Книжка Вільяма Манчестера «Убивство президента» (William Manchester The death of a president) достатньо занудна на перший погляд, з деталями, скрупульозно зібраними, дібраними і висвітленими.

Але ця скрупульозність дозволяє автору показати епоху, показати людей епохи, показати саму психологію влади.

Вбивство президента Кеннеді геть до цього надається.

Тут цікавим є все – і психологія американців, і психіка президента Кеннеді, його дружини, брата та оточення, і психіка а тактика наступника Кеннеді на посаді. Нюанс переходу від одного президента до іншого в усіх морально-етичних та політично-державницьких барвах дозволяє автору показати саму психологію влади.

Дуже добре показано державну машину Америки та психологію вбивці (Освальд), а також убивці вбивці (Рубі).

В книжці багато вартісних речей, що придадуться вдумливому читачеві: «єдині блага, які може дати іншим віце-президент, -- це ті, які йому дає президент», «сама думка про те, що президент Америки не може відвідати те чи інше американське місто, немислима», «Честь, чесність, любов і ненависть не можна причепити кнопками на дошку для оголошень», «там не було жодних розбіжностей, оскільки була відсутня боротьба думок», «Базікати про війни простіше, аніж їх вести. Я не менш твердий, аніж ви, і мене обрали президентом не за м'якість у поглядах»(пряма цитата з Кеннеді), «Президент був не тільки об'єктом для глядачів, але й глядачем», «Навіть овації можуть остогиднути», «президент рідко може вчиняти так, як йому забажається», «президент мусить знати, що читає його народ», «за один день участі у політичній кампанії людина може зістаритись на тридцять років», «Брінклі не творив історії, він тільки її коментував», «тиша смерті» тощо.

Було б добре, аби цю книжку переклали українською і українські політики отримали високий урок психології влади і загальної політичної культури.