Тримаю в руках тоненьку книжечку поезій Вінницького поета, педагога, журналіста, літературознавця, кандидата філологічних наук - Віктора Крупки. А назва яка чаруюча – «Тиха надлюбов». Вчитувалась важко. Незвичні для мене, майже не римовані, вірші. Незнайомі слова – руки тягнуться до словника. Загадкова подорож у світ його дитинства, не відпускає. Перегортаю сторінки. Іду його стежками, його «обійстями».

   «Біля мене присмерк моститься поспати», «Туману кошлатий сувій», «хай роса мені ноги коле», «вечір, що ніч народив», «а в літеплі маленький сонях-соня» - і ще багато родзинок слів від яких тепліє душа, прокидається «тиха надлюбов».

Книга поезій Віктора Крупки – це скринька зі скарбами, з оберегами рідного краю, рідного дому,  родинного тепла.

«Тиха надлюбов… То плин моєї Росі

І молитва неба зоряного, що бринить над хатою.

Тиха надлюбов присіла на порозі,

Обняла лелечо маму й тата.»

І цією «надлюбов’ю» Віктор щедро ділиться з вихованцями студії «Вітрила», що базується на кафедрі української літератури Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.

«Автор розпрозорює почуття радості і щастя, насолоди життям і зачудування природою, тривоги і болю та намагається донести їх до читача» - з великим задоволенням приєднуюсь до цих слів!