* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

АСКОЛЬДОВА ПРАВДА БРАЙЧЕВСЬКОГО ПРОТИ ХЛІБА, ЗАМІШАНОГО НА СЕЧІ

16:49 04.11.2012



АСКОЛЬДОВА ПРАВДА БРАЙЧЕВСЬКОГО ПРОТИ ХЛІБА, ЗАМІШАНОГО НА СЕЧІ

 

Образ хліба, замішаного на сечі, належить відомому грузинському письменнику Отарові Чіладзе. Иншими словами - це історія замішана на брехні.

Мав з'явитися міцного духу гісторик Михайло Брайчевський, аби в низці своїх ґрунтовних праць сказати правду про націю, історію, історичних героїв та історичних антигероїв. Для українців це вельми важливо, особливо сьогодні.

Двотомник праць історика, що побачив світ 2009 року у фундації Олени Теліги за держзамовленням важко переоцінити.

Він арґументовано доводить низку фальсифікацій у київському літописанні, дає належну оцінку князям, зокрема Святославу, підносить на належну історичну висоту останнього з династії Києвичів на київському столі - царя Аскольда, вміло розставляє українські акценти, там де цього потребує історіографія.

Єдиний закид, що його можна зробити авторові - ідентифікація християнства як рабської релігії. Важко то сприйняти, бо ані Ісус, ані його апостоли рабами не були. Навпаки, істинне слово Христа - це пеан свободі, величі людини люблячої і любленої, а отже - щасливої.

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ РУХИ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ. Літописці мусили бути на боці правлячих верхів, тому - «причини часто підмінюються приводом, а зовнішній вияв видається за суть». Але суть численних київських повстань в иншому - « у більшості випадків повсталі смерди були іграшкою в руках сторонніх, реакційних або ж схильних до авантюризму сил». Брайчевський тонко і ненав'язливо передає сутність середньовічного Києва - «Гора й Поділ - у цьому протиставленні виявляла себе суперечливість середньовічного міста як носія  діалектичного протиріччя епохи», «купець і ремісник завжди є принциповими противниками війн - принаймні у власній країні».

Говорячи про митрополита Іларіона (вважають, що він є одним з хлопчиків, зібраних - відібраних від родин - по цілій київські       державі князем Володимиром) та його славетну працю «Слово про Мойсеїв закон і божу благодать» Брайчевський зауважує «найважливішим завданням, що постало перед руськими філософами і публіцистами, було обґрунтування тези щодо прав Русі на незалежний розвиток (у тому числі й духовний), ствердження її не лише як великої держави, але і як суспільства, що займає видатне місце  в історії людства. З цим завданням блискуче впорався автор «Слова ...», створивши цікаву й оригінальну концепцію світової історії», «тут бачимо відображення неоплатонічної ідеї про еманацію світла як суті всякого розвитку», «закон - рабство, благодать -- свобода», «закон має вузьконаціональне значення, тоді як благодать - загальна і всесвітня».

Брайчевський  стверджує, що цар Аскольд зробив країну християнською 860 року після успішного походу на Константинополь. Тоді ж у Києві постала єпархія, яка вже ніколи не припиняла своєї діяльности.

Цікавим відкриттям є свідчення автора про «Ізборник» 1076р, що «як і багато інших творів давньоруської літератури, у значній частині є твором псевдонімним, тобто навмисне приписаним авторитетам, які не є авторами».

Говорячи про епоху міжусобиць, атор слушно звертає увагу на середній клас українського боярства, «яке встигло вже пустити міцне коріння у своїх вотчинах (а в ряді випадків мало його від самого початку) і відчувало під ногами економічне підґрунтя, усвідомлювало себе силою, на якій тримається держава».

Цікавим а пізнавальним є свідчення автора про братчини ремісничого люду, які «за головний осередок мали храм». Яскравим прикладом такого храму була церква Пирогощі.

Цікавим є свідчення автора про свято Покрови. Викрадена з Вишгорода Андрієм Боголюбським ікона божої матері (авторство якої за легендою приписують євангелісту Луці) стала Володимирською. Їй приписують чудотворну поміч війську у перемозі над Волзькою Булгарією у 1164 р. «У зв'язку з цим свято Покрова, яке доти на Русі не користувалося особливою популярністю, висунулося в число найважливіших».

Брайчевський мовить про феномен Московії, пояснюючи його так: «Успіхові такої політичної лінії сприяло те, що майже всі діячі, які волею історичної долі опинялися на суздальському столі, були видатними і яскравими індивідуальностями, здатними міцною рукою забезпечити неухильне дотримання обраного і стверджуваного курсу. Всеволод Юрійович, Ярослав Всеволодович, Олександер Невський - все то були непересічні політики і державці, люди неабияких здібностей, які рівною мірою уславилися і на політичному, і на воєнному поприщі».

Підсумовуючи огляд суспільних рухів домонгольської Русі автор констатує: «Домонгольська Русь репрезентувала найбільш прогресивні тенденції суспільного поступу; вона йшла попереду більшості європейських країн. Міське життя тут стояло на більш високому рівні, аніж у Західній та Східній  Европі. Розвиток міжнародної торгівлі і пов'язане з ним нагромадження капіталу, так чи инакше, мусили дати свої соціяльні наслідки», «Врятувавши Европу від поневолення, Русь сама стала його жертвою, потрапивши у становище загарбаної та пригніченої країни».

Автор стверджує, що при царі Аскольді «Русь досягає неабиякої могутности і упевненими кроками виходить на світову арену». Успішні походи на Візантію, запровадження християнства у київській державі - ось заслуги Аскольда. Проте це не всім у Києві подобається. Саме антихристиянська партія у столиці сприяє приходу варяга Олега, який убиває останнього Києвича  і  запроваджує чужинську династію у Києві. Аскольда ховає його побратим угорський ватажок Олмош і відходить зі своїм родом з України на територію теперішньої Угорщини. Літописці все сподіяне Аскольдом   приписують пізнішим князям, а з Аскольда роблять злодія, а з його убивці - героя. Ця матриця працюватиме в Україні завжди - згадаймо Мазепу, та й і Ющенка теж.

Щодо мітичного хрещення Русі Володимиром, Брайчевський мовить про прийняття перед тим мусульманства, згадки про що є у східних джерелах. Проте мусульманство не отримало підтримки українського населення, а християнство було постійним явищем ще з часів Аскольда.

Ґрунтовно і арґументовано Брайчевський показує становлення Московії, висловлюючи суть її державного характеру.

 

ХОЗАРІЯ І РУСЬ. Брайчевський инакше пише про Хозарію, аніж Лєв Ґумільов. Він чинить це з українських позицій, ґрунтуючись на староукраїнських та світових джерелах.

Розпочинає свою не поквапну оповідь автор від початків, не забуваючи ситуацію у східній Европі, не поминаючи гуннів,готів, антів.

Перегодом - аварська навала.

Ц 7-8 сторіччях на перетині  Дніпра, Прип'яті а Десни, на стику трьох племінних утворень - полян, деревлян та сіверян - постає як столиця початкової держави місто Київ.

Аналізуючи Хозарський каганат від початку до розквіту автор вказує на етнічний склад цієї історичної химери та особливо на пануючу релігію - іудаїзм.

Брайчевський слушно наголошує на відмінности між християнством а іудаїзмом - рівність усіх народів перед Богом і богообраність жидівського народу. 860 роком - роком першого успішного походу на Константинополь київського царя Аскольда - автор позначає християнізацію Русі а відтак безперервне функціонування християнської парафії у Києві. Переворот 882 року є по суті антихристиянським. Убивство Аскольда стало початком язичницької реакції.

Всередині 30-х років 10-го сторіччя візантійський імператор Роман Лакапін розпочав переслідування юдеїв. Вони втекли до Хозарії. Відповідно цар Хозарії Іосиф розпочав антихристиянський терор. Русь у цьому протистоянні була союзником Візантії.

Базуючись на іноземні джерела, Брайчевський слушно мовить про те, що київський тудун був не хозарським управником-сатрапом,а скоріше послом Хозарії у Києві. Тому і видавав дозволи (по сучасному мовлячи візи) мандрівцям до своєї країни.

Говорячи про похід князя Святослава на Хозарію, автор констатує, що ця військова виправа стала фатальною для цієї химери - вона розпалася.

Наслідки цієї події достатньо вагомі - Київська держава отримала у свої володіння землі в'ятичів та сіверян, Наддонеччина та Наддонщина, а також землі по обидва боки керченської протоки, прозвані Тмутораканню.

Але була й негація у розгромі Хозарії - зник стримуючий фактор для нападу на Русь кочових народів, зокрема, печенігів.

АСКОЛЬД - ЦАР КИЇВСЬКИЙ. Брайчевський автор і прихильник концепції царювання Аскольда як останнього з роду києвичів і першого, хто християнізував (модернізував) Русь.

Крок за кроком автор відвіює полову від зерна, вилонюючи з куцих писемних джерел власне шматки Аскольдового  літопису. Іноземні джерела служать доповненням альбо підтвердженням концепції ученого.

«Історія ставить перед собою лише досяжні цілі» -- слушно зауважує автор. І далі - «реальний розвиток не визнає нічого, не зумовленого матеріальними причинами».

Говорячи про Аскольда, автор змушений повернутись до першопочатків Руси. Далі іде опис становлення феодалізму.

Автор скрупульозно досліджує зовнішню політику Русі часів Аскольда - з Хазарією, з угорцями, з Візантією.

«Норманізм є хибною теорією (...) тому, що приписував Рюрику та його компатріотам невластиву роль творця давньоруської держави, яка насправді виникла й змужніла  за багато віків до його народження» -- мовить Брайчевський. І далі - «Рюрик і його нащадки прийшли на готове і десь у третьому або четвертому поколінні були повністю слов'янізовані».

Наслідки перевороту 882 року були фатальними. Держава зупинилась у своєму християнському поступі, а привнесений титул конунга (князя) Олегом-узурпатором призвів до того, що «в очах феодальної Европи Русь залишалася герцогством, що мало численні неприємні наслідки на кшталт претензій сусідніх володарів з більш високим рангом».

Праці Михайла Брайчевського важко переоцінити. Варто подякувати панові Юрію Кухарчуку за ґрунтовну передмову та упорядкування двотомника. Було б добре видати окремо масовим накладом праці «Суспільно-політичні рухи у Київській Русі» та «Аскольд - цар Київський», а працю про Хозарію спільно з аналогічними роботами Льва Ґумільова, переклавши їх на українську мову.

В будь-якому разі досить годувати українців хлібом, замішаним на сечі.

Роман КУХАРУК.