Видання друге, оновлене а доповнене – КАМ’ЯНСЬКІ ЕТЮДИ У СТИЛІ РЕТРА Наталії Буланової – Дніпропетровськ, ІМА-прес, 2011 – се правдива енциклопедія старожитнього козацького краю – Кам’янського та околишніх сіл.

Заспівний розділ – справжній пеан ріднокраю.

Подорож разом з подячним чительником авторка розпочинає з Романового острова та Романового кургану: «навесні він заливається талими водами», «Романів острів або Самусійка», «охоронні бекети».

КНЯЗЬ РОМАН ЧИ ЗВИЧАЙНИЙ «ВОЛОЦЮГА»? Історик М. Слабченко низивав їх коливами-куренями, тому, що вони «коливали…в межах певної земельної одиниці, означеної натуральними бар’єрами та стиснутими топоґрафічно». авторка наводить кілька легендарних версій першоджерела назви.

КОЗАЦЬКІ ЗИМІВНИКИ ТА СЛОБОДИ. «саме на Запоріжжі, де ніколи не було кріпацтва, уперше в Европі склалася прогресивна форма багатогалузевого господарства фермерського типу – запорозький зимівник», «омшаники або зимові приміщення для бджіл», «або неодружені абшитовані (відставні) старшини, котрі покинули січову службу і віддалилися у степ зі своєю челяддю, хлопцями, хлопчиками а наймитами … вони приписувалися до одного з 38 куренів, що традиційно зберігалися на Січі», «втікаючи від неминучого покарання, бунтівники знайшли порятунок на Романовім кургані», «або бурдюґів – первісної форми житла на Запоріжжі», «Романкове розросталося, а згодом від селища відділилися Аули: туди відійшли ті козаки, які оженилися на татарках-невільницях, вивезених ними із Криму», «за річицькою заборою вздовж річки Коноплянки виникло селище Тритузне», «біля Домоткані», «вишинкувавши кухву горілки».

СТЕПОВІ ГОСПОДАРІ. «Як був кошовий Лантух (у 1750 році), не було чого всипати у лантух, а як став кошовим Калниш, то з’явилися паляниця, і корж, і книш», «почалося стрімке збільшення кількости зимівників, які поступово залюднювалися і ставали слободами», «незалежно одна від одної у повсякденному житті існували дві громади – козача і посполита, кожна окремо обирала собі отамана. цікаво, що жителі Кам’янського у зв’язку з сим поділом тривалий час зберігали звичай розріжняти хати козаків а посполитих за кольорами, фарбуючи  відповідно причілок, тобто бокову стіну, червоним у першому випадку. чи жовтим – у другому», «власники лодійних млинів сплачували окремий натуральний податок -- осип», «від податків можна було позбавитися із переходом у військовий стан, перебування у якому було вигідне і з матеріальних, і з моральних міркувань».

БАГРЯНА ОСІНЬ 1761.

У сій документальній бувальщині ідеться про тодішню Врадіївку.

«Лук’ян Порожній, справді, нічого не забув у селищі, а приїхав для слідства у кримінальній справі про вбивство людини. тіло якої знайшли ув околицях Кам’янського», «у нього відібрали ознаки влади – пернач, шаблю і каламар».

На зловживання свого хитровиграного  писаря козацька старшина вчинила мудро: потопила вогонь вогнем, тобто – усунула першопричину: «покарання писаря Кодацької паланки Лук’яна Порожнього за злочини, учинені у Кам’янському: позбавлення писарської посади, старшинського звання та заборону будь-коли займати сю посаду, а також – грошовий штраф. натомість було призначено нового паланкового писаря», «через шість років Лук’ян Порожній знову посів посаду писаря».

КОЗАЦЬКІ СВЯТИНІ. Історія церков, звичаїв, священиків: «великий подвижник і колонізатор Дикого степу Кирило Тарловський, відомий під іменем ДИКОГО ПОПА. його зусиллями край почав залюднюватися корінним етносом не стихійно, а організовано», «біля Брехаревої могили», «калантаївський ієрей Семен Петров», «церковний ктитор Іван Турик», «кожну бокову вежу вінчав янгол зі сурмою у руці.  від подиху вітру усі четверо янголів поверталися, і сурми ніби видавали звук», «запорожці уважали за гріх вбивати у храм Божий цвяхи, якими було розіп’ято Спасителя», «під час молебню парафіяни випускали голубів. стріляючи у них  із рушниць», «убивство людини, навіть в умовах воєнних дій було недопустимим для майбутнього священика», «збереження традицій запорозьких козаків у краї свідчило  про єдність соціуму Запорозької січі, згуртованого на споріднености не тільки крови, а й духу», «українського народу, якому Бог через свого апостола Андрія Первозванного заповів -- бути».

ПОДОРОЖ КАТЕРИНИ: МІТИ А ФАКТИ. Катерина фторайа віддячила козакам за взяття Криму – поруйнувала Запорозьку Січ, а 86-річного найуспішнішого господарника України Петра Калнишевського заслала на Соловки. «були знищені навіть старожитні могильні хрести». «майже одночасно були засновані нові міста – Херсон, Миколаїв, Катеринослав, останній – на місці колишнього запорозького селища Половиці, понад Дніпром». «скамниці». Цікава історія з гостюванням Катерини второї біля Ненаситця.

НОВІ ПОРЯДКИ. «як правило, козаки не зливалися з селянством, пишалися своїм походженням і рідко мали шлюбні зв’язки з селянами». «терниці». «в менш зручну для постою – Самишину балку».

ДВІ ОЛЕНИ. Про маму – письменницю (звичайно ж московську) Олену Ган та її доньку Єлєну Блаватскую. Дуже цікаво, аж так, же хочеться прочитати тую прозу тої пані Ган, що, непричком, написала одинадцять повістей. Щоправда, московство у неї у крові, бо українську хату обзиває ізбою.

КАРТИНКИ З ЯРМАРКУ. «Запряжені волами хури, мажари, паровиці», «попереду їхав сам батько-отаман з півнем, який замість годинника сповіщав початок нового дня», «вирушаючи в дорогу, чумаки вимащували свій одяг дьогтем від хвороб та комах і своїм виглядом ніби нагадували чуму, яку самі часто й приносили на Запорожжя, заражаючись нею у Криму», «тільки чумаки знали маршрут Чорного шляху, що  вів на захід степами  і долинами Правобережжя, уникаючи гір, річок і навіть селищ», «лежить Гася, простяглася, як стане, то й неба дістане», «червоні папуци», «вивозити з України срібло, золото, мідь, коштовне каміння було суворо заборонено, стягувався штраф – 50 карбованців», «купців, що торгують пилом і вітром», «на неструганих дощках. прибитих до кобильниць». Цікавий ритуал купівлі-продажу худоби.

СІЛЬСЬКІ ЗАМАЛЬОВКИ З НАТУРИ. Негода і голод  змушували українців виживати в нелегких погодних та суспільних умовах. авторка майстерно показує край через назви місцевости і імена людей, що жили тут. згадує вона і неопубліковану працю Ф. Сокуренка КОЗАЦЬКЕ ПОДНІПРОВ’Я. Може, пора?

ХРАМОВЕ СВЯТО. «з дикого каменю».

Розділ про Олексу Коваленка можна спокійно пропустити. якщо маєте книжку пані Буланової про сього дивовижного подвижника української культури.

ПРИДНІПРОВСЬКЕ СЕЛО. ЕВРОПЕЙСЬКІ ІНВЕСТИЦІЇ. Розпочаток ДМК. селяни не відали. що разом з ДМК закладають для своїх нащадків хвороби і смерть. Поляк Іґнатій Ясюкович – директор ДМК, якому є пам’ятник у місті, чітко висловив свою верехпольську позицію щодо українців: «У мене інженер має тримати у кишенях і виймати їх тільки для того. аби дати робітникові по морді». він був типовим представником транснаціональної корпорації в Україні того часу. Пам’ятники таким   діячам я би не ставив.

МОЗАЇКА МЕТАМОРФОЗ ТА КОНТРАСТІВ. Тут ідеться про становлення верхнього міста – для панів та робітників ДМК.

РОДИНА БРЄЖНЄВИХ. Дуже цікаво. Батько майбутнього генсека приблукав до Кам’янського з української Курщини то і сам, запевне, був українцем.

ОСТАННІЙ З НАРБУТІВЦІВ – про маляра Роберта Лісовського, що «жив і дихав Україною». досить сказати. що намальований ним логотип ЛЮФТҐАНЗИ «працює» дотепер.

КОСТЬОЛ: ХРОНІКА ВІДРОДЖЕННЯ. Читається мов детектив який.

ПРОГУЛЯНКА ГІМНАЗИЧНИМ ПРОСПЕКТОМ. тут ідеться про навчальні заклади міста за часів зародження ДМК і пізніше. особливо вартісно – про напій БУЗА.

НОВІ ПЛЯНИ. про рабина Абрама Берковича.

ЕСКІЗИ КАМ’ЯНСЬКИХ ПОРТРЕТІВ. чи не усі площі а парки у містах при московській окупації будувалися на цвинтарях. «скарб – заклятий до кращих часів». Долі кам’янчан у часи політичної хуртовини.

ВЕСІЛЬНА ІСТОРІЯ. «на приказки тароватий». про Івана Ярового, що видавав дочку Горпину за Василя Зінченка – сторонського, і як не хотів, аби дочка вступалася йому з хати. як вирішили сю проблему – і йдеться ув оповідці авторки.

ПЕРША СВІТОВА. Назва мовить сама за себе. наведу тільки одну фразу, що є, на жаль, актуальною і сьогодні: «і тоді зовнішня війна злилася з війною внутрішньою в одир нестримний пекельний потік».

ПЕРШИЙ ГОЛОВА КАМ’ЯНСЬКОЇ РАДИ. Про долю Сергія Ґрєчнєва.

ТЕРНИСТИМ ШЛЯХОМ ДО МІСТА. про протистояння сільського а міського населення Кам’янського.

ЩОДЕННИК ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ. коли мовлять про громадянську війну в Україні – варто розуміти, ідеться про війну українсько-московську. Як тоді, так і тепер. щоденник Миколи Морозова – московською мовою (я би перекладав усе московське українською при ре публікації документів чи їх цитації). «у деяких полках убито увесь офіцерський склад», «помер сусіда Биков від грушевої есенції» (до слова – тепер московіти мруть від есенції глоду). у часи московсько-української війни у Кам’янському функціонувала ДЕРЖАВНА ВАРТА. Чому б так не назвати Службу Бившую в Употррєблєнії, а перед тим виселити її з Володимирської кудись у ліси, а у тому приміщенні зробити музей тоталітаризму? «театри безкоштовно», «всесвітня небезпека революції». Уражає епізод п’ятиденного бою у Катеринославі махновців а петлюрівців. Втрати: 200 петлюрівців і 1200 махновців. а владу взяли большевики.

1917 РІК: УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ І ПРОСВІТА.

ДЕНІКІНСЬКІ МІЛЬЙОНИ ДЛЯ ДНІПРОВСЬКОГО ЗАВОДУ. «партія більшовиків на чолі з головою заводського комітету Азаровим» (ось звідки у Пахла поганяло), «армія Дибенка з матросами і єврейськими полками».

ГМНАЗИЧНІ ЖУРНАЛИ.

ОСТАННЯ ВЕСНА ПОДРУЖЖЯ МОРОЗІВ. Як родинне щастя стає своєю протилежністю, коли у справу втручається лихоліття.  

СПРАВА КСЬОНДЗА ТОМАШЕВСЬКОГО. Протистояння Божого чоловіка і безБожної влади большевиків.

і вивершує сю чудову книжку ТИТАН НАД МІСТОМ – історія пам’ятника Прометею.

Образ СКАРБУ ЗАКЛЯТОГО ДО КРАЩИХ ЧАСІВ – дивовижний. тільки не знаємо. сі кращі часи уже настали чи ще, може,  ні?

Дякую Наталі Булановій за чудову роботу і беруся за книжку про Карнаухівку.