* * *

Невеликі міста Квебеку приймають 400 канадських солдатів, які тренуються для участі в операції НАТО в Латвії.
Солдати Збройних сил Канади тренуються в семи населених пунктах на південний захід від міста Квебек, щоб підготуватися до їхнього розгортання в Латвії в рамках операції НАТО.

* * *

Коли очі не зустрічають перешкод, серце б'ється швидше...

* * *

Ой, треба жити інакше,
бути іншим,
більше під небом
і серед дерев,
більш самотнім
і ближчим до таємниць
краси і величі.

Герман Гессе
з: Пекло можна подолати

* * *

Президент Байден називає президента Єгипту Ель-Сісі «президентом Мексики» після того, як він зробив зауваження на захист його пам’яті.

* * *

Колишній президент Бразилії Болсонару перебуває під слідством у справі про спробу державного перевороту
Колишній президент Бразилії Жаїр Болсонару перебуває під слідством у рамках розслідування ймовірної спроби державного перевороту з метою утримати його при владі, повідомив один з його колишніх помічників.

* * *

Цей гамбургер на сніданок такий смачний, Боже мій, я забув сфотографувати та доїв його! Солодкий, солоний, загалом надзвичайно непереможний і приголомшливий

БОГДАН ГАВРИЛИШИН: ЖИТТЯ У ПЛАСТІ

09:53 20.11.2011

БОГДАН ГАВРИЛИШИН: ЖИТТЯ У ПЛАСТІ

За останні роки Пласт в Україні серйозно змінився. І справа не лише у ресурсній підтримці, яку регулярно надає для розвитку організації Благодійний фонд Богдана Гаврилишина. Справа в самій особі друга Богдана. У 2006 році коли він погодився стати головою Пласту, виникло легке здивування – навіщо йому це… Тепер знаю напевно – свідомий чи підсвідомий план, пори всі перешкоди і неймовірні зусилля, досягнув бажаного. Пласт консолідувався! Різні групи, які раніше протистояли між собою об’єднались заради вищої цілі – наразі для ефективного розвитку організації. Фактично ж згуртування відбулось навколо виняткового поважного авторитету Богдана Гаврилишина.

 

Але це тільки перша частина "Плану Гаврилишина". Перший крок до того, щоб Пласт, як організація, розвинулась у потужну кількадесят-тисячну організацію щонайменше. Це не самоціль. Мета інша, на перший погляд неймовірна – змінити українське суспільство, націю. А щоб кожен пластун і будь-яка інша молода людина могла повірити у цей план, легко і просто збагнути його, друг Богдан вчинив, як справжній пластун – оформив свій власний приклад у спеціальному посібнику. 

Вибрані гості, які 19 жовтня 2010 року (у середу) о 16.00 в концертній залі "Українського дому", отримають можливість першими побачити цей путівник, який отримав однозначну назву "Залишаюсь українцем". На 288 сторінках, з ілюстраціями, викладено найкращі епізоди з життя і діяльності за десятки успішних років Богдана Гаврилишина. Тепер кожен бажаючий зможе за кілька годин пройти шлях від звичайного сільського юнака із Тернопільщини, через досвід канадського лісоруба до директора женевського інституту менеджменту. Пройти, щоб накреслити свій власний шлях, ще більше фантастичний і досягнути величин, які згодом теж опише києво-могилянське видавництво "Пульсари" в своїй серії "Українці у світовій цивілізації".

Богдан Гаврилишин мав такі самі початкові можливості як і більшість із нас. Судіть самі: "Початок мого довічного пластунства відбувся завдяки моєму братові Михайлу. Хоча в батька щодо мене були великі амбіції, він рідко говорив зі мною й лише раз сказав: “Бог дав тобі трохи таланту і твій обов'язок — його використати”. Він зробив висновок, що я добре навчатимусь у школі, й ніколи не перевіряв і не цікавився тим, що і як я вчив і розвивав. Саме тому брат став моїм другим батьком. 
Влітку 1937-го Михайло записав мене до мого першого пластового табору. Він приїхав зі Львова, де навчався в університеті, привіз мені пластовий однострій, рюкзак, необхідне обладнання, перед цим записавши мене до одномісячного табору. Він переконав маму відпустити мене самого у довгу подорож до табору, назустріч чудовим пригодам
".

Що ж дав другу Богдану цей досвід таборування на пластовій оселі Остодір? 
"Саме в цьому першому таборі я навчився дисципліни, дізнався, як бути хорошим членом команди, та пережив кілька справжніх пригод, таких як ночівля у колибі на вологому сіні та лише чашка гарячої води на вечерю". 
Про одну з таких пригод, як таборовикам не вдалось вчасно повернутись в свою оселю, докладніше можна прочитати у новій книзі Б. Гаврилишина.

"Найважливішим, що я осягнув у таборі, була сама суть Пласту: присяга, правильна поведінка пластунів, наприклад — робити щодня добре діло, зрозумів, як бути слухняним хлопцем, але в деяких ситуаціях — як бути лідером". Далі, кількома реченнями, ілюструється роль виховника в пластовому (скаутському) методі: "Вечорами ми сиділи біля ватри, захоплено дивились на відблиски полум'я і не менш захоплено слухали невеличкі історії, які розповідали наші виховники, про історію України, про її славні, а також принизливі періоди, про стан і потреби нашого суспільства, сподівання впродовж століть здобути незалежність та про необхідність, коли ми виростемо, служити нашому суспільству". 

На все життя таборовикам запам’яталась зустріч із митрополитом Андреєм Шептицьким, який мешкав поруч Остодором у своїй літній резиденції Підлюте. "Він благословив кожного з нас по черзі, сказав кілька слів та пильно подивився у вічі. Мені здалося, що він справді побачив мою душу, хоча в його очах світилася лише доброта. Пізніше в житті я зустрічав визначних особистостей, проте дуже мало людей наблизились до цього старого чоловіка з довгою білою бородою, прикутого до інвалідного візка, при цьому справжнього гіганта духу". Коли прочитав ці слова, згадав спілкування Б. Гаврилишина із сучасними пластунами. Слава Богу, що у них, попри тотальне панування пост-совкового світогляду у суспільстві, є теж можливість почути і побачити "митрополита духу". 

Сьогодні однією з найбільших проблем поширення Пласту часто називається така проста і банальна: "бракує виховників". Виявляється Б. Гаврилишин свого часу теж був виховником, ба більше – зв'язковим (координатором кількох гуртків) в українському таборі переселенців німецького м. Еллванген. При цьому цей, буквально накинений своїм другом обов'язок, згадує у формі прикладу позитивного світогляду. "Місько підійшов до мене і сказав: "Ти маєш бути зв'язковим куреня…". Здивовано я заперечив: "Як зможу? Я був лише у двох пластових таборах, коли мені було 11 і 12 років. Я майже нічого не знаю про скаутинг". Місько відповів: "Якщо не знаєш, як щось робити, то навчишся і будеш це робити добре. Не святі горшки ліплять". Я таки став зв’язковим куреня і перед виїздом до Канади був уже дуже досконалим у цьому". 

На цьому досвід скаутського провідництва не вичерпався. Згодом, у канадському м. Ардвайд (північний Квебек), де Б. Гаврилишин працював інженером на найбільшому в той час у світі заводі з виробництва алюмінію, ситуація повторилась: "Мене призначили… заступником регіонального керівника Канадської асоціації бой-скаутів (крім мене, пластунів в Арвайді не було). Я водив скаутів у зимові походи на лижах. Одного разу була сніговія і ми застрягли в снігу на цілих дві доби". 

Під час іншої мандрівки, але вже з українськими пластунками, друг Богдан виступив провідником групи і вперше зустрів свою майбутню дружину – Лені Гайовську (ті, що прочитають книгу, дізнаються веселу обставину цього знайомства). У Канаді Б. Гаврилишин став співорганізатором Пласту, був членом крайового проводу, у якому відповідав за зв'язки із організацією канадських скаутів та іншими молодіжними організаціями.

Уважний читач знайде в книзі "Залишаюсь українцем" не лише багато прикладів моделей поведінки в різних ситуаціях, але також думки щодо конкретних дій прогресивної української молоді  ("критичної маси справжньої еліти") на найближчі 8–10 років. "Я сподіваюсь, що ці молоді люди займуть ключові посади у політичних та інших інституціях і проведуть країну крізь процес перетворення до того, що я називаю нормальною країною, ознакою якої є:…". Кому цікаво – дізнайтесь з книги.

Уважний читач дізнається також головні пріоритети Фонду Богдана Гаврилишина. Наприклад, про завдання програм, організованих в партнерстві з різними молодіжними неурядовими громадськими організаціями (НГО). "Місією Фонду є допомога людям з нової генераціі навчитись працювати в командах, підготуватись до провідної ролі в суспільстві, мобілізуватися, створити "критичні масси", активізуватися в політичному і суспільному житті України". 

Кожен старший пластун і старша пластунка (юнак чи юначка) мають прочитати книгу. Подумати над своїм життям-буттям, зробити відповідні висновки. Упевнений, що витрачений на читання час легко компенсується зекономленими ресурсами і збільшеними результатами в особистому, пластовому і суспільному житті.  

Автор статті: Юрій Юзич