Іван Рибалко – один у полі воїн
11:42 21.04.2017
Під обкладинкою книжки « Депомаранч», знаходяться два невеличких дослідження, « Оксамитова війна» та « Фаталіст». Це не політологічне колупання цноти хатньої печі України і не залюбленість автора власною мудрістю в розлогих берегах есеїстки. Тобто в цій книзі не шукайте нічого такого, що притаманне сучасним політологам та політикам, які ще не втямили того, що політтенхнологія,це заняття набагато не пристойніше аніж проституція. Книжка Івана Рибалко « Депомаранч» , це –
безжальний психологічний аналіз наших очільників і нас з вами, тієї політичної маси яка влазить то в одне лайно то в інше і все хитро по хохляцькому шукає,хто нарешті зробить за неї її роботу.
Книга видана ще в 2008 році,задовго до сучасних подій. Проте, якщо читач не полінується ознайомитись з « Депомаранчем», він ліпше зрозуміє і сьогоднішню політичну ситуацію в Україні.
Відомо ж і досить давно, що Сьогодні проросло із вчорашнього коріння. Проте і Завтра, так чи інакше буде вкорінене в сьогодення. Тож любий читачу,варто позбутись милої звички мислити гучними гаслами і врешті навчитись тверезо аналізувати як вчорашній так і сьогоднішній час та осмислити свої дії на майбутнє.
Читаємо «Депомаранч» Івана Рибалко…
Чи завжди патріотизм позитивне явище? Чи патріотизм дорівнює поняттю «націоналізм»? І в чому нарешті різниця поміж патріотизмом та націоналізмом?
Чому з весни 2007року,нібито зненацька,міняється поведінка президента Ющенко?
Чому Ющенко – лідер нації а не повноцінний президент України?
Ви можете згоджуватися із твердженнями Івана Рибалко чи заперечувати та принаймні мусите осмислюватись його позицію, думати.
Втім і Петро Порошенко, і Юлія Тимошенко, і Арсен Аваков, і кривавий пастор Олександр Турчинов, і так далі… з тих помаранчевих часів . Не здатність загалу осмислити тверезо Їхні вчинки в той період нашої історії, дала змогу цьому « каганату» знову опинитись на політичному Олімпі. Також існує небезпека, що синьо-білі розкольники України, завтра знову досягнуть реваншу.
Уклінно прошу вибачення, але наша позиція , позиція інертної політичної маси, яка очікує хто б замість неї зробив її необхідну роботу це – соплі розтягнуті по забору.
Іван Рибалко подарував нам свою книгу в 2008 року,коли, як здавалось більшості, щось тверезо осмислити із недавніх тоді ще подій, чимсь недоречним. Книжка вийшла невчасно з огляду на тогочасний настрій загалу і лишилась непоміченою. Таким чином Іван Рибалко лишився на полі борні одиноким вояком. Проте це не був програш. Відомо ж,за твердженням Антона Чехова, що рушниця, яка з’явилася на стіні в першому акті, в останньому мусить вистрілити. В театрі «Історія» наближається останній акт багаторічної боротьби за Україну, як таку.
Наша держава має невиразну назву «Україна». В радянські часи визначення державності України було цілком конкретним «Українська Радянська Соціалістична республіка». А яка нині, ця держава Україна? Республіка чи монархія? Яка республіка, демократична,олігархічна,патерналістична?
Наша не визначеність домокловим мечем висить як над нашою політичною дійсністю так і майбуттям. Що у нас,парламентська республіка,парламетсько-презедентська,презедетсько-парламетська ? Хто конкретно відповідальний за економіку,зовнішню та внутрішню політику? А чим взагалі ризикує політик коли заявляє: «Я беру на себе відповідальність»? Куди щезають постійно ті,які б мали відповідати?
Питання ,питання, питання. Проте давно відомо, що один йолоп задасть стільки питань що й десять розумників розгубляться. А хто з нас хоче виглядати йолопом?
То може все таки зернимось до книги Івана Рибалко. Ми звикли вживати підсолоджені пігулки і навіть не пігулки а так, плацебо. Та все частіше ,навіть замість плацебо ,нам пропонують солодку отруту. Ми звикли і до того ,як із надмірними лестощами до нас раз у раз залазять до кишені. А це так приємно кожному дурню, коли лестять без міри і смаку. А Іван Рибалко цього як раз і не вміє. Його ліки гіркі і безжальні.
Проте,що з нами трапилось 2004 року? Чому сформувались «дві виразні політичні маси»? Чому не відбулося тієї «оксамитової війни» яку пророкували політологи?
Читайте Рибалко і можливо зможете дати правдиву відповідь, принаймні собі, як та «громадянська війна», що не відбулася 2004 року обернулась для нас кривавим майданом в 2014році а за тим російською окупацією Криму та частини Донбасу.
Читайте «Депомаранч» Івана Рибалко і дайте собі чесну відповідь, чи ми як політична маса маємо свій правдивий голос в парламенті, уряді, газетах і на телебачені?
Можете ображатися, якщо ваш розум повністю емігрував із голови до сідниць, можете заперечувати якщо окрім емоцій знайдете тверезі аргументи але читайте Івана Рибалко і спробуйте дати більш, менш виразну відповідь: Чому Леонід Кучма,спочатку пів український прем’єр а згодом неукраїнський президент,який задовго до подій 2014року почав здавати Україну Росії,адже саме завдяки його потугам , російський флот знову вгніздився в Криму,нині виступає основною фігурою на переговорах в Мінську? Чому Україну презентує такий собі,ніякий чоловічок, який до того ж в сьогоденні просто приватна особа без всяких надійних повноважень?
Чому українську справу у відношеннях з Росією вирішує відвертий анти українець Медведчук?
Іван Рибалко – один у полі воїн,зробив все, що зміг і відійшов в інший світ. Залишилася рушниця з набоями,яка мусить вистрілити. Залишилися ми, такі, які є сьогодні , негодящі, славних прадідів правнуки погані, за точним визначенням Тараса Шевченка. А ще є територія «Україна» з усіма невизначеностями, популізмом та відсутністю тверезого мислення.
Та ось наближається останній акт цієї п’єси в театрі «Історія».
Можливо згадаємо, що незалежність не впала на халявку, несподіванкою нам в руки. Згадаймо і козаччину ,і криваву гайдамаччину, і кирило-мефодієвців, і УНР, і багато численних незалежних батьків-отаманів, і страшний голодомор, і ОУН-УПА. Багато є, чого згадати І небесну сотню, і нинішній бізнес на крові. І давайте ті, в кого лишилася бодай краплина совісті, бодай трохи національної самосвідомості, подумаємо, а що ми врешті залишимо нашим дітям, онукам, яку державність України?
Звичайно можна ображатись на весь світ. Це вигідно,зручно і дуже патріотично. Але придивімося пильно на себе в дзеркало сучасності. Ми то, хто такі?
Можливо згадаємо добрим словом Івана Рибалко і візьмемо із його мертвих рук зброю?
Читайте брати мої Івана Рибалко «Депомаранч» І заклинаю вас, думайте.
Як альтернатива – і далі розтягувати соплі по забору. Вибір за вами, за мною.
Анатолій Горовий.