Поезія Романа Бойчука – вишукана та елегантна. Відвертість його в проявах своїх почуттів можливо когось і шокує , а хтось із головою порине у вир інтимних почуттів. Проте еротизм в творах Романа здатний піднестись до філософських узагальнень:
Я – талий сніг, а ти – душа землі.
Мова його поетичних проявів дещо книжна в кращому розумінні цього визначення, проте не дистильована,не бетрезована, живиться літературним романтиз...мом як надбань українських поетичних проявів так і європейських:
Із теплих слів,котрі зігріють тебе враз:
В катрен складу строфу до строф із рим галузок.
Щастя фізичного буття здається переповнює автора і суєта повсякдення блідне і губиться в закутках буття:
Я прагну розчинитися в тобі.
Хоч ні – тебе в собі втопити хочу,
З тобою опинитися на дні
Блаженства моря. Втіха там лоскоче,
Доводячи тіла до насолод.
Ну що ж,кому не знайомий егоїзм коханців,той напевне в своєму житті так і не звідав ні мук,ні насолод взаємного володіння плоттю,подихом,ніжністю і жорстокістю.
В поезіях Романа Бойчука все доладно і все природно,можливо тому, що відчувається безпосередня щирість молодого чоловіка сповненого спраги до радощів життя.
Проте розповідати про поезію Романа, це те саме, що й вихваляти терпкість вишуканого вина і не запропонувати скуштувати. То ж читайте і відчуйте смак і хміль молодого еросу. А якщо спробувати звести до дієвої короткої формули все написане Романом Бойчуком то процитуємо цього ж автора:
Зведімо вдвох розведені мости.