* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

РУСЬ ЄСЄНІНА

16:20 16.09.2011

РУСЬ ЄСЄНІНА

Єсєнін – трагічна і неоднозначна фігура світової літератури. Народись він на 20 років раніше, і в нього була б зовсім інша доля. Але час, у якому жити, людина не обирає.

Спробуємо глянути на його творчість українськими очима.

Він починався і збувся на здорових – руських – цінностях. Цьому сприяла і рязанська природа, і виховання діда-старовіра, і природний талант відчувати чистоту і бачити світ умитим у росі, а також усвідомлювати, що за позірним – видимим -- є глибина людського буття у божій благодаті.

Відчуття природи («Голубеет небесный песок», «Мелькают мухи пеплом на воде», «И легкодымней пелена», «Алый мрак в небесной черни Начертал пожаром грань», «Новой свежестью ветра Пахнет зреющий снег», «Отражаясь, березы ломались в пруду», «Травы ворожбиные», «Запах ладана от рощи ели льют», «Березовое молоко», «Ветер плесень сизую Солнцем окропил», «Вода качает берега», «Кадит чремуховый дым И за долинами по склонам Свивает полымя над ним», «Кусты рябин туманней глубины») і природи свого єства, даного у метафорах («У мерзлого окна», «Побледнела, словно саван, схолодела, как роса», «Грустить в упругой тишине», «внук купальской ночи», «Напоенный сердцем взгляд», «А на лавке за солонкою – Шелуха сырых яиц», «Веки выглодала даль», «Суховатой липой Пахнет от колес», «Сквозь синь стекла желтоволосый отрок Лучит глаза на галочью игру»), відчуття світу своєю осібною старовірною мовою (многосказен, в свяслах, за корогодом, посолонка,   забольная кукушка, с подожочка, в прутнике, на кукане реки, разымчивость в крови, сродник, рыбаря) виводить юного Єсєніна на межу вічності – «Для вечной правды названья нет», «Ничего я в час прощальный Не оставлю никому», «В две луны зажгу над бездной Незакатные глаза» «Но и поняв, я не приемлю Ни тихих ласк, ни глубины – Глаза, увидевшие землю, В иную землю влюблены», «Я пришел на эту землю, Чтоб скорей ее покинуть», «И грусть вечерняя меня волнует непреодолимо», «Но и в кошме певучей тьмы Неизреченностью животной Напоены твои холмы», «Бредет мой конь, как тихая судьба», «Научи, чтоб можно было Никогда не просыпаться», «Кто-то тайный тихим светом Напоил мои глаза», «Даль твоих времен», «Душа грустит о небесах, Она нездешних нив жилица (…) О, если б прорасти глазами, Как эти листья, в глубину», «И в душе и в долине прохлада», «Где ты, где, моя тихая радость – Все любя, ничего не желать?». Його тримає на світі глибока віра і глибинне відчуття Бога, його присутності в усьому – «Молясь на копны и стога», «Схимник-ветер», «Причащаюсь у ручья», «В облака закинув крест», «Голубиный дух от бога, словно огненный язык, Завладел моей дорогой», «Упокою грядущих ко мне», «Но мелкий дождь своей молитвой ранней Еще стучит по мутному стеклу», «поминальные кресты», «Но не любить тебя, не верить – Я научиться не могу», «Когда звенят родные степи Молитвословным ковылем», «Пухнет божье имя В животе овцы», «Но даже с тайной бога  Веду я тайно спор», «Замутили слезы душу голубую Божью». Суть цієї сили – у невеличкому вірші про зустріч всемогутнього Бога зі старим нещасним дідом на курній дорозі – «Подошел господь, скрывая скорбь и муку: Видно, мол, сердца их не разбудишь… И сказал старик, протягивая руку: «На, пожуй… маленько крепче будешь»».

Русь московська перекреслює у житті його все чисте і святе, і він про це говорить відверто, ба навіть різко – «Золотая дремотная Азия Опочила на куполах», «Вспоминают московскую Русь», «Ах, сегодня так весело россам», «Нет! Таких не подмять, не рассеять, Бесшабашность им гнилью дана. Ты, Рассея моя…Рас…сея… Азиатская сторона!».

Пошуки себе в кабаках і на сході приносять кілька шедеврів але не приносять себе.

Цікавою є сексуально-чуттєва палітра Єсєніна-лірика. Біографи слушно зауважують, що Єсєнін потрапив до Москви і Петербурга у момент розквіту декадансу з усіма його сексуальними свободами та пристрастю до двозначності у цьому питанні. Не минула чаша сія і Єсєніна: «Твоя обветренная кожа Лучила гречневый пушок (…) Мы поклялись, что будем двое И не расстанемся нигде», «Уста – вишневый сок (…) Он весь в резьбе молвы», «Теперь любовь моя не та (…) И тот, кого ты ждал в ночи, Прошел, как прежде, мимо крова. О друг, кому ж твои ключи Ты золотил поющим словом?», «С детства нравиться я понимал Кобелям да степным кобылам», «Пусть обманут легкие подруги, Пусть изменят легкие друзья», «И в каждом встретившемся муже Хочу постичь твой милый лик», «Огонь растапливает тело, Как стеариновую свечу. Возлюбленный мой! Дай мне руки – Я по-иному не привык, -- Хочу омыть их вчас разлуки Я желтой пеной головы (…) Среди прославленных и юных Ты был всех лучше для меня (…) Мне страшно, -- ведь душа проходит, Как молодость и как любовь. Другой в тебе меня заглушит…».

По смерті поета почали боротьбу з єсєнінщеною, але це було не що інше, як боротьба Русі хазарської з Руссю істинною. Але він і по смерті кричав їм у їх самозакохані огидні мармизи: «Если крикнет рать святая: «Кинь ты Русь, живи в раю!» Я скажу: «Не надо рая, Дайте родину мою»», хоча і розумів, що Русі своєї тільки словом він не порятує: «И необмытого меня Под лай собачий похоронят. А месяц будет плыть и плыть, Роняя весла по озерам, И Русь все так же будет жить, Плясать и плакать у забора».

Українська культура, як правонаступниця культури давньої Русі, має прийняти до себе цього великого поета Русі істинної – а отже – вічної.

Роман КУХАРУК.