Припадково зайшов-єм до книгарні «Знання» з наміром просто погортати книженції, бо башлят нема, а погортати щось нового а цікавого було б не зайве.

Але тут бачу кнігу видатного любителя Вєлікой і нєдєлімрй (відповідно – відвертого українофобця) Максіма Калашнікова (скорочено МАКАЛ) «Код Путіна». І всього 4,80 стоїт. «Пошти што даром», як слушно писав Василь Шевчук у романі «Сковорода».

МАКАЛ макає Путіна за нерозуміння останнім імперських устремлінь МАКАЛА та його однодумців.  Вони прагнуть інновацій,реваншу у світі, вєлікой Россії.

Путін дбає про свій бізнес, який без толерантности Заходу неможливий.

У цьому – великий оптимізм для України.

МАКАЛ називає своїх паянь – Ніколай Аксьонєнка, колін путєй сообщєнія, Міхаїл Скуратов, секс… перепрошую, екс-генпрокурор РФ, екс-міністри Адамов і Калюжний.

Автор слушно підкреслює, гнучи бєз лішніх обіняков сєрмяжную правду в ліцо: «Ці люди вважають, що тепер мова йде тільки про утилізацію колишньої країни», «Мета путінства – вписатися в Захід будь-якою ціною, будь-якою ціною виявитись йому корисним», «країна перетворюється у власність небагатьох», «путінськими собчекістами», «Система «Нового Петербурга» -- це звичайний ліберальний фашизм», «телекероване стадо, що слухняно ходить до виборчих скринь», «оксамитовий геноцид», «Новий Петербург чхати хотів на відновлення імперії, на воз’єднання великоруських, українських і білоруських земель ув один Союз Слов’янських Свобідних Республік», «У тім же ряду іде і розповсюдження особливого різновиду «державного православія» -- що кличе до пасивности і покірности, до нескінченних молінь у храмах, а не до дії, відметаючого необхідність сильної держави і німую чого з приводу злочинів правлячого режиму», «Путін приватизував державу», «нема священної мети – і теперішня шмарками склеєна держава довго не простоїть».

Якщо у мареннях автора є тільки 30 відсотків істинного стану речей у путінсько-мєдвєдєвській Росії – Україна буде вічно.

До речі, на відміну від філологічних націй, українська нація історична – від Бога. Про це всім варто повсякчас пам’ятати – і своїм, і чужим.

Василь ВЕЛИМЧИЙ.