* * *

Невеликі міста Квебеку приймають 400 канадських солдатів, які тренуються для участі в операції НАТО в Латвії.
Солдати Збройних сил Канади тренуються в семи населених пунктах на південний захід від міста Квебек, щоб підготуватися до їхнього розгортання в Латвії в рамках операції НАТО.

* * *

Коли очі не зустрічають перешкод, серце б'ється швидше...

* * *

Ой, треба жити інакше,
бути іншим,
більше під небом
і серед дерев,
більш самотнім
і ближчим до таємниць
краси і величі.

Герман Гессе
з: Пекло можна подолати

* * *

Президент Байден називає президента Єгипту Ель-Сісі «президентом Мексики» після того, як він зробив зауваження на захист його пам’яті.

* * *

Колишній президент Бразилії Болсонару перебуває під слідством у справі про спробу державного перевороту
Колишній президент Бразилії Жаїр Болсонару перебуває під слідством у рамках розслідування ймовірної спроби державного перевороту з метою утримати його при владі, повідомив один з його колишніх помічників.

* * *

Цей гамбургер на сніданок такий смачний, Боже мій, я забув сфотографувати та доїв його! Солодкий, солоний, загалом надзвичайно непереможний і приголомшливий

На своїй і чужій землі

00:00 07.09.2007

На своїй і чужій землі

Мова і мовлення, міжмовні контакти, діалектні особливості того чи іншого реґіону України завжди викликали підвищене зацікавлення як лінґвістів і широкого кола спеціалістів суміжних дисциплін, так і кожного свідомого громадянина, якому не байдужа історія і доля рідної мови і народу.

О. І. Скопненко. Берестейсько-пинські говірки: генеза і сучасний стан (історико-фонетичний нарис). – Київ, 2001. – 174 с.

Сьогодні, на дванадцятий рік незалежності України мовне питання залишається болючим і складним. За умови задекларованої в Конституції державності української мови очевидним залишається посилений вплив російської, особливо у сфері телебачення, радіо, преси. Чи здатна українська мова зберегти свої вихідні позиції, чи не нівелюється за такої ситуації почуття мовної свідомості носіїв державної мови? Відповіді на ці запитання залишаються відкритими, і наслідки нинішньої мовної ситуації, очевидно, матимуть відгук у майбутньому. Однак історії немає без минулого. А в ній і досвід, і певні застереження. Тому серед актуальних мовознавчих проблем залишається історія мови, передовсім становлення та розвиток старожитніх українських наріч та говорів. Особливо цікаві і повчальні такі студії, коли йдеться про походження діалектів периферійного реґіону, що розміщений на межі зіткнення двох близькоспоріднених мов. Одним із таких реґіонів – етнічно українських, територіально чужоземних, в цій ситуації білоруським, - є Берестейщина і Пинщина. Ким вважають себе нинішні жителі цієї землі і чи є наукові (в цьому випадку мовознавчі) підстави вважати корінне населення етнічними українцями? Саме питанням діалектогенезу та сучасному соціолінґвістичному стану берестейсько-пинського ареалу, що має “складний” і “заплутаний” лінґвістичний статус, присвячена монографія Олександра Скопненка “Берестейсько-пинські говірки: генеза і сучасний стан”.

У пропонованій історико-діалектологічній праці Олександр Скопненко простежує основні принципи формування і розвитку берестейсько-пинських говірок на фонетичному рівні, оскільки, як зазначає автор монографії, на думку більшості відомих мовознавців “за своїм значенням для порівняльно-історичного мовознавства, за ступенем показовості і надійності відповідних наукових результатів фонетичні дані значно переважають досліджені з тією ж метою факти граматичної будови та лексики” і саме “фонетичні особливості будь-якої мови послідовно і всеосяжно поширюються на весь її лексичний і формально-граматичний склад” і пов’язані з “найбільш відносною усталеністю фонетичної будови впродовж століть і тисячоліть”. Матеріал, використаний у монографії, зібраний під час експедицій другої половини ХХ ст. переважно від мовців старшого покоління. Саме такі діалектні дані заслуговують на найбільшу увагу генетичного мовознавства. Особливо цінними і цікавими є фонетичні тексти – записи, здійснені автором монографії в 1996 р.

Структура монографії – чотири розділи – дозволяє книжці легко знайти свого шанувальника не тільки серед філологічного кола читачів. В першій частині “Формування берестейсько-пинського етномовного ареалу” автор окреслює етнологічні та глотогенетичні процеси VІІІ – ХІІ ст. н.е. на території Західного Полісся. Олександр Скопненко аналізує особливості формування берестейсько-пинського мовного ареалу з огляду на раннє, первісно балтське заселення, розглядає початок слов’янської колонізації Берестейсько-Пинського Полісся, простежує особливості та етапи слов’янського заселення реґіону починаючи з VІІІ ст. н.е., розглядає свідчення антропологічних даних, що стосуються населення Берестейщини і Пинщини. У наступному розділі йдеться про особливості і принципи класифікації діалектних систем берестейсько-пинського континіуму. Автор розглядає діалектне членування ареалу в ХІХ-ХХ ст., а також берестейсько-пинські говірки на широкому тлі українських та білоруських діалектів. На допомогу доскіпливому читачеві Олександр Скопненко пропонує таблиці, що порівнюють релевантні фонетичні особливості берестейсько-пинських говірок і діалектних систем південно-західного, північно-східного наріч та середньобілоруських говірок білоруського етномовного ареалу, зіставляє ареальні опозити берестейсько-пинського та північного, берестейсько-пинського та південно-західного українських мовних континіумів. У наступних розділах автор послідовно і конкретно характеризує фонетичні системи говірок Берестейсько-Пинського Полісся і аналізує звукову систему досліджуваних говірок у світлі порівняльно-історичного мовознавства.

В той же час Олександр Скопненко звертає увагу читача на соціальний статус місцевих говірок, що зумовлений певними екстралінґвальними чинниками. Адже “у ХІХ ст. ні національна свідомість автохтонного населення реґіону, ні статус і поширеність місцевих говірок не цікавили владу, оскільки в Російській імперії уряд усе східнослов’янське населення вважав російським, а українців та білорусів – лише етнографічними групами російського народу”. У 30-х рр. польська влада зараховувала жителів Берестейсько-Пинського Полісся до поліської національності, у 20-30-і рр. діяли деякі українські культурно-освітні організації, тут працювали українські школи, викладання в яких було переведено в 1945 р. на російську мову. Шкіл з білоруською мовою викладання в реґіоні практично не було аж до 90-х рр. ХХ ст. У 1988 р. було створено громадсько-культурне об’єднання “Полісся”, яке спробувало задекларувати, що в наші дні на Берестейщині й Пинщині живе ятвязький народ, а місцеві говірки є не чим іншим, як ятвязькою мовою. Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. були спроби утвердити поліську літературну мікромову, в основу якої лягли б берестейсько-пинські говірки. Констатуючи таку ситуацію, а також на основі опитування місцевих жителів, Олександр Скопненко засвідчує, що у більшості носіїв берестейсько-пинських говірок виробилася “специфічна мовна свідомість і відсутність почуття належності до українського етносу”. Більшість мешканців реґіону, з якими спілкувався автор монографії під час наукової експедиції, не вважають себе ні білорусами, ні українцями, ні ятвягами, ні росіянами, і найчастіше називають себе “тутешні”. Однак, як констатує автор монографії, “для заперечення твердження, що розвиток систем вокалізму та консонантизму берестейсько-пинського діалектного простору не виходить за рамки загальноукраїнського мовного розвитку, немає жодних підстав, які б спиралися на дані фонетичного рівня.”

Простежуючи із автором долю одних з найдавніших українських говірок, а разом з тим і глибинну основу української мови, кожен читач знайде для себе цікавий і цінний матеріал, а разом з тим і досвід того, що мовна традиція мусить мати підтримку з боку тієї чи іншої держави. Втім за цим приходить і усвідомлення, що нині для того, аби через якісь десятиліття наші нащадки на своїй українській землі усвідомлювали себе українцями, а не були просто “тутешні”, необхідне мудре ставлення держави до свого національного начала, до своєї окремішності і самостійності, а в цьому до чи не найбільшої національної, а отже, і державної цінності - мови.

Оксана МИХАЛЬЧУК,

кандидат філологічних наук