* * *

Невеликі міста Квебеку приймають 400 канадських солдатів, які тренуються для участі в операції НАТО в Латвії.
Солдати Збройних сил Канади тренуються в семи населених пунктах на південний захід від міста Квебек, щоб підготуватися до їхнього розгортання в Латвії в рамках операції НАТО.

* * *

Коли очі не зустрічають перешкод, серце б'ється швидше...

* * *

Ой, треба жити інакше,
бути іншим,
більше під небом
і серед дерев,
більш самотнім
і ближчим до таємниць
краси і величі.

Герман Гессе
з: Пекло можна подолати

* * *

Президент Байден називає президента Єгипту Ель-Сісі «президентом Мексики» після того, як він зробив зауваження на захист його пам’яті.

* * *

Колишній президент Бразилії Болсонару перебуває під слідством у справі про спробу державного перевороту
Колишній президент Бразилії Жаїр Болсонару перебуває під слідством у рамках розслідування ймовірної спроби державного перевороту з метою утримати його при владі, повідомив один з його колишніх помічників.

* * *

Цей гамбургер на сніданок такий смачний, Боже мій, я забув сфотографувати та доїв його! Солодкий, солоний, загалом надзвичайно непереможний і приголомшливий

ПРОХАСЬКО НАПРОХАЗНІЧАЛ

19:26 30.11.2010

ПРОХАСЬКО НАПРОХАЗНІЧАЛ

Тарас Прохасько – сучасний український письменник-постмодерніст. Його творчість відносять до “Станіславського феномену” (термін запроваджений Володимиром Єшкілєвим) – групи митців із Західної України (Івано-Франківськ), які своєю творчість належать до сучасного постмодерного українського дискурсу. В царині красного письменства, яскравими представниками цього напряму є хрестоматійний постмодерніст - Юрій Андрухович та не менш талановитий Юрко Іздрик. Свої концептуальні проекти, ці митці втілили в часописах як: “Четвер”, “Плерома”, “Перевал”. В цих друкованих виданнях виходили: новели, романи,есе, вірші. В часописі “Четвер” друкувалися не тільки представники цієї групи митців, а й молоді таланти. Одним з найталановитіших представників цього руху є Тарас Прохасько. Варто зазначити те, що, написавши низку своїх творів: «Інші дні Анни» (Київ: Смолоскип, 1998 р.), «FM "Галичина"» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001; 2004 р.), «НепрО́сті» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2002 р.), «Лексикон таємних знань» (Львів: Кальварія, 2004 р.); отримавши низку престижних премій: лауреат видання “Cмолоскип” (1997 р.), лауреат літературної премії імені Джозефа Конрада (2007 р.); перекладений польською і англійською мовами – залишається недослідженим з літературознавчого боку. Про Прохаська написано 10 рецензій та декілька невеликих статей. Рецензії вміщені у різних часописах: “Літературній Критиці”( Костюк В. Ландшафти письма (Тарас Прохасько. Інші дні Анни. — К.: Смолоскип, 1998) // Критика. — 1998. — Ч.9; Трінчій В. Антигравітація (Тарас Прохасько. «РМ «Галичина». — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001) // Критика. — 2002. — Ч. 1-2; та “Книжник-review” розглядають лише окремі аспекти прози та побіжно аналізують його творчість в контексті сучасної української літератури. Автори не зосереджували свою увагу на особливому статусі мови в творах Тараса Прохаська, а це свідчить про те, що тема залишається нерозкритою і невисвітленою з літературознавчого боку. Більш конкретним і деталізованим на мою думку, є статті Юрка Іздрика “…ПРО… ЗА… ПРО…” вміщеній як передмова до збірки оповідань і новел “Інші дні Анни” (Київ: Смолоскип, 1998) та стаття Лідії Стефановської “Довге підводне плавання”( «Лексикон таємних знань» (Львів: Кальварія, 2004). В цих статтях набагато предметніше й глибше розглядаються питання стилю й письма, аналітичний розбір окремих оповідань(“Від чуття при сутності”), висловлені думки щодо методики читання Прохаськових творів, намагання розібратися в питанні ролі наратора в текстах тощо.

Як уже зазначалося, із перерахованих статей та рецензій (та проблем, яких вони торкалися), мало хто з дослідників приділяв увагу буттю мови наратора. Cаме цей аспект, як на мене, є фундаментальною базою творення у тексті тієї “літературної тканини” з якої він “в’яжеться” автором. Саме лінгва (з лат. “мова”) є онтологічною характеристикою фоносемантичного образу світу (чи, за Юрком Іздриком – фоноритмічна), тією дійсністю, яка безпосередньо й опосередковано впливає на нашу екзистенцію, тут-присутність, буття у просторі і часі. Мова, за Гайдеггером, це – дім буття, в якому людина через пізнання структури й системи значень та відтінків, кодів ментально-філософсько-архетипічних побудов та смислів, визначає для себе місце та позицію у цьому бутті. Отже, для розуміння того неповторного “дому буття”, яким зіткана текстова структура творів Прохаська, нам потрібно розглянути модус “онтосу” мови Прохаська.

 Лінгва в прозі Тараса Прохаська виконує різні ролі. Однією з категорій мови й прози Прохаська є буття мови, як плинності. Концептуальною засадою мови Прохаська є саме оця розтягненість у часі, потік свідомості, в якому живуть предмети, речі, люди. В свідомості персонажів, дійсність ніби пливе, ніби на мить зупиняється час, і автор намагається якнайточніше описати структуру буття з усіх боків. Наче світ суб’єкта застигає, і він різними лінгвальними засобами намагається відтворити тонкощі світу, особливо це помітно в новелі “Довкола озера”. Юрко Іздрик називає це “імітацією дійсності”, а Лідія Стефановська говорить про “повільність”, як одну з рис прози, так і методику читання творів.

Ще однією характеристикою буття мови, є мова-гра. Лінгва тут представлена, як гра з читачем, як певна ситуація чи відносини, які свідомість суб’єкта не можуть описати чітко й визначено. Цей аспект мовного буття, прослідковується у новелі “Спалене літо”:

 День третій.

Мабуть, я б відчув зближення і вересня 1914 року, і вересня 1939 року. Бо чомусь настирливо передчуваю цей вересень.

 Але тепер я маю роман з вулицею.

Або: вулиця фліртує зі мною.

Цілий день я провів з нею. Від холоду подощової порожнечі ранку до переповненого людьми відзеркалення мучівного, мало не осіннього сонця у блискучій від тисяч попередніх стежок бруківці.

У цеї вулиці натура латиноамериканки. Вона - авеніда. Вона лиш цілий день п'є каву. Вона так заповнює безсенсовність. Кава - її сенс.

Або: її сенс - кава.

Або: кава - засіб - мета, мета - кава.

Або: кава - кава - кава...

Cуб’єкт свідомості між цими: “або…або” розчиняється у своїх відчуттях, бажаннях, помислах. Герой не може визначити сенс справжньої дійсності в тій ситуації, якій опинилася його свідомість, і тому “або…або” – це намагання прийти до суті, якої можливо й не існує, або суть це - “або…або”! Сама мова визначає ситуацію, в якій опиняється герой, а ця ситуація лише можливості змісту, які обирає для себе герой і його мова-гра свідомості.

Ще однією характеристикою буття мови є -деконструкція. Ця риса представлена в «Essai de deconstruction (Спроба деконструкції)». За Філософським енциклопедичним словником під заг. ред. Шинкарука (Київ, "Абрис", 2002.- 742 с.): “Деконструкція полягає у знаходженні в текстах опорних понять і метафор, які вказують на нетотожність тексту та познаки його перегуків… У тексті завжди від початку присутні повтори, копії, сліди тощо, тому він є витвором, на тілі якого знаходимо познаки “включенням” текстів, що їх неможливо звести ні до якого синтезу”. Автор вдало користується цим прийомом, оскільки там помітно відчутний перегук та включення текстів Блаженного Августина (“Сповідь”), Едмунда Гуссерля (“Феноменологія внутрішньої свідомості”) та Мартіна Гайдеггера (“ Буття і час”). Наратор розмірковує над питанням часу, часопросторової характеристики буття і вкладає свої думки в уста вигаданого героя Іржі. Другий розділ написаний в манері щоденника, де наратор розповідаючи про життя своє та Іржі описує це, як розпад свідомості свого героя. Автор пробує використовувати метод розкладання тексту на інші тексти, недарма сама назва свідчить про це. Умберто Еко сказав, що текст – розповідь про інші тексти, тобто автор пишучи художній чи філософський твір, завжди апелює або інтерпретує, або здійснює деструкцію текстів попередників, й на основі цього витворює власний текст. На мою думку, «Essai de deconstruction (Спроба деконструкції)» є яскравим підтвердженням цієї точки зору. Мова виступає тут руйнівником свідомості героя, бо розщіплює його індивідуальне “я” на певні конструкти, які непов’язані одні з одним. Цей щоденник це радше свідомість складена з інших свідомостей й творів вищеназваних авторів.

Мова Прохаська – багата і складно структурована. Через пізнання мови автора, ми пізнаємо світ навколо та місце у цьому світі нашої свідомості й буття причасного до нього. Cвіт мови розширює не тільки естетичний діапазон відтінків (особливо світу рослин, бо Прохасько, як відомо за освітою біолог), але й світу природи й міста, й речей і людей.

Ярослав Карпець
іНЛІТ