* * *

Невеликі міста Квебеку приймають 400 канадських солдатів, які тренуються для участі в операції НАТО в Латвії.
Солдати Збройних сил Канади тренуються в семи населених пунктах на південний захід від міста Квебек, щоб підготуватися до їхнього розгортання в Латвії в рамках операції НАТО.

* * *

Коли очі не зустрічають перешкод, серце б'ється швидше...

* * *

Ой, треба жити інакше,
бути іншим,
більше під небом
і серед дерев,
більш самотнім
і ближчим до таємниць
краси і величі.

Герман Гессе
з: Пекло можна подолати

* * *

Президент Байден називає президента Єгипту Ель-Сісі «президентом Мексики» після того, як він зробив зауваження на захист його пам’яті.

* * *

Колишній президент Бразилії Болсонару перебуває під слідством у справі про спробу державного перевороту
Колишній президент Бразилії Жаїр Болсонару перебуває під слідством у рамках розслідування ймовірної спроби державного перевороту з метою утримати його при владі, повідомив один з його колишніх помічників.

* * *

Цей гамбургер на сніданок такий смачний, Боже мій, я забув сфотографувати та доїв його! Солодкий, солоний, загалом надзвичайно непереможний і приголомшливий

Де панує доброта і щиронаївність

00:00 02.07.2008

Де панує доброта і щиронаївність

Добротою просякнута вся ця книга, і цю її ознаку я ввів у заголовок своєї статті. А другий прикметник, який я теж увів у заголовок, я взяв із анотації до цієї ж, нової книжки п'єс Миколи Кулика "Волошки", яка нещодавно побачила світ.

Читач, втомлений потужним негативом про сучасне життя українського суспільства, що ллється зі сторінок нинішніх газет і книг, з екранів телевізорів, думається, буде приємно вражений, знайомлючись із драматургією Миколи Кулика. Звичайно, і в цих п'єсах не все безхмарно у житті героїв. Навпаки. Перед ними виникають ще які проблеми, але герої їх з гідністтю долають, і це всіляє оптимізм, надію, що не все у нашому світі так погано, як це хочуть нам довести занадто вже реалістичні письменники і журналісти. Вони нам прагнуть нав'язати думку, що і часи, і люди нині змінилися далеко не в кращий бік, що зникає щирість, духовність, доброта, порядність, що немає вже ні справжньої дружби, ні любові, а от М. Кулик стверджує, що все це і досі існує.

З його героями хочеться дружити, спілкуватися, а може й породичатися, До них не можна ставитися байдуже, не можна не спвчувати ним, коли вони потрапляють у скрутні ситуації.

Треба сказати, ситуації у М.Кулика грунтовні, колізії суттєві, конфлікти, якими м'якими вони б не здавалися, все ж достатньо гострі, щоби пояснити мотивацію вчинків всіх героїв. Тому ці п'єси цікаво читати. І комічну, по суті, п'єсу "Вовчий заряд", і щимливу драму "Волошки", і сентиментально-драматичну – "Катя з Липівки", і лірично-виробничо-ностальгічну з домішкою латино-американського романтизму п'єсу "сім'я Загірних".

Автор майстерно вміє робити закінчення. У "Вовчому заряді", здавалося, можна було б обмежитися простим приборканням негативних героїв, їхнім переляком – помстливе почуття читача було б вгамоване, і цього, можливо, було б і достатньо. Але автор примушує їх ще й співати, і не просто співати, але й розчулити своїм співом сусідку— літню жінку. Закінчення у автора завжди світлі, оптимістичні навіть у найдраматичнішій п'єсі "Волошки", і це не може не приваблювати читача.

Але було б неправильним не вказати на деякі недоліки, які мають місце у книжці.

У першу чергу скидається у вічі значна кількість русизмів, що вживає автор. Я не кажу про ти русизми, які автор вставляє у вуста своїх негативних героїв, таких, як Жора чи Даша з п'єси "Вовчий заряд" спеціально, щоби підкреслити їхній низкий рівень культури і свідомості, але чи варто їх вставляти у мову героїв, цілком позитивних? Для того, щоби провести думку про недостатній рівень освіченості взагалі в нинішньому селі? Але він може бути не настільки високим навіть у нинішньому місті, і де гарантія, що широка публіка взагалі помітить ці слова, як неправильні, і чи не буде вона навіть вчитися на прикладів данного літературного твору?

Прикладів, на жаль, вистачає:

"Я ось пару гвіздків приб'ю..." ст. 9.

"В селі старших хлопців майже не осталось". ст. 10.

"Надіялася, що нею буду..." ст. 19.

"У тітки Федори баняки пропали".ст.10.

"Тут написано по англійському, але я вам переведу". ст. 28.

"А Ваня у мене добрий, не обідить". ст. 33.

"...обідить..." ст. 60, "обідив" ст. 82.

"Привикла я до вас..." ст. 44.

"Розвертає пакунок"—у мові автора, ст. 51.

"Як здала державні екзамени? ст. 51.

З п'янством миритися не буду..." ст. 57

"А це вас не касається"... ст. 56.

" не догадались..." ст. 84.

"прийдеться..." ст.62,

"бутилка", "повхажує", "женихається", ст. 88,

"подарок", "дві неділі", ст. 89,

"за границею", ст. 95,

"наділа"(вбрання), "одіти сухе плаття" замість "надягти", ст. 116, "вуси"ст. 110, "в зарослях", ст. 110, "урочище" ст.110, "старатися" ст. 79.

Окремо хочеться поговорити про дуже поширені в нашій мовній практиці вирази, які також зустрічаються книжці, але які не є нормою. Наприклад, вираз "приймати участь"— ст. 19, 21 не є нормою — замість нього вживають "брати участь". Неправильний і навіть образливий для українця є вираз "на Україні" — ст. 19 замість "в Україні", оскільки ми живемо вже не просто на якійсь географічній території, а в самостійній державі, яка нічим не гірше Грузії, Узбекістана чи Німеччини, до яких ніхто навіть не подумає причепити прийменник "на".

Крім зауважень з лексикі, зустрічаються в п'єсах і огріхи іншого характеру. Деякі з них я би назвав недостатньо ретельною проробкою, або вультгаризацією ситуації.

Наприклад: коли інститутська приймальна комісія ставить героїні за правильно, але не дуже раціонально розв'язану задачу двійку("Дарина"), в це якось не віриться. Занадто вже грубо. Для того, щоби завалити абітурієнтку на іспиті, ій достатньо було б, замість сучасних дванадцяти балів, поставити одинадцять чи десять і вона би вже не пройшла конкурс за місце за держзамовленням.

Не віриться і в те, що дівчина Люба з п'єси "Волошки" вже котрий рік не може скласти іспити до Інституту через те, що ніяк не запам'ятає чи не зрозуміє, хто ж був насправді Іван Мазепа. Зрадник чи патріот?

Не дуже природно і якось бездушно звучить, коли у п'єсі "Катя з Липівки", один із героїв, Богдан запитує у свого батька про іншого героя: "А що трапилося з його сином?" А син цей — Костя, друг Богдана, і останній міг би так і запитати: "А що з Костею?"

Взагалі то, діалоги в п'єсах М.Кулика пророблені непогано, тим більш досадно, коли зустрічаются такі місця:

"З вулиці входять Галина і Павло. Галина підходить до Романа, низько кланяється, цілує у щоку.

Галина. Прошу на весілля, Романе.

Роман. Дякую, Галинко ("Дарина")".

Чи можна уявити собі ситуацію, коли знайомі люди при зустрічі, замість привітання одне одного і ще якихось междометий, починали б відразу викладати інформацію, нехай і у вигляді запрошення на весілля.

Пишучи про хворобу очей у дівчини Каті ("Катя з Липівки") автор, на жаль, не проконсультувався з медиками і припустився грубої помилки, спочатку озвучивши назву дійсно невилікованої хвороби, а потім все ж таки повертаючи Каті зір. При глаукомі можливо лише десь намагатися зупиняти процес руйнації зору, а не ні в якому разі цей зір повертати. Повертати зір можливо лише при катаракті.

Не дуже проробленим здається місце у "Дарині", де героїня заочно, разом із своєю мамою починають дякувати якійсь тітоньці Людмилі, що живе у Києві. А про цю тітоньку в самій п'єсі абсолютно ничого немає, хіба що коротесенька згадка, навіть без озвучення її імені, яку читач навряд чи помітить. Це парадоксальним чином перегукується з пострілом із відомого ружжа, але яке навіть не висіло на сцені.

Не можна обминути, говорячи про книжку, такого обов'язкового атрибуту драматичного твору, як титульна сторінка п'єси з переліком діючих осіб. Мабуть, не треба доводити, що драматургія — це жанр лтератури, тому будь яка п'єса повинна в усіх її частинах відповідати поняттю "література". Стосується, це і титульної сторінки п'єси, на якій надруковані імена діючих осіб. Автор підійшов до цієї сторінки дуже серйозно, з дотошністтю, можливо, достойною кращого застосування. Він з точністю до одного року називає вік кожного персонажа:

Наташа — 17 років

Валя — 15 років

Катя — 16 років

Сергій — 17 років

Баба Домаха — 79 років

Читаюч цей список, мимоволі задаєся запитанням: "А от якби бабі Домасі було не 79 років, а, скажімо, 78, або 81? Чи вплинуло б це на хід п'єси? Навіщо цей міліцейський протокол?

В переліку діючих осіб до п'єси "Сім'я Загірних" теж точно вказується вік всіх діючих осіб, але там є ще і інші відомості про них. Так, крім віку, імені, автор вписує і по-батькові персонажів:

Клавдія Тарасівна Загірна — 56 років.

Роман Іванович — 28 років.

Юхим Іванович — 30 років.

Андрій Іванович — 26 років.

Юля — 24 роки.

Як бачимо, персонажи ці, крім Клавдії Тарасівні достатньо молоді, і могли би бути просто романами, юхимами, і андріями, але автор пише їхні точні а6нкетні дані, мабуть, від великої до них поваги, оскільки вони, не зважаючи на їхню молодість, займають поважні посади: Андрій Іванович — новопризначений голова колгоспу, Роман Іванович — якийсь партійний начальник чи то з району, чи навіть з області, от лише Юхим Іванович подібної посади не має, та ще й страждає на алкоголізм, але він теж — Іванович, мабуть, тому, що має аж 30 років. А ось Юля, їхня сестра — просто Юля, хоча теж обіймає поважну посаду головного зоотехніка. Мабуть тому, що вона на цілих два роки молодша за Андрія Івановича, а ще, може, тому, що вона — жінка, яка, все ж таки, повинна знати своє місце у сільській ієрархії.

Правда, така дотошна класифікація персонажів присутня лише на титульній сторінці п'єси. У самій же п'єсі, на щастя, ніде немає абсолютно ніякого застосування цих протокольних відомостей, ніхто нікого не називає по-батькові, не згадує навіть прізвища головних героїв і не згадує про їхній вік. Всі герої п'єси — одна сім'я, і варто було б саме це і написати в титульній сторінці і назвати героїв так, як їх називають інші персонажі у ході п'єси. А ми, правда, вже на жаль, маємо класичне ружжо, яке висить на сцені, але жодного пострілу з нього ніхто так і не зробив.

Ще більш незрозуміла логіка титульної сторінки до п'єси "Катя з Липівки". Там чомусь немає таких дотошних відомостей про діючих осіб, як в інших п'єсах. Мало того, ім'я заглавної героїні взагалі відсутнє. Правда, там воно згадується у єдиному рядку серед Ані, Галі, Полі, Наташі, Раї, які позначені як діти. Я навіть не помітив, чи є у цих, діючих осіб якісь слова у п'єсі, мабуть, все ж таки є, але чи варто було їх об'єднувати у списку разом із головною героїнею?

Але головне в книжці, звичайно, не титульні лист, а все ж, самі п'єси, і вони залишають по собі приємне враження чогось надзвичайно світлого і щирого. Зроблені вони рукою зрілого майстра, який володіє і словом, і сюжетом, вміє зробити на сторінках інтригу і зачепити у читача найвразливіші струни його душі. Тому я раджу всім почитати цю цікаву і добру книжку.

Олександр Драндар