* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Українська література в чесько-словацьких зерцалах

05:47 26.08.2010

Українська література в чесько-словацьких зерцалах

 

Небагато можна назвати прикладів у сучасному літературному світі, коли б на теренах інших країн українська література ставала предметом ґрунтовного вивчення, представленого у формі окремої фахової монографії. На жаль, і досі над українською літературою тяжіє спадок колоніального минулого, свідченням чого є цьогорічні баталії за Гоголя в контексті його 200-річчя. Питання про естетичну цінність його творів, про джерела, із яких Гоголь черпав матеріал для творів, замінено одним питанням: чий усе ж таки Гоголь?

Проте книжка Івана Яцканина «Діалог літератур», що побачила світ 2008 року у видавництві Спілки українських письменників Словаччини, є яскравим прикладом того, що українська література поступово входить у коло світових літератур, й саме такі видання сприяють її популяризації, утвердженню на чужих теренах. Головне, щоб історія літератури не ставала історією ідеологічних баталій за літературу. Але праця пана Яцканина, крім суто історико-літературної цінності (адже йдеться про історію появи української літератури на чехословацьких теренах), має евристичну цінність: книжка повниться цікавими деталями з історії українського перекладу, української літератури загалом. Зокрема ж у монографії І. Яцканина представлено розвідки, що стосуються нашої літератури, недостатньо відомої та дослідженої навіть і досі в материковій Україні. Маю на увазі дослідження письменників доби «розстріляного відродження» на сторінках чеської преси. «Діалог літератур» — вдала назва для такого видання, адже і справді йдеться про представленість української літератури чеською та словацькою мовами, отже, про міжкультурний діалог (саме так і назвав своє вступне слово до книжки автор). Безперечною перевагою цього видання є те, що в ньому поява українських текстів чеською та словацькою мовами простежена в історичному зрізі.

Іван Яцканин — сучасний ук­раїнський письменник, проза­їк, перекладач і публіцист. Живе і працює у місті Пряшів (Словач­чина). Певний час читав лекції з історії української літератури та теорії й практики художнього перекладу на філологічному факультеті Університету ім. Матєя Бели у Банській Бистриці. Голова Спілки українських письменників Словаччини, головний редактор літературного журналу «Дукля» та дитячого журналу «Веселка». Член На­ціональної спілки письменників України. Перекладає з чеської, словацької та польської мов на українську та з української — словацькою мовою.

З нової книжки І. Яцканина можна отримати відомості про перші переклади творів Шевченка чеською мовою (переклади Йозефа Первольфа, Емануїла Ваври, Йозефа Коларжа, Карла Худоби, Яна Гудеця та інших), про естетичну цінність перших перекладів, перекладацькі знахідки та хиби. Але поступово ми просуваємося через літературу ХІХ і ХХ століть (поява у словацько-чеському літературному вимірі таких перлин української літератури, як «Зів’яле листя» І. Франка, творів Б. Лепкого, В. Стефаника, В. Винниченка, А. Любченка; поезії П. Тичини, Є. Маланюка; звернуто увагу на творчість Григорія Косинки як представника «розстріляного відродження», В. Стуса, Б. Антоненка-Давидовича тощо) вже до найсучасніших літературних творів (Ю. Андруховича, П. Мідянки, О. Забужко), представлених у Чехії. Згадано й сучасні переклади з чеської та словацької літератур, що мали резонанс в Україні. Зокрема автор докладно зупиняється на українському перекладі (Юрія Винничука) книжки «Вар’яти» чеського письменника Богуміла Грабала.

Водночас ця книжка постає чудовим підручником і з теорії перекладу (невипадково досить часто в бібліографії можна побачити посилання на перекладацькі розвідки М. Рильського, Г. Кочура, В. Коптілова, В. Житника, Р. Зорівчак та інших видатних знавців перекладацьких тонкощів). Цікаво, що досить часто в книжці на початку кожної окремої студії ми маємо вислів когось із видатних письменників або тлумачів про природу перекладу, його потребу і важливість для повноцінного духовно-естетичного розвитку нації, зрештою, про націоствердну функцію, що виконує переклад: «Тому й сьогодні порада Ґете перекладачам: “добиратися до неперекладуваного”,  бо «тільки тоді по-справжньому можна пізнати чужий народ і чужу мову» звучить дуже актуально».

Те, що Іван Яцканин у своїй студії звертається до забутих імен української літератури, яких радянська ідеологія насильницьки прагнула вилучити з духовного виміру української культури, заслуговує найвищої похвали й пошани. Вкрай цікаво було читати розмову зі словацьким перекладачем Любомиром Фелдеком, у центрі якої — планета Богдана-Ігоря Антонича (хоч, як відомо, оригінально Антонич писав своє ім’я без дефіса). Безперечно, Антонич, «дітвак із сонцем у кишені», — вкрай складний автор із самобутнім міфологічним зором; автор, який витворив неповторний світ українського пантеїстичного міфу. Звичайно, не кожному під силу перекладати таку поезію, і все ж таки вона знайшла свій шлях до словацького читача. Цікаво було довідатися з інтерв’ю, що для перекладача поетика Антонича була сприйнята як така, що є близькою до стилю Єсеніна. Л.Фелдек пригадує, як одного разу його польський колега Єржі Плеснярович прочитав йому з пам’яті невідомі поетичні рядки так, що Фелдек сприйняв цю поезію за творчість «російського Антонича» Сергія Єсеніна, якого на той час активно перекладав. Однак із часом поезія Антонича відкрилася всіма барвами свого українського пантеїстичного космізму. Любомир Фелдек ставить Антонича в один ряд із такими велетами поезії, як Лі-Бо, Хаям, Єсенін, Лорка…

Окремі розділи «Діалогу літератур» присвячено дослідженням перекладу поеми «Кавказ» Тараса Шевченка. Після статті «“Кавказ” мовами народів світу», що пропонує панорамний огляд словацьких перекладів цієї поеми Шевченка, подано, власне, два переклади самого тексту, які зробили Ярослав Туречек-Їзерський та Юліус Кокавець. Треба зазначити, що завдяки цим перекладачам словацькою мовою були перекладені й інші твори Т. Шевченка, зокрема «Гайдамаки», повість «Варнак», уривки зі «Щоденника», «Думи мої, думи мої», «Тополя» тощо. Як відомо, завдяки перекладам одна культура стає ближчою до іншої. Все ж таки українська та словацька/чеська культури доволі споріднені, належні до простору «несамовитої Слов’янщини», як зазначає польська професорка Марія Яніон. З цього випливає, що наші літератури мають відчувати взаємну підтримку та потребу одна в одній — тобто «діалог літератур».

Також відомо, що український журнал світової літератури «Всесвіт» уже понад 80 років виконує роль міжкультурного провідника, такого собі Харона, який перевозить читачів через ріку Стікс у царство не те що мертвих (проте часом так і трапляється, в такому разі ця метафора здобуває свій буквальний смисл), але тих, хто власною творчістю став безсмертним. Приємно було побачити в книжці Івана Яцканина окремий розділ, присвячений ролі журналу «Всесвіт» в історії українського перекладу (окремий розділ присвячено словацькому часопису «Елан» та українській літературі на його сторінках; цей журнал у 30-ті й 40-ві рр. ХХ століття був аналогом «Всесвіту»). Пан Яцканин зазначає в розділі «Словацька література на сторінках журналу “Всесвіт”», що цей журнал «став не лише пропагандистом словацької літератури в поважному періодичному виданні, але часто ставав і поштовхом для здійснення книжкових проектів випуску словацької літератури в Україні. «Всесвіт» був також трибуною й осередком обговорення словацького літературного процесу». У цій розвідці докладно висвітлено історію часопису від початків і аж до сьогодення. Докладно автор зупиняється на окресленні знакових текстів словацької літератури, що в різні десятиліття були перекладені та опубліковані у «Всесвіті».

Генераційний принцип панорамного огляду перекладацьких доробків і справді дуже вдалий; він показує, наскільки велику частку становить словацький блок у журналі «Всесвіт»; у розділі названо і словацьких письменників (Г. Зелінова, Л. Ондрейов, Я. Понічан, М. Разус, В. Райсел, Я. Смрек, М. Руфус та інші), й українських перекладачів словацької літератури (М. Бажан, С. Голованівський, Д. Паламарчук, Л. Первомайський, В. Мисик, Д. Андрухів, Я. Дзира, Р. Лубківський, Д. Павличко, М. Рябчук та інші), адже, як відомо, діалог можливий лише за наявності двох учасників комунікації. Іван Яцканин часом зупиняє свою увагу докладніше на певних текстах, вказує на хиби й переваги художнього перекладу (зокрема ґрунтовно проаналізовано переклад роману «Роса, куди не глянь» Петра Яроша, що підготувала Ольга Лєнік; визначено хиби і переваги в перекладах поезії Мілана Руфуса, над якими працювали М. Рябчук, В. Конопелець). Іван Яцканин із великою увагою ставиться до специфіки художніх текстів, особливостей стилістичних і синтаксичних засобів художнього увиразнення, лексичних компонентів. Усе це засвідчує, що книжка «Діалог літератур» є не лише історією українських та словацько-чеських літературних взаємин, але й добрим підручником для тих, хто хоче перекладати словацькі чи чеські твори. Приємно, що автор із почуттям поваги ставиться до журналу, розуміє його нинішні проблеми (журнал позбавлено підтримки, фактично, як часто зазначає шеф-редактор «Всесвіту» Олег Микитенко, журнал існує всупереч державницькій політиці в царині культури). Зрозумілий також делікатний докір І. Яцканина, що наразі в часописі з’являється досить мало творів зі словацької та чеської літератур. Хочеться вірити, що з часом словацька та чеська літератури знову посядуть своє місце на сторінках нашого журналу.

Насамкінець хочеться відзначити майстерність в оформленні книжки Івана Яцканина «Діалог літератур». Використано цікаві світлини, ілюстрації обкладинок українських видань чеською та словацькою мовами. Також впадає у вічі малюнок на першій сторінці  обкладинки. Перед нами — геометрично-літерний пазл, побудований із літер (використано твір художника Василя Єрмилова (1894—1967) «Композиція з літерами». Як відомо, у східних культурах зображення людини заборонене, але це табу не поширюється на один-єдиний випадок: якщо людину зображено за допомогою літер. Композиція представлена базовими геометричними фігурами у формі літер, і справді чимось нагадує людину, яка прагне діалогу. Настанова на обмін знанням про різні культури — основне мото цього видання. Що ж, нехай ця книжка стане першою сходинкою для нового потужного діалогу української культури зі словацькою та чеською і навпаки.

Дмитро Дроздовський