* * *

Невеликі міста Квебеку приймають 400 канадських солдатів, які тренуються для участі в операції НАТО в Латвії.
Солдати Збройних сил Канади тренуються в семи населених пунктах на південний захід від міста Квебек, щоб підготуватися до їхнього розгортання в Латвії в рамках операції НАТО.

* * *

Коли очі не зустрічають перешкод, серце б'ється швидше...

* * *

Ой, треба жити інакше,
бути іншим,
більше під небом
і серед дерев,
більш самотнім
і ближчим до таємниць
краси і величі.

Герман Гессе
з: Пекло можна подолати

* * *

Президент Байден називає президента Єгипту Ель-Сісі «президентом Мексики» після того, як він зробив зауваження на захист його пам’яті.

* * *

Колишній президент Бразилії Болсонару перебуває під слідством у справі про спробу державного перевороту
Колишній президент Бразилії Жаїр Болсонару перебуває під слідством у рамках розслідування ймовірної спроби державного перевороту з метою утримати його при владі, повідомив один з його колишніх помічників.

* * *

Цей гамбургер на сніданок такий смачний, Боже мій, я забув сфотографувати та доїв його! Солодкий, солоний, загалом надзвичайно непереможний і приголомшливий

ПОЕЗІЯ ЯК ВІЧНІСТЬ

09:55 25.04.2009

ПОЕЗІЯ ЯК ВІЧНІСТЬ

20 років – мало це чи багато? Для людини вічність, для поезії -- мить одна. Се потверджує навернення до «Стихотворений» великого російського поета Олєґа Чухонцева, що побачили світ у Москві двадцять років тому, коли автору було щойно 50.

Він поет істинно російський, оповідний, гостро метафоричний, вартісний духовно, правдою своєю сильний.

Його обходить його походження з маленького містечка під Москвою, тяжкі шляхи його родини, тяжкі шляхи його самого.

Чухонцев дивиться на світ очима поета-володаря, поета-мислителя. Для нього світ живий і світ у ньому – ідентичні. Любов («да еще тополя сыплют спермой сухой», «а губы правдивее слов», «Как я несчастлив! Как я счастлив был своим несчастьем»), смерть («Как заросли упруги: только тронь – и обдадут, чтоб было неповадно. И бабочки опять летят в огонь. И снова жизнь свежа и безоглядна. Везде, во всем, куда ни оглянусь, она трепещет в пагубе цветенья. И каждый куст не терпит повторенья – шумит, шумит… И я не повторюсь», «сознанье смерти или смерть сознанья»), честь («Все счеты сводили, все считали – а он заплатил»), поезія («И я вовек не чувствовал так жгуче, как горяча непавшая роса, как тяжела непролитая туча, на чем стоят железные леса», «Вы чувствуете воздух иного бытия?», «А мы, душа, другие знали сны», «и внять тому, кто слова не находит») – ось основні віхи його творчості.

Його кредо («и увижу, что нету богатства, кроме нашего бедного братства, нету платы иной, кроме хлеба, нету правды другой, кроме Неба»), його розуміння життя а смерті ( «Как ненасытна жизнь в пятнадцать лет», «И на душе темно от мути, и смутно помниться мечта вздремнуть в бревенчатом уюте на печке, теплой от кота», «Что за мысль тяготилась собою во мне», «и полужизни опыт подытожил: та жизнь была безпечна и легка, легка, беспечна, молода, горька, а этой жизни я еще не прожил»), його стосунки з природою («не я в лесу – а лес во мне», «Смеркалось, и низкий туман тянулся с Оки и Онеги. Казалось, российские реки, разлившись, пошли в Иордан», «И спала вода, и траву покрыла белесая пленка, как мокрую кожу теленка, рожденного в темном хлеву», «щебечущий размахай», «все мокрые крыши, весь вымокший сад», «над рогами – солнце, серое от пыли », «Как хорошо дорогу прослушать посошком», «Снопы лучей белесых клубят лесную тьму»), людьми («дай уснуть на твоей раскладушке, где горячей щекой припадаю, пропадаю в горячей подушке, где за дверью, запарившись к ночи, спит убитый работой рабочий, а напротив, скучая без денег, спит убитый бездельем бездельник», «стоит, как перед Богом, в которого не верит») і вічністю («Пока он дрых за семерых, все хлебы время перемесит, и глядь – на чашах мировых нас недоносок перевесит», «А ночь повторяется – каждую ночь», «И, как жар из печи, как зола из огня, я смотрел на него – он смотрел на меня! Я не смерти боялся, но больше всего – бесконечности небытия своего», «Не я, не я, но кто другой, склонясь над млечною грядой, оставил здесь свое дыханье?», «пошли, Господь, Свое терпенье всем и ухо приклони к нетерпеливым», «и тихие серебряные трубы поют, не слыша наших голосов») – це великий художній світ російського слова, російського характеру, російської глибини.

Суть його поезії – ось у цьому тонкому, сильному, художньо вивершеному і духовно довершеному шматку поезії – «Еще туман висит над городом и сто сорок из-под стрехи молчат, покуда перед гомоном кричат вторые петухи. Еще скрывается за шепотом непробудившаяся страсть, и капля светится под желобом, вот-вот готовая упасть».

Портрет автора добре доповнюють його переклади з англомовних поетів – Вітмена, Фроста, Кітса, Воррена.

Дивовижно, але нема у Чухонцева жодного вірша, присвяченого Україні, вона для нього не існує. Є Кавказ, є Росія. України не є, і це добре. Бо чому мусить бути Україна? Це для жидви російськопоезійної вона – земля обітована, для хахлов, радства ні помнящіх, родівшіхся сдєсь так само, а для Чухонцева її не є. Хіба зо скілька українізмів, та й то як елементів місцевого мовлення, не більше.

Вартує перекласти Олєґа Чухонцева українською і видати білінґвою. Без нього направду наша культура неповна.

Роман КУХАРУК