* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

МАЛА ФІЛОЛОГІЧНА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ

20:29 02.02.2009

МАЛА ФІЛОЛОГІЧНА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ

Українське суспільство на початку століття помітно потребує видань енциклопедичного та пізнавального спрямування. Поштовхом до цього стало активне впровадження у теле- і радіоефірній практиці популярних програм інтелектуального штибу, а затим поява і активність на книжковому ринку різнопланової довідкової літератури.

Уклали: Скопненко О. І., Цимбалюк Т. В.

К.: Довіра, 2007. – 478 с.: іл.

Українське суспільство на початку століття помітно потребує видань енциклопедичного та пізнавального спрямування. Поштовхом до цього стало активне впровадження у теле- і радіоефірній практиці популярних програм інтелектуального штибу, а затим поява і активність на книжковому ринку різнопланової довідкової літератури. Одним з найактуальніших напрямків гуманітарного спрямування залишається філологія. Якщо фахівці-філологи протягом останніх років отримали низку наукових енциклопедичних праць, у яких докладно опрацьовано поняття мовознавства, теорії літератури, подано цінну інформацію в галузі літератури, мови, текстології – енциклопедія «Українська мова» (К., 2000, 2004, 2007), «Літературознавчий словник-довідник» (За ред. Р. Гром’яка, Ю. Коваліва), (К., 1997), «Словник літературознавчих термінів» В. Кузьменка (К., 1997), енциклопедичний довідник «Шевченківські лауреати 1962 – 2001», (К., 2001) – то широкому загалові, з одного боку, ця література недоступна з огляду на наклади і ціни, з іншого – через ширшу наукову інформативність. Тому незаперечним є те, що «Мала філологічна енциклопедія», укладена науковими співробітниками найпотужніших лінгвістичних академічних інститутів в Україні – О. І. Скопненком та Т. В. Цимбалюк – сьогодні принаймні частково заповнює лакуну енциклопедичної літератури з питань філології, що доступна і цікава з погляду викладу матеріалу і його обсягу як пересічному читачеві, так і філологу, як десятирічному школяреві, так і сімдесятирічному інтелектуалові. Оскільки значний масив матеріалу, викладеного в Малій філологічній енциклопедії, стосується передусім україністики, то книга одночасно є підґрунтям для формування і стабілізації українських цінностей у суспільстві.

Поза тим, що укладачі «Малої філологічної енциклопедії» позиціонують її як розраховану «на фахівців-філологів, так і на широке коло читачів», слід відзначити глибоку науковість видання, що зумовлено чітким викладом матеріалу лінгвістичного і літературознавчого характеру. Цьому передували та сприяли обізнаність і досвід укладачів енциклопедії, авторів поцінованих і науковою, і культурологічною елітою видань – словника-довідника «Фразеологія перекладів Миколи Лукаша» (К., 2003) та «Сучасного словника іншомовних слів» (К., 2006). Крім того, О. І. Скопненко у співавторстві з Г. П. Півтораком випустили у світ «Білорусько-український словник» (К., 2007), який став помітним явищем в українській лексикографії. Протягом усього викладу матеріалу, а це близько 1000 статей, витримано виразну послідовність побудови словникових гасел, що охоплює заголовне слово (у алфавітному порядку), у квадратних дужках подано походження з фіксацією мовою-оригіналу і українським тлумаченням, коротке чітке пояснення значення, у більшості випадків – приклади. До того ж важливі терміни і поняття, якими послуговуються укладачі, коментуючи певне слово, виділяються у тексті курсивом, що таким чином нагадує користувачеві про можливість скористатися енциклопедією для повнішого розкриття інформації. Цей тип висвітлення матеріалу дозволяє отримати у стислому вигляді доволі ґрунтовні систематизовані відомості з певного розділу філології. Напр. АВТОНІМ [< грец. аutos – сам і onyma – ім`я, назва] – справжнє ім`я автора твору, який підписує власні твори псевдонімом. Напр.: А. Панаса Мирного – Панас Рудченко, Лесі Українки – Лариса Косач, Олександра Олеся – Олександр Кандиба (с. 8); ПАРАЛІНГВІСТИКА [< грец. рara – коло, біля і лінгвістика] – 1. Розділ мовознавства, який вивчає немовні засоби, уключені в мовне повідомлення, що разом з вербальними засобами передають значеннєву інформацію. 2. Сукупність невербальних засобів, які беруть участь у мовній комунікації (міміка, поза, темп і тембр мови, тип написання літер і т. ін.) (с. 290).

Особлива увага приділена в «Малій філологічній енциклопедії» джерелознавству, зокрема пам`яткам української мови, що є незаперечним і філологічним, і культурним надбанням нації, і дозволяє осягати потенційному користувачеві глибину і давність українства.

Важливим позитивом Малої філологічної енциклопедії слід відзначити добротний стиль, що відповідає всім вимогам енциклопедичного викладу матеріалу і визначається об’єктивністю, точністю, стислістю, не засмічений псевдонауковістю, превалює вмотивованість кожного обґрунтування і прикладу. Проте трапляються поодинокі випадки, коли, на нашу думку, у текст енциклопедичної статті потрапляють невиправдані загальні фрази, що не пропонують виключної інформації. Зокрема, у статті про Е. Андієвську читаємо: «Поетичні твори А. вирізняються лексичним багатством». Очевидно, що в кожного з письменників, тим паче тих, хто потрапляє навіть до «Малої філологічної енциклопедії» незаперечним у літературній творчості є лексичне багатство. У той же час відсутня інформація про М. Драй-Хмару-лінгвіста, не зазначено псевдонім І. Огієнка – митрополит Іларіон, що ним підписував деякі зі своїх філологічних праць. Аналізуючи поняття інтимний (с. 160) укладачі подають передусім загальне тлумачення поняття інтимний «1. Глибокоособистий, потаємний; сердечний любовний. 2. Задушевний близький”, яке можна віднайти у будь-якому тлумачному словнику і тільки потім долучають поняття І. лірика, що власне має безпосередній стосунок до філології, хоча у статтях до понять посвята (с. 324), штамп (с. 447) подаються тільки суто філологічні тлумачення. Побічні зауваги стосуються деякої неоднорідності представлення прикладів. Зокрема, у статтях лічилка (с. 223), співанки (с. 389) – подаються цитати, а у близьких до них коломийки (с. 185), небилиця (с. 259) – відсутні; п`ятивірш (с. 347), нона (с. 269) – є приклади, а октава (с. 275) – відсутні тощо. Незначного редагування потребує, на нашу думку, стаття ономатопоетичний, що подається тільки як «звуконаслідувальний» і не пов`язується з поняттям ономатопоетика, що, зокрема, в енциклопедії «Українська мова» засвідчено як «галузь ономастики, що вивчає функціонування власних назв у художніх творах» [УМ, с. 405]. Проте це суттєво не впливає на загальну картину доцільності, впорядкованості, виваженості викладеної в філологічній енциклопедії інформації про українську мову, літературу, загальне мовознавство, славістику, перекладознавство, джерелознавство.

Слід відзначити, що окремі енциклопедичні статті подані на фоні інших розлогіше. Це передусім стосується мовознавчого матеріалу з діалектології та фонетики, а також літературознавчого – з теорії строфіки. Але загалом така тенденція не порушує цілісності фахового видання, і зумовлена, очевидно, не тільки особистим ставленням укладачів до згаданих питань філології, а й широким зацікавленням загалу цими ґрунтовними питаннями філологічної дисципліни.

До того ж більшість базових філологічних знань, окрім ширшої подачі в енциклопедії, структурована у цінних і cкрупульозно оформлених додатках, що містять об`ємний потік сконцентрованої інформації у вигляді карт («Карта говорів української мови») і таблиць. Це стосується викладу матеріалу «Генеалогічна класифікація мов» у Додатку №1, де подано дані про мовні родини, їх групи, підгрупи, власне мови, включаючи мертві і основні діалекти; у таблиці №2 «Соціолінгвістична класифікація мов», що базується на ґрунтовному науковому осмисленні цієї інформації у монографії О. Ткаченка «Українська мова і мовне життя світу» (К., 2004). У пригоді тим, хто вивчає українську мову, зокрема школярам і студентам, стануть таблиці, в яких представлено класифікацію приголосних фонем сучасної української літературної мови, артикуляційна схема наголошених голосних, таблиця класів дієслів у сучасній українській літературній мові, викладена за І. Вихованцем та К. Городенською («Теоретична морфологія української мови», (К., 2004)). Також окремим додатком поінформовано користувачів енциклопедії про лауреатів Шевченківської премії в галузі літератури та публіцистики. Коротку інформацію про кожного з них можна знайти на сторінках енциклопедії.

Відзначаючи чітке і обґрунтоване поліграфічне оформлення видання, що стосується підбору шрифтів для кожного нюансу (заголовне слово – великими літерами жирним шрифтом, приклади – курсивом, після див. – жирний шрифт тощо), абзацних розміток між кожною з енциклопедичних статей, зовнішнє оформлення включно з форзацом, слід обмовитися і про деякі технічні вади. Зокрема, непоганий підбір персоналій, яким присвячено у виданні окремі гасла, частково нівелюється через недоукомплектованість світлинами. Також трапляються деякі коректорські недогляди, зокрема у статті про тремкі звуки (с. 417) у скороченні замість Т. з. фіксується Д. з. (очевидно, Д. – дрижачі). Окремі з них, наприклад, північні наріччя замість північне наріччя, східнополтавський говір замість східнополіський говір на форзаці, як і деякі інші коректорські помилки засвідчено видавництвом у вкладиші до видання.

Однак, це не впливає на культурну та інтелектуальну цінність праці, адже важливість і своєчасність «Малої філологічної енциклопедії», науковість та широка інформативність свідчать про те, що довідник витримає ще не одне перевидання і послужить корисним підручником з філології для багатьох поколінь.

О. МИХАЛЬЧУК