачу обрана ним література.

Слід зазначити про особливості віршів В. Куйбіди. Збірка містить твори як довільної форми, верлібри, так і написані канонічними строфами, римовані. Ці тексти оригінальні, будовані на українських і християнських архетипах (Христос, Месія, Іуда, розп’яття, молитва, Великдень та ін.), але водночас (що помітно, зокрема, у першій частині книги) нагадують відгомін японських танка і гайку (деякі твори й побудовані як гайку, чи хоку). Це й самостійність мислення («Яким треба бути сміливим, / щоб діяти не так, як радять сонми голосів?» [с. 26] «Jakim trzeba być odważnym, / by działać wbrew podszeptom wielu głosow?» [s. 27]), парадокси, і бачення себе як дрібної частки в природі (краплина дощу), і синкретизм (ліричний герой живе у самій природі – як і творче «я» Тадея Карабовича-поета): «Я сповідався осені… / Вона проймалася моїми зізнаннями…» [с. 10] – «Spowiadałem się jesieni… / Przejęła się moim wyznaniem» [s. 11]. Відтак, вимагається мінімалізм засобів – і в оригіналі, і у перекладі. Сама поезія (особливо верлібризована) цього автора нагадує настроєм медитації. Загалом це філософська лірика, і філософія пронизує навіть вірші, написані на інші теми (спогади про дитинство, любовну лірику, патріотичну тощо). Також у цих поезіях часто спостерігається несподіваний висновок – кода, вдало відтворювана у перекладі. Отже, така лірика – асоціація, але підкорена власній логіці. Переклад відтворює і елітарність, й інтелектуалізм цих текстів, і водночас допомагає увиразнити близькість зовні простих віршів широкій авдиторії. Для досягнення такої легкості треба мати належну підготовку, і Тадей Карабович має її як талановитий поет, перекладач, поціновувач мистецтва.

Переклад польською (як й іншою європейською) мовою вірша, який невловимо нагадує східну медитацію, – ризик. Адже треба вловити не лише форму (яка лише позірно нагадує верлібр), але й інтонацію. Проте Тадей Карабович завжди точно вгадує потрібні символи, ідіоми та інші елементи, тому в його перекладах афористичність виглядає рельєфно, і саму ідею завжди збережено. Знову ж таки цікаво простежувати асоціативні ряди в оригіналі та перекладі. Наприклад, у вірші «Говори!» («Mów!») один із українських символів – Чумацький Шлях: «Нескінченні траєкторії слів / тяжіють у просторі перевтілень / до атрактора мрій, / який називаємо шляхом Чумацьким» [с. 16]. За легендою, ця галактика – просипана чумаками сіль. В українській мові є й варіант Молочний Шлях, але він рідший. Натомість вислів «Чумацький Шлях» назавжди вкорінився у нашій культурі. У польському перекладі вжито відповідно польський вислів: «Nieskończone trajektorie słów / ciążą w przestrzeni reinkarnacji / do atraktora marzeń, / nazwanego Drogą Mleczną» [s. 17]. Але враження від самого вірша це не змінює. До того ж, питома польська ідіома «Drogą Mleczną» якраз допоможе збагнути ідею вірша саме польському читачу. Так само вдало відтворено ліричні замальовки, які можна вважати монологами інтелектуальної, заглибленої у себе і у природу душі – душі, яка по-новому, очищено, сприймає світ: «Це незвично: / глина, яка промовляє… / Це дивно: / слова, / які таємницю не тримають. / Цікаво: яким було б Слово, / коли б зорі – пам’ять Всесвіту – / раптово зникли?» [18] – у перекладі: «To niezwykłe: / glina, co przemawia… / To dziwne: / Słowa / co nie dochowują tajemnicy. / Ciekawe: jakim by było Słowo, / gdyby gwiazdypamięć Wszechświata – / nagle znikły?» [19].

        Узагалі прикладів високої поезії та її талановитих перекладів польською стільки, що довелося б передрукувати всю книгу. Тому зосереджуся на кількох віршах. Наприклад, філософський роздум, де увиразнено сенс у простих, але базових для нас речах (які вже давно символи) – хліб і сіль: «Душі та віддзеркалення – безконечні! / Але якщо відрізнити реальне від уявленого – неможливо, / То віддзеркаленням чого є моя душа? / Чи вона – реальна? / Чи уявний – час? / І що тоді є хлібом для неї, / А що сіллю?» [c. 34]. У перекладі: «Dusze i odbicianieskończone! / Jednak jeżeli odrożnienie rzeczywistości od wyobrażenianiemożliwe, / To czego odbiciem jest moja dusza? / Czy jest realna? / Czy czas jest wyobrażeniem? / I co jest dla niej chlebem, / a co solą?» [s. 35]. Узагалі душа тут – ключовий символ. Вона – і метелик, і сліди на траві, і верба, й інші символи. А також – символи самі по собі: «Якщо мислити символами – означає творити…» [c. 74] – «Jeżeli myślenie symbolami oznacza tworzenie» [s. 75]. А ще – дорога, спогади про дитинство – одні з основних мотивів цієї лірики. Водночас автор застерігає від ескайпізму (і, звісно ж, митець не може жити лише минулим): «Мандрівки завше – небезпечні. / Особливо у дитинство. / Можеш і не повернутися» [с. 78] – «Podroże zawsze niebezpieczne. / Zwłaszcza w dzieciństwo. / Możesz nie powrocić» [s. 79]. Ліричний герой намацує реальність, довкілля, щоб пізнати себе у ньому («Велике небо. / Я його вивчаю – / Воно вивчає мене» [c. 180] – «Wielkie niebo. / Uczę się go – / A ono uczy się mnie» [s. 181]); гадає, чи реальні символи в його спогадах [с. 384 – 385] – так само перекладач відкриває текст як реальність. Уловити невловиме – першорядна задача поета і перекладача, це можна висловити фразою зі збірки: «Намагаюся решетом ловити вітер…» [с. 54] («Staram się łowić sitem wiatr» [s. 55]). Але ця книга підтверджує, що стихію вловлено – поетичною формою.

І автор, і перекладач не шукають торованих шляхів, гасло – «невпокорений дух» [c. 210] – «niepokorny duch» [s. 211]. Наприклад, В. Куйбіда полемізує з модною тезою про те, що все (навіть не писане) є текстом, і стверджує, що треба розуміти довкілля: «Всесвіт не текст, / а сонмище слів! / Текстом він є тільки для того, хто читає» [с. 38]. У перекладі: «Wszechświat nie tekst, / lecz wielość słow! / Tekstem jest on tylko dla tego, kto czyta» [s. 39].

Ця збірка є авангардистською – і змістом (віршами), і оформленням. Одночасно справжній авангард відштовхується од класики – що знову ж таки помітно у перекладах «Топології уяви». Уся збірка свідчить: «Неможливе – можливо, / якщо заборони зовнішні. / Сміливо виходь за встановлені межі, / щоб зустрітися із собою ще незнаним» [с. 60] – «Niemożliwe możliwym, / gdy zakazy zewnętrzne. / Odważnie wychodź poza ustanowione granice, / żeby spotkać się z sobą jeszcze nieznanym» [s. 61]. Творячи, поет іще не знає себе – але правдиво його показує правдивий переклад. Отже, і поезія, і переклад – це шлях самопізнання. Книга ввібрала в себе найкраще з європейських традицій.

Таким чином, здійснена сумлінна праця Тадея Карабовича з відчутими національними архетипами, мотивами, символами підтверджує  взаємне збагачення культур. Книга «Топологія уяви» як явище вже двох літератур заслуговує на увагу та презентації. Це явище як української літератури, так і польського перекладу – гармонійне поєднання оригіналу та інтерпретації. Сподіваємося на подальші перекладацькі відкриття, адже українській і польській культурам є що явити на світовій сцені. Висловлені враження дають підставу стверджувати, що Тадей Карабович завдяки плідній діяльності, високому рівню перекладів, оригінальному вибору текстів і вмінню поширювати українську культуру за кордоном заслуговує на присудження Премії Кабінету Міністрів України імені Максима Рильського у номінації перекладу з української мови на іноземну.

Ольга Смольницька,

кандидат філософських наук,

науковець, письменниця, перекладачка,

лауреатка літературних і перекладацьких премій,

членкиня НСПУ,

членкиня ICOM,

старший науковий співробітник

Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського,

м. Київ, Україна

Василь Куйбіда. Топологія уяви. / Пер. з укр. мови Оксана Бєлякова, Тадей Карабович. Іл.: Михайло Поживанов. К. : «Київ Париж Дакар», 2019. 456 с. Укр., пол.)