* * *

Невеликі міста Квебеку приймають 400 канадських солдатів, які тренуються для участі в операції НАТО в Латвії.
Солдати Збройних сил Канади тренуються в семи населених пунктах на південний захід від міста Квебек, щоб підготуватися до їхнього розгортання в Латвії в рамках операції НАТО.

* * *

Коли очі не зустрічають перешкод, серце б'ється швидше...

* * *

Ой, треба жити інакше,
бути іншим,
більше під небом
і серед дерев,
більш самотнім
і ближчим до таємниць
краси і величі.

Герман Гессе
з: Пекло можна подолати

* * *

Президент Байден називає президента Єгипту Ель-Сісі «президентом Мексики» після того, як він зробив зауваження на захист його пам’яті.

* * *

Колишній президент Бразилії Болсонару перебуває під слідством у справі про спробу державного перевороту
Колишній президент Бразилії Жаїр Болсонару перебуває під слідством у рамках розслідування ймовірної спроби державного перевороту з метою утримати його при владі, повідомив один з його колишніх помічників.

* * *

Цей гамбургер на сніданок такий смачний, Боже мій, я забув сфотографувати та доїв його! Солодкий, солоний, загалом надзвичайно непереможний і приголомшливий

Кому потрібна сучасна українська поезія?

08:27 30.01.2011

Кому потрібна сучасна українська поезія?

 

Кожна, хоч і невеличка подія на нинішньому літературному полі – ослабленому й неструктурованому, особливо на периферії, є значимою і бажаною. Переконаний, що і вихід чергового «Орфея» не залишиться без уваги читаючої публіки. Адже за минуле десятиріччя вже стало доброю традицією, що наприкінці року на сторінках цього видання виходять поетичні й прозові твори дюжини кращих молодих авторів Сумщини, які проходять через густе сито конкурсного відбору.

Англійський романтик Шеллі писав: «Ніколи так не потрібна поезія, як у ті часи, коли внаслідок панування себелюбства і розрахунку кількість матеріальних благ росте швидше, ніж здатність освоїти їх згідно із законом душі». Схоже, що це саме про наш час. Проте, здається, думкою романтичного англійця зараз ніхто не переймається. Бо всі танцюють. Або співають. Або йдуть на вибори. Або все це роблять одночасно. Заполітизована країна жебраків припадає до телеекранів за порцією позитиву і пропаганди. Танці з зірками, танці з дівками, танці з вовками. Куди тут до поезії! 75% розважайлівки і 25% пропаганди. Такий рецепт мас-медіа розробив іще для Третього рейху Геббельс.

Поезію, як твердять скептики, нині споживають лише самі митці і ще невелика кількість людей – «родичі і близькі», так би мовити. Оптимісти, щоправда, заявляють про підростаючих симоненків і стусів, які згодом змінять наше уявлення про світ. А в прозі, як твердить Забужко, невдовзі у нас – сплеск, подібний до феномену «латиноамериканського роману». Проте реалії, як завжди десь посередині – є велика кількість поетично стурбованих осіб, проте попит на них і їх творчі рефлексії штучно занижений у суспільстві. У той же час активно пропагуються жанри, теми, естетика, які є ворожими українській мистецькій і народній традиції. Ну, відомо ж, хто платить, той і замовляє музику. Але все ж значна потужність культурного шару молодої філологічної еліти дає надію, що вихід буде знайдено. Особливо, коли зростуть настрої розчарування запропонованою моделлю розвитку нашого суспільства, яке тримається виключно на споживацтві – хто більше споживає, той і успішніший.

Проте у непопулярності поезії серед нинішньої публіки є вина й самих авторів. Тематика більшості молодих поетів зводиться до формули, яку висловив один із інтернет-блогерів: «нюні, шмуні, шикалад». А оточуючий світ значно ширший, проблематичнішій,  мобільніший, і багато важливих речей існує наразі у світі українця, які не рефлектуються поетично, не конденсуються поетичною мовою, а значить і не усвідомлюються. Весь навколишній світ бажає бути обдуманим, та ще й красиво.

Значно більше шансів сподобатись читачеві у прози, на перспективні рейки якої часто-густо переходять учорашні поети – і не лише маститі Андрухович, Забужко, Жадан, а й наші «орфеївці», яким теж хочеться «мати черевики з гострими носками», як окреслив формулу успіху М.Зеров.

Отже, представлю переможців серед молодих прозаїків. Твори Альони Бай, Олени Дейкун, Алли Миколаєнко несуть у собі значний ступінь ліризації, вони сповнені авторських рефлексій і переживань. Альона Бай трансполює власні життєві переживання (хоча й, до певної міри, ризиковано і, напевно ж, гіперболізовано) на євангельську історію про сходження на Голгофу. Сюжетні мотиви Олени Дейкун: кохання на першому курсі, любов, яку не розлучити і на небесах, зустрічання, розставання та підступні вчинки заздрісних суперниць. Алла Миколаєнко теж сповідується нам про любов, але любов фальшиву, яка виявилась помилкою, ілюзією, мильною бульбашкою.

Несподіваним і цікавим є сюжет фантастичного оповідання Тетяни Білоус про хлопчика-інваліда та клона, у тіло якого він має переселитись. З-за оболонки футуристичної вигадки тут проглядають важливі етичні і моральні  роздуми на тему егоїзму і самопожертви, людяності і жорстокості, відповідальності «за тих, кого приручив».

Аліна Курсова звертається до не вельми популярного нині драматичного жанру. Її міні-п’єска – про ерзац-життя суспільства, де усьому є замінники, і штучними є не лише продукти, а й родинні почуття. А її  витончена казочка про маленьке Сонечко, Величезний Літак і Паперовий Літачок, які летять до гори Фудзі, сповнена водночас легкості і глибини.

Аркадій Поважний компенсує певну відсутність гумору у молодих авторів двома невеличкими оповіданнями, сповненими традиційного «поважного» іронізування – над літературними штампами, над самонавіюванням надуманих хвороб. Це характерні для Аркадія так би мовити «невигадані історії з життя», які піддивився автор.

До поетичного розділу увійшли твори молодих поетів, які активно працюють над розширенням жанрового, стильового, мовного спектру української поезії.

Метафоричність, вигадливість, іронічність – такі основні ознаки поезії Максима Еделя і Насті Котляр. Вони намагаються поєднати книжну інтелектуальність і сучасну молодіжну субкультуру з її сленговістю, викликом, епатажем, зниженою лексикою. «Без ГМО та консервантів. З натуральними барвниками» – так можна цитатою з Насті охарактеризувати принцип цієї поезії.

Поезія Анни Кириленко – світла, «дівоча», і, незважаючи на намагання хмарки дорослих проблем набігти на чоло, вона залишається «дівчинкою трирічною, посмішкою в повітрі».  

Валерія Лазебна та Ірина Пономарьова шукають себе, шукають свою стежку у житі поезії. Це складно. Побажаймо ж їм успіху!

Від відкриття до відкриття рухається Володимир Худенко. І кожен його творчий здобуток – будь то проза, пісня чи вірш – приємно дивують. Його поетичний світ вражає широтою – тут і кадебісти, і якийсь нетрадиційний Вінграновський, і шахіди, василіски, єврейські священики, гімназистки, шалави, солдати, відьми, потерчата, навки, міністри, політики та інша чортівня. Поетичне осмислення світу у Худенка глибоке і відповідне часові, його мова жива, образність небанальна.

Наприкінці є добірочка моїх пародій на вірші молодих авторів, які друкувались у попередніх «Орфеях». Вовк – це, кажуть, санітар лісу, тоді пародист – це санітар поезії, який стежить за тим, аби не було хворих і слабких віршів, образів, рядків. А тільки сильні і здорові.

Загалом, ще раз переглянувши верстку перед виходом книги у світ, відзначу – це сильна збірка цікавих і перспективних авторів, які заходились біля священної справи – берегти рідну мову, рідну поезію, близькі усім нам цінності, створити за мірою свого обдарування щось красиве і корисне для людей.

Чи згодиться це кому-небудь? Поживемо – побачимо. Принаймні деяку надію вселив у мене короткий діалог анонімних юзерів на одному з літературних інтернет-форумів:

- Кому потрібна сучасна українська поезія?!

- Мені. Коли психую. А потрібна зараз - хоч ріж.

 

Сергій П’ятаченко