Поезія зовсім юного початківця Богдана Братуся має традиційну форму верлібра. Жодного класичного вірша. Трохи дивно, але факт лишається фак-том. Як правило, його ровесники намагаються писати римовану поезію, а верлібри починають творити уже в «зрілому» поетичному віці. Бо верлібр – це внутрішній ритм, який не кожен спроможний відчути, будується верлібр часто на рівні підсвідомості. Та й потребує цей поетичний жанр високої образності, філософічності.

У верлібрах Богдана є все те, що стверджує його талант верлібротворця. І це варто щиро привітати.

Очевидно, сам волелюбний характер хлопця спонукав його до жанру «вільного» вірша, як іноді критики називають верлібри.

Є почуття в поезії початківця, є душа, є висока метафора і глибока філо-софія. Може, не завжди він вирішує проблему, а лише озвучує її, але й те вже важливо, що він її бачить, переживає, хвилюється, що він не байдужий.

Недаремно юнак – Богдан! Дав йому Бог талант, дасть і талан. Принаймні на це треба сподіватися. 

Оптимізму Б. Братусю не позичати, адже юнацький максималізм тече в його творчих жилах. 

Учорашній день смуток приніс…

А завтра – нове сонце зійде!

Поет пов’язує життя Людини з величним Всесвітом! Він прагне високості, звіряє свій шлях по зорях:

Зорі нічні,

світила небесні!

Ви зі мною – життя…

Щоночі лину до вас…

Молодого автора вабить розмаїття й велелюддя просторів рідної землі. Він добре обізнаний з фольклором та міфологією. Використовує у творчості об-рази Дажбога, Чугайстра, Діоніса, Прометея та інші:

Серед зелені лісів

Мавку стріну яснооку…

І під музику

Чугайстра

заспіваю

коломийку…

А як оригінально звучать патріотичні мотиви. Автор задумується над тим, як спинити хвилю еміграції молоді. Адже це проблема загальнонаціональна.

Ніби крик душі звучать рядки:

Спинімось на хвильку, 

довкола гляньмо,

рідний край згадаймо!

Тут Прометеєва земля,

тут жертви,

орлами східними роздерті,

життя нам зберегли.

Вернімось, браття!

Серед садів Семіраміди

загубились ми…

Не лишають читача байдужими й рядочки інтимної лірики. Почуття не крикливі, немає розпачу, безнадії, а лише смуток:

Наче місяць ніч,

колихав

тебе колись біля серця –

кохав…

Рук відчував тепло…

Пощезло все…

А думав – буде вічність!

Холоне серце,

і мовчить перо…

Кількома звичайними метафорами в останніх двох рядочках передається настрій ліричного героя, його переживання.

І ще з інтимного:

З тобою –

мов на чужині.

Самотнім буду

краще…

Вільним!

Тут і почуття, й філософія життя. І яскраве порівняння «мов на чужині».

Так може сказати лише майстер слова.

Дай Боже не помилитися, але в Богдана Братуся, їй-Богу, є талант.

Володимир Дідківський,

Член Національної спілки письменників України