* * *

Невеликі міста Квебеку приймають 400 канадських солдатів, які тренуються для участі в операції НАТО в Латвії.
Солдати Збройних сил Канади тренуються в семи населених пунктах на південний захід від міста Квебек, щоб підготуватися до їхнього розгортання в Латвії в рамках операції НАТО.

* * *

Коли очі не зустрічають перешкод, серце б'ється швидше...

* * *

Ой, треба жити інакше,
бути іншим,
більше під небом
і серед дерев,
більш самотнім
і ближчим до таємниць
краси і величі.

Герман Гессе
з: Пекло можна подолати

* * *

Президент Байден називає президента Єгипту Ель-Сісі «президентом Мексики» після того, як він зробив зауваження на захист його пам’яті.

* * *

Колишній президент Бразилії Болсонару перебуває під слідством у справі про спробу державного перевороту
Колишній президент Бразилії Жаїр Болсонару перебуває під слідством у рамках розслідування ймовірної спроби державного перевороту з метою утримати його при владі, повідомив один з його колишніх помічників.

* * *

Цей гамбургер на сніданок такий смачний, Боже мій, я забув сфотографувати та доїв його! Солодкий, солоний, загалом надзвичайно непереможний і приголомшливий

ПРАВДА ПРО ВІЙНУ?

11:26 06.04.2012

ПРАВДА ПРО ВІЙНУ?

ПРАВДА ПРО ВІЙНУ?

(Думки про книги Віктора Суворова)

 

Історія зберігає чимало таємниць. Багато її сторінок і донині залишаються непрочитаними, або прочитаними не так як треба, і не лише тому, що у свій час не знайшлося кому письмово засвідчити ті чи інші події, чи просто загубилися ті свідчення десь у вирі часів наступних.

Досить часто і сучасники подій, і наступні переписувачі історичних хронік свідомо, м’яко кажучі, не досить правдиво висвітлюють те, що було насправді, і ця неправдивість з’являєтьтся на їх сторінках тому, що історія, як ніяка інша наука, залежить від кон’юнктури. І далеко не кожен історик здібний встояти перед спокусою трохи підправити текст на догоду існуючій владі. Тому що історія буває не завжди приємна. Часто вона зачипає почуття як пересічних громадян, так і високопосадових осіб, якщо, наприклад, псує імідж їх держави. Або йде усупереч державній ідеології. І от через багато століть буває вже неможливо встановити, як саме відбувалася та чи інша подія, що в тій події було головне, що другорядне, а чого і взагалі не було.

Та що казати про дуже далекі часи! Часто буває непросто розібратися із подіямми. що відбувалися за історичними мірками зовсім недавно, навіть на очах покоління, яке ще не повністю пішло з життя, подіями. що мали місце якихось сімдесят-вісімдесят років тому!

Правда, ще пару десятків років тому громадянам нашої тодішньої країни майже все, нібито, було ясно. “Ясно” було і хто розв’язав найстрашнішу в історії війну, і чому та війна коштувала такої великої крові народам колишнього Радянського союзу, спричинивши  величезні втрати і поразки велелетенської комуністичної країни у перший період так званої Великої вітчизняної війни. От тільки до останньої назви слів “так званої” не додавали, тому що щиро вірили, що та війна була для нашого народу дійсно вітчизняною.

Але з’явився письменник Віктор Суворов і цю віру дещо похитнув. Правда, найбільш вперті шанувальники країни, що розвалилася, і досі не хочуть вірити у це, але письменник чітко довів, що так звана Вітчизняна війна ніколи би не відбулася, якби керівництво Радянського союзу не зайшло так далеко у підготовці свого нападу на націонал-соціалістичну Німеччину з кінцевою метою підкорити собі весь Західний світ. І якби соціалістична Німеччина не випередила Радянський союз, напавши на нього 22 червня 1941 року, то Радянський союз напав би на соціалістичну Німеччину не пізніше 6 липня. І тоді було б не уціліти не лише Німеччині, а й усій Європі — сил у Радянського союзу було більш ніж достатньо.

Віктор Суворов провів величезну дослідницьку і аналітичну роботу. Книги його базуються не на порожніх висловлюваннях чи припущеннях, а насичені посиланнями на авторитетні джерела, причому, джерела такі, що, у принципі, доступні будь якому читачеві, і тому книгам В.Суворова можна вірити. А щоби повністю переконатися у правдивості інформації письменника, варто самому читачеві заглянути у ті самі джерела, на які посилається В.Суворов.

Наприклад, почитати В.Анфілова, його книгу “Провал “блицкрига”        (Провал “бліцкригу”), у якій військовий радянський історик, полковник, не схильний до знеславлення політичного устрою так званної Радянської держави, приводячи данні з кількості і якості військової техніки обох сторін, фактично визнає, що вже перед війною Радянський союз мав військовий потенціал значно вищий, ніж той, що його мала гитлерівська Німеччина.

А можно почитати спогади радянських генералів, скажімо С.М.Штеменка чи К.К Рокосовського, які високо оцінювали боєздатність Червоної армії перед самим початком війни: “...во второй половине тридцатых годов наши Вооруженные силы имели значительное количество сформированных и сколоченных механизированных корпусов оперативного назначения... ...Наши Вооруженные силы способны были нанести сокрушительный удар любому врагу, рискнувшему напасть на Советскую Родину”(К.К. Рокосовский, “Солдатский долг”)

Тобто, катастрофічні поразки Червоної армії у першому періоді війни ніяк не можна пояснити тим, що Радянський союз нібито не встиг підготуватися до війни. Пояснити ті поразки можна лише так, ях їх пояснює Віктор Суворов: Радянський союз готувався не оборонятися, а нападати. Керівництво у Москві навіть думки не припускало, що Гітлер насмілиться сам напасти, але Гітлер насмілився, чим поламав усі плани Сталіна.

В.Анфілов ще до В.Суворова написав, що Німеччина “изготовившаяся к вторжению в СССР” мала на озброєнні 4 тис. танків і штурмових орудій (ст.79), а Радянський союз — визнає В.Анфілов — який ще в 1930-31 роках випускав 740 танків у рік, у 1938-му році випускав їх 2271шт.(ст. 99-100). У 1939 році ж, за визнанням В.Анфілова, на озброєння Радянської армії поступили танки Т-34 і КВ. “До начала войны — пише В.Анфілов — танковые заводы ежемесячно випускали до 300 танков. С января 1939 г. по 22 июня 1941 г. заводы выпустили 7000 танков, а в 1941 г. промышленность уже могла дать около 5,5 тыс. танков всех типов. Достаточно сказать, что к началу войны был выпущен 1861 танк новых конструкций Т-34 и КВ” (ст.126). У В.Суворова ж можна почитати, що на озброєнні Червоної армії крім названих танків, а також величезної кількості швидкісних танків БТ, були ще танки Т-28, Т-35, Т-40, КВ-2, які за характеристиками перевершували будь який німецький танк і, взагалі, будь який у світі.

Тобто, якщо порівнювати танковий парк Радянського союзу того періоду з відповідним танковим парком Німеччини, то порівняння буде далеко не на користь останньої.

Про німецькі танки можна прочитати в книзі Гейнца Гудеріана “Воспоминания немецкого генерала”, Москва, “Центрполиграф” 2009 г., де він, говорячи про їхню кількість перед початком війни, називає цифру меншу, ніж історик В.Анфілов, а саме 3200 машин(ст.154), але це не так вже разюче розбігається з цифрою радянського історика.

Що ж стосується радянських танків, то ще задовго до війни Г.Гудеріан знав про їхню значну кількісну перевагу перед німецькими. У своїй книзі “Achtung! Panzer!”(Увага! Танки!) він у 1937 році оцінював танковий парк Радянського союзу у 10 тис. машин, а згодом вже мав відомості про 17 тис.

Коли Г.Гудеріан дізнався про план “Барбароса”, він “не скрывал своего разочарования и отвращения”(ст.153) “...все яснее становилось, что масштабы нашей подготовки не соответствуют грандиозности намечаемого мероприятия” — пише він на тій же сторінці.

Правда, хоча Г.Гудеріан і знав, з якою швидкістю виготовляли в Радянському союзі танки (навіть у 1933 році, за його словами, їх випускали 22 шт. кожного дня, у той час, коли Німеччина ще не мала жодного танка), але чомусь він вважав, що російські танки “крісті” конструкції американського інженера гірші ніж німецькі. І тому, оскільки легкі старі німецькі танки Т-І і Т-ІІ перед початком війни були в усіх німецьких частинах замінені новими, більш важкими Т-ІІІ і Т-ІV(Pz-III, Pz-IV), був впевнений, що мала кількість німецьких танків у порівнянні з радянськими компенсується якісттю німецької техніки.

Але в свїх спогадах він пише, що ця його впевненність певною мірою похитнулася під час екскурсії навесні 1941 року радянських інженерів на танкові заводи Німеччини. Оскільки радянські інженери не могли повірити, що Т-ІV і є найважкий німецький танк, німецькі танкобудівники прийшли до висновку, що у самих росіян напевно вже були більш важкі танки. “В конце июля 1941 года эту догадку подтвердило появление на фронте танка Т-34” (Г.Гудериан, Воспоминания немецкого генерала, ст.154)

В.Суворов доводить, що причиною поразок радянських військ у перший період війни була не недостатність озброєння, а те, що Червона армія готувалася до зовсім іншої війни. Те, що Сталін готувався саме до нападу, непрямо підтверджує і В.Анфілов: “С 1939 года организационная структура Военно-Воздушныых Сил  стала претерпевать некоторые изменения. Воздушные армии далекобомбардировочной авиации были расформированы”(Провал “блицкрига” ст.120).

В.Суворов переконливо доводить, що саме наявність далекомомбардувальної авіації могла б свідчити про прагнення СРСР укріпити свою обороноздатність. А Сталін чомусь розформовує бомбардувальні авіаційні частини, створюючи натомість штурмову авіацію, яка придатна лише для ведення агресивної війни при повному пануванні у повітрі.

У наступальній війні, вважає В.Суворов, Сталіну не були потрібні ні далекі бомбардувальники, ні по-справжньому укріплені кордони: “Линия Молотова(на новому кордоні СРСР) не прикрывалась полосой обеспечения, минными полями и другими инженерными заграждениями”(ст.97).

В.Анфілов фактично підтверджує і це. Говорячи про підготовчі, нібито оборонні заходи з боку командування радянських збройних сил, радянський історик проте пише: “Вывод артилерии на огневые позиции и установку противотанковых и противопехотных мин перед передним краем и в глубине полос обороны дивизий производить не разрешалось”(ст.204). Це дивує навіть В.Анфілова: “Устройство противотанковых заграждений, подрыв мостов через Неман и создание подвижных противотанковых заграждений на танкоопасных направлениях могли существенно повлиять на действия вражеских танков, нанести им существенный урон и замедлить продвижение”(ст.205). Але мости на шляху пересування німців були ними захоплені непошкодженими, хоча, як пише В.Анфілов: “Мосты через Неман должны были подорвать заранее подготовленные команды”. Далі ж В.Анфілов пояснює, що мости не були підірвані через те, що “в это время на западном берегу и даже непосредственно на предмостных укреплениях находились наши части, командиры которых не позволили понтонерам подорвать мосты”(ст.234).

В.Суворов цитує колишнього начальника штабу 4-й армії Л.М.Сандалова: “А почему, собственно, в полосе 4-й армии сохранялось так много мостов через Буг?” (Пережитое, ст.99). Действительно, почему? Германское командование надеялось использовать мосты в агрессивной войне, оттого и не ставило вопроса об их уничтожении. А советское командование на что надеялось? ”(Ледокол, ст.78).

Радянське командування, переконує В.Суворов, готувалося до нападу так само, як і німецьке, і аргументів на користь цієї думки у книгах В.Суворова більш ніж достатньо.

І от тут хочеться зупинитися саме на надмірній кількості аргументів, які наводить В.Суворов, щоби остаточно добити своїх опонентів, а разом і всіх інших читачів.

Наприклад, книгу “Самоубийство” (Самогубство) В.Суворов значною мірою присвятив порівнянню технічних характеристик бойової техніки німецької і радянської, що у кожного читача, безперечно, склалося враження, що німці, навіть враховуючи їхній несподіваний напад, не могли завдати жодної шкоди, скажімо, нашим танкам, оскільки їхні танки мали у кілька разів тоншу броню, були менш рухомі, а орудія їхніх танків броню наших танків не пробивали.

До речі, Г.Гудоріан у свїх “Воспоминаниях” цілком підтверджує це стосовно танків Т-34: “Большое беспокойство вызывали технические возможности и, что ещё хуже, новое тактическое применение русских танков Т-34. Доступные нам на тот момент противотанковые средства оказывались эффективными против Т-34 только в том случае, если нам сильно везло. Короткоствольные 75-милиметровые орудия наших Т-ІV(найкращих на той час німецьких танків О.Д.) могли поразить Т-34  только сзади, да и то при точном попадании в жалюзи над двигателем, — только так можно было вывести его из строя. Выведение танка на позицию, с которой можно было произвести такой выстрел, было очень сложным делом... ...Командир боевой группы, участвовавший в боях 6 и 7 октября, описал мне их ход: “Подбитые танки обеих сторон так и торчали на поле, причем русских — гораздо меньше чем наших”(Воспоминания, ст.256).

Наведені уривки стосуються до ситуації, що склалася у жовтні 41 року, коли для німецької армії “положение было уже серьезным”.

А що ж сталося на самому початку війни, у самі перші її дні? Що робила уся та маса радянських танків, включаючи танки Т-34, яких за В.Суворовим Червона армія вже мала 1400 штук, а ще мала 711 шт. танків КВ і 277 шт. Т-40(“Самоубийство” ст.191)? А ще Червона армія мала велику кількість танків Т-28, які були прийняті на озброєння Червоної армії у 1933 році. “Ничего равного ему за рубежами нашего отечества не было”, пише В.Суворов про цей танк.( “Самоубийство”, ст.223).

У своєму  “Ледоколе” В.Суворов пояснює причини нищивних поразок Червоної армії у перший період війни тим, що радянське командування готуючись не до оборони, а до нападу, скупчило всю техніку, всі боєприпаси на самому кордоні з Німеччиною, туди ж максимально наблизило всі військові аеродроми з великою кількістю літаків на них, що дало можливість німцям у перші ж години чи хвилини після нападу попалити усі літаки на аеродромах, прорвати майже неіснуючу оборону і заволодіти  ініціативою.  Ще німцям вдалося захопити у прикордонній смузі велику кількість гармат і снарядів до них — це виглядає переконливим, про це згадує і Г.Гудоріан у своїх “Спогадах”.

Щоправда, кількість трофеїв у “Спогадах” не дуже вражає. Г.Гудоріан пише про захоплених у кількох боях кілька сотен гармат, у той час, як В.Анфілов пише про наявність у Червоній армії на початок війни 67335 гармат і мінометів(без 50-мм мінометів)(“Провал блицкрига”, ст.128).

Не дуже вражають німецькі дані і про кількість знищених радянських літаків. У своєму щоденнику, запису від 22 червня начальник Генерального штабу сухопутних сил Німеччини Франц Гальдер пише про 850 збитих радянських літаках і жодного слова про знищені бойові літаки прямо на радянських прикордонних аеродромах. А їх, літаків у Червоній армії, за словами В.Суворова, було 23000(“Самоубийство”, ст.235). Всі ці літаки знаходилися, за його словами, у безпосередній близькості до німецького кордону, а ще там, за його ж словами, знаходилися і “колоссальные скопления советских солдат и офицеров”(Ледокол, ст.85).Саме тим, що вони знаходилися занадто близько до кордонів і не мали глибокоешелонованої оборони, Суворов пояснює легкість прориву німецьких частин у тил радянських армій.

Між тим, Ф.Гальдер у своєму щоденнику пише трохи інше: “Мнение о том, что значительные силы противника находятся глубже в тылу, чем мы первоначально предполагали, и теперь отводятся еще дальше, подтверждает тот факт, что нашим войскам, хотя и с боями, удалось в первый день наступления продвинуться в среднем на 20 км в глубь территории противника. Об этом свидетельствует и отсутствие большого количества пленных, а также незначительное применение артиллерии со стороны противника. Сюда же следует отнести и отвод механизированных корпусов противника в направлении Минска”.      

Виходить, за свідченнями німців, досягнення у них у перші дні війни були значними, але, все ж таки, дещо скромнішіми, ніж це витікає з книг В.Суворова.

Можна, звичайно, припустити, що німці у своїх звітах, повідомленнях і щоденниках применшували свої військові досягнення, але для чого б їм це робити?

Трохи не збігаються свідчення безпосередніх учасників подій із версією про захоплені зненацька радянські війська. За спогадами Г.Гудоріана факт раптовості таки був присутній. Спостерігаючи за Брестською фортецею, де не було видно ні ознаків будівництва додаткових укріплень, ні присутності радянських військових на ключових позиціях на березі Бугу, він навіть почав коливатися, чи варто починати наступ з артпідготовки. Ця артпідготовка здавалася непотрібною, але він її все ж таки провів.

Вона почалася, за словами Г.Гудеріана о 3.15 ночі, але цей час чомусь не збігається із спогадами старшого тоді помічника, а пізніше начальника Оперативного управління Генштабу Червоної армії С.М.Штеменка. Його розбудив зв’язковий 22 червня о 2-й годині ночі, щоби передати сигнал тривоги, тобто, більш ніж за годину до фактичного початку агресії. Враховуючи різницю у часових поясах, Штеменко був піднятий по тривозі ще раніше.

Як ми вже побачили, факт раптовості був присутній. “На всем протяжении фронта танковой групы мы застали неприятеля врасплох” — пише Гудеріан, але через речення додає: “Противник вскоре оправился от неожиданности и приступил к ожесточенной обороне на заранее подготовленных позициях”(Воспоминания ст.167). “К вечеру танковая группа сражалась в окрестностях Малориты, Кобрина, Бреста и Пружан. Последнее упомянутое место стало ареной первого за кампанию танкового сражения (там же, ст.168).

Тобто, попри абсолютну неготовність до оборони і спрямованність усіх зусиль лише на близький наступ, радянські командири все ж таки заздалегідь підготували якісь позиції для оборони. 

Але мене бентежать у книгах В.Суворова не розбіжність його реконструкції подій із спогадами їх учасників, а деякі інші деталі. Описуючи величезні досягнення СРСР напередодні війни у озброєнні, і не лише у кількості, але й у виключній якості, він пропускає один, як мені здається, суттєвий момент: чомусь не пише про те, а куди ж поділася та техніка, і у першу чергу танки, яких було і набагато більше, ніж у німців, і вони були якіснішими за німецькі.

Я спеціально шукав у мемуарах і радянських генералів, і у німецьких якісь згадки про долю саме радянських танків, можливо, захопленя їх великої кількості німцями чи знищення, але нічого такого в тих мемуарах немає. А танк — це навіть не літак, який можна зненацька спалити прямо аеродромі. Якщо радянський танк Т-34, навіть за словами німецького генерала Гудеріана “можно было поразить только сзади, да и то при точном попадании в жалюзи над двигателем”, то що можна було зробити з їх великою кількістю, і куди вони, ті танки зникли, принаймні, на кілька місяців війни? Куди зникли інші танки, адже танк Т-34 був не єдиним танком у Червоній армії, що перевершував своїми характеристиками будь який німецький танк.

Тут напрошується аналогія з боксером суперважкої ваги, на якого несподівано напав боксер ваги найлегкої. Що останній може зробити? Хіба що вдарити супротивника по голові ломом, що у масштабах армій дорівнювало б вибуху атомної бомби. Але у німецької армії, на щастя, атомної бомби до кінця війни так і не з’явилося, що не завадило їм за місяць захопити всю Білорусь, третину України, просунутися за Смоленськ і, можливо, тільки рішення Гітлера замість Москви повернути на Київ, врятувало Радянський союз від остаточного розгрому.

Так чи був Сталін готовий почати агресивну війну вже 6-го липня, як стверджує В.Суворов, чи все ж таки плани його були трохи іншими?

Звернемося з цього приводу до іншого авторитетного учасника тих подій — командуючого на той час німецьким 56-м танковим корпусом Еріха Манштейна: “У нас создалось общее впечатление, что части противника, находившиеся в прифронторвых районах, не были захвачены врасплох нашим наступлением, тогда как советское командование, вероятно, не ожидало его — во всяком случае, пока не ожидало — и потому не смогло скоординировать действыя его мощных резервов”.

Варто продовжити цю цитату: “Было много споров о характере развертывания советских войск — оборонительном или наступательном. Судя по числу сил, сосредоточенных в западных районах Советского Союза, и мощных концентрациях танковых войск в районе Белостока и Львова, можно было утверждать — как утверждал Гитлер, обосновывая свое решение о нападении,— что рано или поздно Советский Союз сам предпринял бы наступление. С другой стороны, расположение советских войск 22 июня 1941 года отнюдь не говорило о каких-либо намерениях Советского Союза совершить агрессию в ближайшее время.

Думаю, ближе всего к истине будет назвать развертывание советских войск — которому оккупация Восточной Польши, Бесарабии и Прибалтики уже придала весьма крупные силы — “развертыванием на любой непредвиденный случай” Несомненно, что 22 июня 1941 года войска Советского Союза были еще так сильно растянуты вглубь, что в то время могли использоваться только для ведения обороны. Однако схема их расположения могла быстро измениться в соответствии с развитием политического или военного положения в Германии. При минимальной задержке Красная армия — чьи группы армий имели если не качественное, то численное превосходство над притивостоящей группой немецких войск — могла объединить свои силы так, что была бы способна перейти в насупление” (Проигранные победы, Москва 2009 г. ст. 173).

І трохи далі:

“Безусловно, летом 1941 года Сталин предпочел бы избежать столкновения с Германией. Но если бы развитие международной обстановки рано или поздно внушило советскому руководству мысль о том, чтобы прибегнуть к политическому давлению на Германию или даже угрозе военной интервенции, то его условно оборонительное развертывание быстро могло приобрести наступательный характер”.

Таким чином німецький генерал засвідчує, що на день німецької агресії безпосередньо перед німецьким кордоном було відносно мало радянських військ, і це не дуже в’яжеться з твердженням В.Суворова, що радянські війська готові були почати наступальні дії не пізніше 6-го липня того ж 1941 року.

З чим же радянські війська могли розпочати наступальні дії, якщо величезних сил за два тижні до початку припускаємої операції біля західних кордонів країни ще не було? Можливо, велика кількість ешелонів з танками була в дорозі, а після початку війни ці ешелони були розгромлені німецькою авіацією, але чому немає такої кардинальної іформації ні в німецьких джерелах, ні в радянських? Чи, може, ця інформація занадто вже засекречена, хоча кому вигідно засекречувати саме таку інформацію?

Правда, про нові радянські танки німці дізналися вже у перші дні війни. Франц Гальдер у своєму щоденнику від 24 червня пише про появу у росіян нового важкого танка, а генерал Гейнц Гудеріан уперше зіштовхнувся з ними 2 липня, але у значній кількості вони, за його свідченням з’явилися на фронті лише у жовтні 1941 року. “Русские бросили в бой большое количество танков Т-34, что привело к большим потерям среди немецких танков. До сих пор превосходство в танках было на нашей стороне, но теперь ситуация изменилась, и надежда на быстрые решительные победы расстаяла бесследно”— пише Г.Гудеріан у своїх “Воспоминаниях” (ст.259).

Де ж знаходилися на початку війни ці, невразливі для німецьких радянські танки, яких перед війною навіть за В.Анфіловим вже було випущено 1861 шт., включаючи ще більш потужні танки КВ. А за Суворовим  в СРСР “К лету 1941 года новейших танков (що перевершували німецькі за всіма показниками, О.Д.) Т-40, Т-34, КВ и КВ-2 было более двух тысяч”(“Самоубийство”, ст.230).

Найбільш правдоподібним здавалося б припущення, що більшість цих танків все ж була захоплена німцями на кордоні у перші дні війни, якщо вони, як стверджує В.Суворов були там скупчені разом із великою кількістю людей.

Але генерал Ф.Гальдер про це пише у своєму щоденнику трохи інакше: “Поражает, что за все время боев было захвачено очень мало пленных (примерно 35 тыс. человек), наряду с большим количеством трофеев, в том числе горючего(около 1300 танков).(Ф. Гальдер, «Русская кампания», ст. 31).

Ф.Гальдер говорить про незначну кількість полонених і навпаки про велику кількість трофеїв, не конкретизуючи їх, крім пального, яке для німців являло найбільшу цінність. Є, правда, згадка про захоплені якісь танки. На жаль, автор цієї статті не має під рукою німецького оригинала книги Ф.Гальдера, тому не може з впевненністю гадати, про які танки пише генерал. Скоріш за все мова йде про баки з пальним,  тим більше, що перший запис про новий радянський танк Ф.Гальдер зробив вже 24 червня, але як про поодинокий випадок і зовсім не говорить про те, чи був захоплений на початку війни хоча б один танк Т-34.

А якби були захоплені, то чому б німцям не було їх використовувати так, як вони використовували радянську артилерію, дійсно захоплену у великій кількості на кордоні? А може німці не могли використовувати радянські танки через відсутність дизельного пального  чи боєприпасів до них і просто кинули там, де захопили?

Врешті-решт, може, я занадто вже зациклився на тих танках. Можливо, вони відігравали не таку вже й велику роль у тій війні? Міг же генерал Манштейн захопити Севастополь і весь Крим, не маючи у своїй тоді 11-й армії взагалі жодного танка!

Але можна припустити, що дані про кількість радянських танків на початок війни були всеж перебільшені як збоку В. Суворова, так і збоку деяких радянських істориків, зокрема, В.Анфілова.

Своєю статею я аж ніяк не хотів би чимось образити В.Суворова, або кинути тінь на його висновки щодо істиних подій у Другій світовій війні, ролі Сталіна у її розв’язанні, хоча мене трохи бентежать деякі деталі в матеріалах воєного дослідника, а в деталях, як кажуть, захований діявол.

Читаючи В.Суворова, я, при всій, не лише повазі, а й любові до нього, не можу все ж таки не відмітити його схильність до певних перебільшень, коли до вже, здавалося б, цілком переконливих фактів він додає, нагромаджує факти інші, так би мовити, додаткові, особливо вражаючі, навіть фантастичні, які, врешті-решт, призводять до зворотнього ефекту, сіють сумнів у сказане автором. Мені ж хотілося б знати дещо, максимально наближене до правди.

А Віктора Суворова я дійсно люблю як історика-публіциста і просто як автора. Ось і зараз: вирішив знайти ще одну цитату, розгорнув книгу навмання і вже не можу відірватися від тексту.    

 

Олександр Драндар