* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

БІДЕНКО І ЛІТЕРИ: ШЛЯХ У ВІЧНІСТЬ

11:55 18.01.2017

БІДЕНКО І ЛІТЕРИ: ШЛЯХ У ВІЧНІСТЬ

Микола Біденко - поет авангардистського напрямку, якому притаманний розрив з усталеними принципами художньої практики, пошуки нового , незвичайного змісту  та засобів вираження.Читачів його  поезії небагато, бо читачами такої творчості можуть бути лише філологічно  високоосвічені люди. Автор не розкриває свої думки, лише робить натяки на якісь події чи почуття.Читач має нафантазувати власну версію.У книжці шість частин.
 МЕТАМЕТАФОРИ- зворот мови з образним виразом в переносному значенні:
-любов - це сутність бога
-найбільша  пожертва - вбити ради любові
-найбільший подвиг - убити любов ради бога
-ти мене пам
'
ятаєш? -питаю того кого  не знаю
-  вона була ніби сполученням серед  елементів одягу
- так знесилено ми дійшли одне  в одному  до себе
-земля вже давно встелена  польським пухом на два метри в глибину
ЕКСПРЕСИВНЕ- колишнє, ущільнення форми, вихід з пригнічення6
-мрії наші збуваються лиш на мить об істину спіткнувшись
Атаман Біденко зі старшинами  та козаками українізують Городищенський жіночий  монастир Ізяславського повіту на Волині
- з усієї ненависті люблю тебе Україно
-дозволено все - може істина в цьому?
- я живу - добрий     ранок
- я живу - добрий день
- я пишу впорожнечу де для мене  немає жодного слова
- ми свідки живі зникаючих днів
- Київ тут мертві більше схожі на людей ніж живі
- села спустошені нашестям розуму честі і совісті
ІМПРЕСІЯ- враження про реальний світ у всій його рухливості і мінливості:
- я бачив як тремтить повітря вагаючись стати вітром
-приніс трохи пролісків у зимовий ліс
і скривилась у посмішці моя зарюмсана весна
-невиліковні думки хворі вірою в протилежне
-хочеться покласти втомлені руки на клавіші рояля
хай спочине  шуберт від нещасливого кохання
-знову ти  втомилась на ніч дездемона?
Цинічна насмішка високоосвіченого талановитого поета  над прекрасною Дездемоною  і геніальним Шубертом, автором безсмертної серенади, в колажах викликають відразу і розчарування у людському єстві та торують шлях до духовного апокаполіпсису.
- кара повинна бути несправедливою - в  цьому симсл права
-людське поле переорювання зораного
- тиша знайшлася в глухоті голів набитих загарбаною землею
- перед раптом буде  звичаний підлий день
- замість мене мною до вас  говорять глухі малюють сліпі німі співають
-завжди варто  докопуватись до витоків аж до ребер і тоді...з світом вас мужики- 8 березня
- руїни моря
-обірвані крильця хвиль
-десь у полі виє собака-це голос мого собаки котрий пішов  з мого дитинства у своє мовчання
-поламалось твоє серце
-ти мовчки дивишся на мене  і бачиш все менше  і менше
-пісок поволі відмежовується від ідеї хмарочосів
-все що зроблено з людини помирає музикою
-за мить вічність стане близнюком  пісчаного фонтану
-в мовчанні безмовних ми находимо згоду але втрачаємо  порозуміння
-життя одне а я зовсім інший не зійшлись характерами
найприємніші пригоди починаються коли здається що нас ніхто не бачить
-хочеться говорити зі щастям  і вся музика світу завмерла  краєчком струни
-людей відкривають роти  форма вступає в діалог з інтелектом
-щоб жити скипені крові мало в ній потрібно спалити вибух  бажання або втопити в нім цілий світ
Поряд з вивертами  антикультури і навіть нецензурщини( це, мабуть, декого з  високоосвічених  читачів розважає) , зустрічаються вислови , доступні для менш освічених читачів:
-не бійся правди - вона приходить після смерті
МНЕМОНІКА-  мистецтво запам
'
ятовування:
-мимовільно провів рукою під очима по обвислій шкірі
-вранці вона докоряла мені за дешеве вино
-ні не вернутись мені  в ходики білі
-лиш цокне мелодійно формула кальцію поглинаючи мої кістки
-коли вперше  побачив  єврейську дівчину без одягу це було приємне відкриття:
так несподівано- красива
так екзотично- єврейка
- єдина вина которої  прагнуть- позбутися  невинності
-утворилася унікальна картина приручення
- К.Коверзнєву:якщо порахувати ребра то ми складаємося з жінок( і води отруєної ними суїцидом - 70%)
- все що можу зробити правильно я роблю
-все що я можу  зробити правильно
не знаю
але те що я дурень  не заперечує теорії  що всі люди
homo sapiens

                                                        ВІРШІ В ПРО3І
ОПТИМІСТИЧНА ТРАГЕДІЯ.Була в нього мрія - найти народ, який би полюбив його, а він би робив для нього  щось хороше.Поневірявся він довго, аж поки не приплентався до бистрої ріки. А на тому боці птахи райські  співали, тварини бе3турботні  вистрибують поміж дерев. Важкою була переправа.Обсушившись і  підкріпившись відчув, що 3обов
'
я3аний подарувати  їм му3ику , 3аходився натягувати телячу шкуру на барабана.
          Осінній перід сповивання  метеликів, що вгадується  в деформованій ро3простертості листя, наповнює все ще  бе3межний простір відчуттям  прикорочення і це вже  3найоме  потріскування ро3пеленання лунає 3-під ніг мов часточка минулого росту, що якимось  чином 3абігли собі  наперед.
       Очі й вікна, виіржавлений чорно3ем і виблювана гей3ером 3емля, камінь, пропонований вічності й повернений нею пісок, силуети хижаків у по3і мислителя і складені на колінах  крила рук - це склеєна нашою слиною чаша життя, котра не  тримається купи  бе3   неприпасованого  найбільшого уламку  людства- людяності.
-слова випромінюють десь  3-по3а   точки свого  утворення морем,  піском чи покликом глибини 3іниць, в
'
яжучого юллаківські ву3лики в бепредметті сяючої ноосфери ніби підкоряючись другому 3акону  термодинаміки чи  3аманюючи Ейнштейна  пограти в кості...
- вірусна  органі3ованість ро3уму відкриває новий  край життя- фантасмагорію і цілий потік випромінення слів як стук кісток у  тишу серця - лише так пишеться магічне  число  бога
-чом ти весь час ходиш і3 нею, чому посміхаєшся їй, коли вона  регоче над бе3порадним життям? чому ?- 3апитує  3 середини мого тіла. я - верба, котра  3рубана ще восени, тепер смужкою кори,  тріскою тонкою вчепилась 3а  життя  і буйною 3еленню бинтує свої смертельні рани, а в мені 3алишилася на3авжди 3яюча пустота вирубаного стовбура, порожнеча  ями від поверженої крони, я став частиною верби , тією неіснуючою частиною, котрій не стало місця  в живому.
-почистивши 3уби, вимивши руки від 3аплічних справ, ми  3 острахом 3иркаємо  в д3еркало, хто вийде нам на3устріч 3 нашої старості, прикінчивши свої дні чи жахаємо космополітів- добре там, де нас  нема.
-там, де  в нас 3
'
являються     кабалістичні  бажання,предки 3алишили сліди 3дійснення...
-3агубленість під час ро3думів торкнуться свого чола і не відчути відгуку ніби в порожній оселі де тебе  3авжди 3устрічали гостинно .ця внутрішня неповнота появляється, як тільки  в  цільності появляться точки для уточнення- чи то  примножуючи  чи ро3межовуючи  тебе, частини  бажаного  стають більшими ніж їх об
'
єкт
- моє спілкування 3 ближніми ніби театр і вистава триває і життя своє бере  надаючи страхам і потворам сенсу слів, що є одночасно і сховком і викриттям, в предметах це  виглядає дуалістично -  трава 3аражена, а під нею  3агублена смерть і ра3ом 3 нею чиясь доля...і смерть 3алишилася бе3  діла 3нічев
'
я живить корінь  і давиться  нектаром в чебрецях, немов сльо3ою.
  Вірші в про3і дають могу ширше  ро3крити 3адум  авторові.Читати їх  цікаво.Вражає глибина думки  і  свіжість почуттів.
  

Надія  Красножон

Нещодавно у видавництві імені Олени Теліги побачила світ шоста книга лауреата премії Василя Симоненка поета Миколи Біденка «Біденко і літери».

У книжці подано вірші талановитого поета. Вірші супроводжуються різноманітними колажами, завдяки чому читач полине у вир емоцій і переживань поета.

Василь ГЕРАСИМ’ЮК

Післямова до книжки Миколи Біденка


джерело Українська літературна газета

Цю коротку післямову я назвати спершу хотів «Простір Біденка», потім – «Біденко у просторі», але, врахувавши певні нюанси, про які – пізніше, я зупинився на третій версії. Ще півроку тому, пишучи про поета зовсім юного, молодшого майже на сорок літ від Миколи, я скористався Біденковим принципом «поведінки» в чужому поетичному просторі. Навіть якщо перебувати у «поетичному просторі», де оригінальна образність та цікава ритмомелодика, але ти – «бездіяльний», то Біденкові набагато цікавіше, коли його «втягує» автор у все, що там відбувається. Мало того – ще цікавіше, коли наче «береш участь» у всьому – маєш відчуття причетності. Аж до «відторгнення» самого автора. «Позбавлення імені» — у мене йшлося тоді про Мирослава Лаюка – останній нюанс і визначив теперішню назву, стосується це повною мірою самого Миколи Біденка. Особливо останньої (на нинішній день) збірки «Біденко і літери». У цьому просторі почуваєш себе наче «співавтором». Поет і не намагався «приватизувати» свій простір, тому він наче належить і тобі, і кожному, хто прийде сюди не для попсового відпочинку:

але поки я є всі інші – були...

я їх вгадую по запаху горілого по різному пахне дим

Звісно ж, метафора «горілого» — Миколина, але з твору у твір, зі сторінки на сторінку (до речі, при «сприянні» добре підібраних колажів) мимоволі переконуєшся, що на очах відбувається

наповнення простору твоєю притомністю

Відчувається велика довіра з боку автора – аж до вилучення граматичних пасажів, які випливають із самого контексту. Є навіть свідомі морфологічні деформації – для увиразнення сказаного, або – найчастіше – для можливості у мене – другого – третього поставити на те місце особисту версію.

Сам автор і спонукає до цього – адже саме так і назвав збірку – не «Біденко і слова», а «Біденко і літери»: мовляв, не приймаєте запропоноване Біденком – будь ласка, можете комбінувати інше. Хоч комбінації в стилі «гри в бісер» тут не зовсім підходять – це все-таки поезія – субстанція, що близька до стихій. Тож виникає натомість асоціація із «Солярісом» — космічна магма існування, яка може бути і ворожою до тебе — все залежить від тебе. Перший приклад – Андрій Тарковський. Його «кіноверсію», як відомо, не сприйняв автор (Станіслав Лем), а мені особисто вона набагато цікавіша навіть від Лемової, не кажучи вже про пізнішу голлівудську.

Не хочу, аби склалося враження, що маємо лишень невтомного експериментатора, хоч різноманітних пошуків на рівні метафоротворення (навіть метаметафор) надмір чи не в кожному вірші, бувають тропи і на рівні понять, емоцій та внутрішніх станів... І раптом – надто щемливе:

ці птахи – для сліз

Не можу також не сказати і про те, що багато з названих експериментів (до речі, не тільки суто формальних) я просто не сприймаю, окремі – не приймаю категорично, відмовляючись цитувати навіть зі знаком мінус. Микола готовий був вислухати мої зауваги – аж до вилучення деяких віршів. Я зрештою відмовився від цього, застосовуючи і до нього його ж методу – для мене особисто у «просторі Біденкових літер» є речі, що поза моїм осягненням.

Різною буває контраверсійність. Трапляється і так, що в контексті однієї книжки (або твору) окремі пасажі сприймаються, а в іншому контексті – ні. Націленість на пошук свіжого слова багато чого втягує у свою авру, але не все рівноцінно приживеться, по-різному виглядатиме. Серед метафор Миколи Біденка є не те що викличні, а, сказати б, ризиковані, але хто певен, чи свідомо поет зважувався на той чи інший крок. Нині модно акцентувати, що «не я пишу, а мною пише». Не відкидаю цього, але у дев’яти з десятьох випадків не вірю. І нічого не можу з собою зробити. Попередня книга Біденка була виразно «антипоетична» — метафору автор прогнав, але... Як біблійний біс, вигнаний з хати, таки вернувся у провітрене приміщення і ще сімох з собою привів ...

ісусе господи наш

звертаюсь до тебе як атеїст до атеїста бо вірні скупчені в трьох пальцях і відсторонено щасливі

Простір Миколи Біденка може водночас належати мені-другому-третьому, але без «відстороненого щастя». Поет Микола Біденко виборов для себе і для нас право на маневр, на пошук.

Тетяна Іванчук

джерело Літературний форум

Нещодавно у видавництві імені Олени Теліги побачила світ шоста книга лауреата премії Василя Симоненка поета Миколи Біденка «біденко і літери».
Біденко залишається вірним своєму стилю, щоправда, книга, як на мій погляд, цікаво і щедро проілюстрована. Книга витримана в чорно-біло-сірих тонах і лише на титульній палітурці три початкових літери прізвища, імені та по батькові, як три червоні краплі крові.

Не знаю, як для кого, а для мене Біденко — першопроходець, відкривач, апостол слова і думки:
я хотів би світити вам в життя вічно
я сонце несу зніміть нарешті свої сліпі окуляри
Біденко пише про себе наче крізь себе. І на все, що поруч, споглядає зсередини або з такого ракурсу, з якого дехто б і не додумався глянути:
«тінь дерева ворушить опалим листям»
«тінь дерева ловить руками вітер»
Навмисно починаю з другої половини книги. Може тому, що я бачила ту шибку і те дерево, «тінь якого щезає в кінчиках пальців»... А шибка довгий час служить вікном у світ, живий, недосяжний, дивний, інколи химерний, «де потовченим світлом тремтять звуки позаду слів, вікном що не встигло ні відчинитись ні зачинитись і засклений погляд на мінус два з половиною навздогін».
Книга по-філософському зріла і зачіпає силу-силенну аспектів людського життя і смерті, діяльності чи бездіяльності:
«села спустошені нашестям розуму честі і совісті»
«чого в нас більше любові чи ненависті»
«з усієї ненависті люблю тебе україно»
«гірку сльозу не витирайте там наша мати ніби приходила чаю попити чи в тихому смутку переночувати»
І мимоволі приміряєш на себе, як одяг:
«коли катастрофічно втрачаєш все чим жив ти одержуєш дар мови»
Натура людська така, що переважна більшість із нас манірно заплющує очі на деякі речі в житті, в тому числі, і в книзі, за присутності інших людей, але — люби,Боже, правду! — робить все якраз навпаки за їх відсутності. Тому моя щира порада: якщо не хочете це читати — не читайте, якщо не бажаєте це дивитися, вірніше, розглядати — то не розглядайте! Перегорніть сторінку. Та й по всьому. Читайте далі!
А далі — «хтось почує слово». Яка тремка надія! «звуками і барвами вистежую слово» Яка каторжна місія!
Біденко пильно дивиться на світ крізь лупу болю, «яким залитий поверх останнього подиху» і тільки тому ,що «як вищий дар дано нам волю».
І незважаючи на те, що ,«я надто далеко зайшов у самотність» як простягнуте на долоні і , як пише у післямові Василь Герасим'юк — «надто щемливе» — «а хочете я подарую вам радість я залишив її в найглибших куточках неможливого поки ви не відкрили очі назустріч».
Я знаю напевно, що я порушила всі канони складання рецензій і не тільки тому, що я — дилетант у цій невдячній справі розчленовування чужих почуттів, думок і мрій, а тому, що саме так читаю і сприймаю Біденка.
Отже, не полінуйтеся, прочитайте цю книгу і то не раз, а двічі, тричі, тим паче, що тексту у ній не так і багато, колажі супер -оригінальні. А ще вона має якусь дивну властивість щоразу відкривати нові таємниці біденкових літер і слів.