* * *

Невеликі міста Квебеку приймають 400 канадських солдатів, які тренуються для участі в операції НАТО в Латвії.
Солдати Збройних сил Канади тренуються в семи населених пунктах на південний захід від міста Квебек, щоб підготуватися до їхнього розгортання в Латвії в рамках операції НАТО.

* * *

Коли очі не зустрічають перешкод, серце б'ється швидше...

* * *

Ой, треба жити інакше,
бути іншим,
більше під небом
і серед дерев,
більш самотнім
і ближчим до таємниць
краси і величі.

Герман Гессе
з: Пекло можна подолати

* * *

Президент Байден називає президента Єгипту Ель-Сісі «президентом Мексики» після того, як він зробив зауваження на захист його пам’яті.

* * *

Колишній президент Бразилії Болсонару перебуває під слідством у справі про спробу державного перевороту
Колишній президент Бразилії Жаїр Болсонару перебуває під слідством у рамках розслідування ймовірної спроби державного перевороту з метою утримати його при владі, повідомив один з його колишніх помічників.

* * *

Цей гамбургер на сніданок такий смачний, Боже мій, я забув сфотографувати та доїв його! Солодкий, солоний, загалом надзвичайно непереможний і приголомшливий

О. БІЛОУСЕНКО: ЯК ВОНО ПОЧИНАЛОСЯ

17:11 23.07.2013

О. БІЛОУСЕНКО: ЯК ВОНО ПОЧИНАЛОСЯ

Народний депутат першого скликання Олександр Білоусенко видав книгу «У пошуках кращої долі»
Добре знаний на Запоріжжі господарник, політик, банкір Олександр Білоусенко до свого 76-річчя презентував прекрасно видану й ілюстровану запорізьким видавництвом «Дике поле» книгу «У пошуках кращої долі». Колишній перший заступник голови Запорізького облвиконкому, народний депутат України першого скликання, керівник регіональних дирекцій банків «Україна», «Аваль» «Ерстебанк» давно хотів дослідити історію свого роду. І сам, і за допомогою друзів-істориків довго працював в архівах, знайшов чимало цікавих документів. Їх вистачило, щоб, як написав у передмові доктор історичних наук, професор Федір Турченко, «описати до «сьомого коліна» своїх предків, минуле і сучасне своєї малої батьківщини, подати аналіз історії Запорізького степового краю в контексті загальноукраїнської історії».
Тульське диво під Бердянськом і Маріуполем
Книга О. Білоусенка охоплює період від заселення Дикого поля (1768—1770 роки) і понині. Вона буде цікава й простому читачеві, й фахівцям. Тут багато документів та свідчень очевидців. Йдеться про маловідомі факти та малодосліджені періоди української історії. Один із таких періодів — початок 1920-х років. Запорізький журналіст Олександр Верьовкін, прочитавши книгу О. Білоусенка, зауважив: «у 1937 році в СРСР, порівняно з 1920—1921 роками, були якісь ознаки правової держави!». Бо в тридцять сьомому розстрілювали «за протоколом», хоч і сфабрикованим. А події грудня 1920 року на землях сучасної Запорізької області мали всі ознаки геноциду...
Спочатку — трохи передісторії. 1919 рік. Найважчий, як вважається, в історії Радянської влади. Збройні сили Півдня Росії під командуванням Денікіна рушили на Москву. 24 червня (7 липня) 1919 року вони взяли Харків, через три дні — Катеринослав (Дніпропетровськ), ще через три дні — Царицин (Волгоград). У липні-серпні Денікін захопив Полтаву, Одесу, Херсон, Київ. У вересні-жовтні червоні залишили Курськ, Воронеж, Чернігів, Орел, ось-ось мала впасти Тула — останній форпост перед Москвою. Більшовики були близькі до катастрофи.
І раптом сталося диво. Сам Денікін писав: «В начале октября в руках повстанцев оказались Мелитополь, Бердянск, где они взорвали артиллерийские склады, и Мариуполь — в 100 верстах от Ставки Таганрога. Повстанцы подходили к Синельникову и угрожали Волновахе — нашей артиллерийской базе... Для подавления восстания пришлось, невзирая на серьёзное положение фронта, снимать с него части и использовать все резервы. ... Это восстание, принявшее такие широкие размеры, расстроило наш тыл и ослабило фронт в наиболее трудное для него время».
А що ж то за повстанці, які вирішили долю Радянської Росії у 1919 році? Це бійці Повстанської армії Нестора Махна. 
Махновія охоплювала Лівобережжя двох сучасних областей — Запорізької і Дніпропетровської, і значну частину Донецької, включаючи і Юзівку (Донецьк). То були райони з майже АБСОЛЮТНО УКРАЇНСЬКИМ населенням у селах. Бунтівні козацькі землі, що МОГЛИ ПОСТОЯТИ ЗА СЕБЕ.
Хоч Махно й зустрічався в Кремлі з Леніним, особливого ентузіазму звірства «надзвичайок» у нього не викликали. В Україні було популярне гасло «За Радянську владу без «чрезвичайок»!
Однак, коли Махно і його армія опинилися між двох вогнів — червоними і білими, він зробив вибір на користь червоних. На всій махновській території, і зокрема в Андріївці, малій батьківщині О. Білоусенка, підтримано угоду між урядом УСРР та армією Махна від 16 жовтня 1920 року. Після чого корпус Повстанської армії під командуванням 27-річного Семена Каретника (Каренникова) рушив на Крим добивати Врангеля.
Згодом класикою радянського кіно стала картинка: червоні проходять вбрід по Сивашу і залишають у дурнях армію генерала Кутєпова, що тримала Перекоп. А це Каретник своєю кавалерійською бригадою і кулеметним полком пройшов по Сивашу, обійшов з тилу війська генерала Барбовича під Юшунню та Карповою Балкою і розгромив їх. Доля Кримської кампанії була вирішена.
Отже, хто тут переміг? 
Потомствений наймит Каретник, що, до речі, був категорично проти угоди з більшовиками. І недарма! 16 листопада 1920 року командувач фронту Фрунзе надіслав телеграму Леніну, що червона кіннота увійшла в Керч, а «Південний фронт ліквідовано». А вже 24 листопада Каретник і його начштабу Гавриленко були викликані до штабу фронту. Вони вагалися, та все-таки поїхали. Як тільки махновські командири (союзники і ковалі перемоги!) приїхали в Мелітополь, їх обох арештували і вже 28 листопада розстріляли. Рівно через 20 днів після їхнього подвигу на Сиваші...
А махновський корпус у Криму впритул розстріляли з кулеметів. Тих бійців, що вціліли і вирвалися, червоні перехопили під Тимашевкою і Веселим. О. Білоусенко наводить звіт Мелітопольської позапартійної робітничо-селянської конференції: «Захоплено 700 полонених, які РОЗСТРІЛЯНІ».
Це — доля лише одного із корпусів СОЮЗНОЇ Повстанської армії. Епізод подальшої драми — вже в Андріївці. 3 грудня сюди увійшли Петроградські курсанти, які і розстріляли Каретника та Гавриленка. У селі ними було відразу розстріляно 70 чоловіків. Місцевий батюшка заповнив метричну книгу, де вказав прізвища та вік кожного вбитого. Переважно це люди від 17 до 30 років, найстаршому — 65 років. За що розстріляні — за зв’язки з Махном. А в одній із столиць Махновського руху, селі Новоспасівці (нині Осипенко) Бердянського району, під розстріл потрапили й жінки з немовлятами на руках...
14 грудня в Андріївку увійшли війська одного із корпусів Повстанської армії під командуванням Трифона Удовиченка. 
Їх оточили кілька дивізій і бригад червоних. Зав’язався бій, Удовиченко вийшов з оточення, розгромив дві бригади і відняв обози чотирьох червоних дивізій. Розлючений Фрунзе віддав під суд начальників двох кавалерійських дивізій, всіх командирів і комісарів бригад цих дивізій.
Щодо бригади курсантів, то після поразки  15 грудня її знову ввели в багатостраждальну Андріївку.
Згідно з наведеною О. Білоусенком доповіддю командування бригади курсантів (це після трьох років Громадянської війни і 11-разової зміни влади!): в Андріївці віднято 500 голів худоби, 50 коней. Звільнені й 1000 полонених червоноармійців (зауважимо — живих, а не розстріляних). Щодо андріївців, то, за дослідженнями запорізьких краєзнавців, їх було розстріляно 15 грудня ще 500 осіб.
Повстанська армія теж розстрілювала. Вже у січні на хуторі Левуцькому був захоплений штаб бригади  Петроградських курсантів. Командування бригади — ЧОТИРИ особи, відповідальні за розстріл Каретника, були розстріляні. Інших курсантів махновці не зачепили. Сьогодні іменем вже ЛЕНІНГРАДСЬКИХ курсантів у райцентрі Оріхів Запорізької області названо центральну вулицю. На якій розташована вся місцева влада...
Олександр Білоусенко публікує у своїй книзі протокол №40 засідання Бердянського військово-революційного комітету про створення концтабору і так званого експлуатаційного полку. 
Настав 1921 рік. Рік неврожаю. Волосся стає дибки від доповідей з місць (Бердянський район), де канібалізм процвітав вже у 1921 році, де мертвечина, миші й екскременти стали їжею. А ось ще два документи. У першому списку — 27 сімей, призначених до переселення у вивільнені (винищені?) села Гуляйпільського району. До голоду в них було 176 душ. З яких 144, згідно зі списками, 1921 року так і не пережили.
Автор цих рядків побував в Андріївці. Гарний тут господар, селищний голова Анатолій Мізін, гарний меморіал загиблим у 1941–1945 роках (такого не в кожному місті побачиш). Позначене в селищі й місце табору військовополонених після загибелі 18-ї армії під Чернігівкою-Попівкою (тепер Смирнове). В Успенівці є місце останнього спочинку 30 червоних моряків Азовської флотилії, розстріляних врангелівцями. 
Однак всі мої спроби знайти сліди 70 розстріляних 3 грудня 1920 року, відомих поіменно, не увінчалися успіхом. НІХТО не зміг хоч щось показати-розказати...
Тут можна кивати на більшовиків. Хочу сказати про інше. Голодомор зробив українські села у запорізькому степу абсолютно консервативними у своїх політичних уподобаннях. Ті села чесно і мовчки сьогодні вимирають — статистика невблаганно веде зворотній відлік, адже, наприклад, у сусідньому з Бердянським Чернігівському районі зменшення чисельності населення за 2012 рік становить 8,7 відсотка. А місця ж тут — тільки картини писати, поряд курорт Бердянськ і тепле Азовське море, прекрасна земля і вода у колодязях (що для степу просто дивина). Та вибито дух з цієї колись бунтівної землі. Тепер завдяки народному депутату першого скликання Олександру Білоусенку ми пізнаємо свою історію.
 
Запоріжжя—Андріївка.
Фото автора.
Бюсти односельчанам, Героям Радянського Союзу Миколі Потапенку (ліворуч) та Василю Кравченку.
Пам’ятний знак на місці табору військовополонених 18 армій.

http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=297548