* * *

Невеликі міста Квебеку приймають 400 канадських солдатів, які тренуються для участі в операції НАТО в Латвії.
Солдати Збройних сил Канади тренуються в семи населених пунктах на південний захід від міста Квебек, щоб підготуватися до їхнього розгортання в Латвії в рамках операції НАТО.

* * *

Коли очі не зустрічають перешкод, серце б'ється швидше...

* * *

Ой, треба жити інакше,
бути іншим,
більше під небом
і серед дерев,
більш самотнім
і ближчим до таємниць
краси і величі.

Герман Гессе
з: Пекло можна подолати

* * *

Президент Байден називає президента Єгипту Ель-Сісі «президентом Мексики» після того, як він зробив зауваження на захист його пам’яті.

* * *

Колишній президент Бразилії Болсонару перебуває під слідством у справі про спробу державного перевороту
Колишній президент Бразилії Жаїр Болсонару перебуває під слідством у рамках розслідування ймовірної спроби державного перевороту з метою утримати його при владі, повідомив один з його колишніх помічників.

* * *

Цей гамбургер на сніданок такий смачний, Боже мій, я забув сфотографувати та доїв його! Солодкий, солоний, загалом надзвичайно непереможний і приголомшливий

ДВА ПОГЛЯДИ НА ОДНОГО ФОЄРА

00:00 07.09.2007

ДВА ПОГЛЯДИ НА ОДНОГО ФОЄРА

Отже, Джонатан Сафран Фоєр, роман “Все ясно” у перекладі Ростислава Семківа.

Про що ця книга? Про любов, дружбу, людяність.

Під таке визначення формально підпадає переважна більшість існуючих і неіснуючих ще романів.

Але кожного разу кожний автор знаходить свою історію і мову, щоб переповісти нам ще раз і ще раз про це. Ми – люди, і слово людяність має такий самий корінь. А корені, чи важливі корені для людини і людяності?

Можна розказати про суть роману так, як написано на його обкладинці: “у цьому життєствердному романі поєднано все, що тільки можливо: подорож двадцятирічного американця сучасною Україною, історію єврейського містечка, знищеного під час голокосту, листи не дуже грамотного перекладача-одесита про наше сучасне життя (як його собі уявляє автор-американець)”.

Молода людина, що прагне усвідомити себе, свій рід, свою національність, доторкнутися до далекого життя предків, картини якого повстають у романі, перемішуючись у часі та постатях. Роман аж ніяк не документальний, він нагадує фантасмогоричний сон юнака-підлітка, почуттями, прагненнями і мріями якого наділені герої – його пра-пра-пра-бабусі і дідусі. Треба зауважити, що прихованій завжди від чужих очей інтимно-сексуальній сфері життя відводиться відверто-велике місце у творі, як рушійній силі усього, що дихає і живе. Навіть розділи називаються, здавалося б дуже одноманітно, але красномовно: “Закоханість 1791-1796”, “Закоханість”, “Закоханість 1934-1941”, “Трохимбрід або закоханість”, “Перші вибухи, а далі любов”, “Повна людяність”.

Чоловіки-предки наділяються гігантськими сексуальними здібностями, вони з малих років здатні кохатися – мають безліч коханок різного віку і все життя їх – велике кохання усього, що існує. А жінки, часто, зарозумілі філософські натури, що живуть натяками. Перед очима - плин життя декількох поколінь – народження, кохання, трагедія, смерть, кохання після смерті. Хтось когось зраджує, кидає, краде, навіть вбиває, хтось топиться, вибавлює чуже немовля, але все це – ріка життя, наповнена у своїй недосконалості вируючими емоціями, любов’ю і людяністю. Людські життя у вічній круговерті буття, неначе у довгому напівзрозумілому сні. І все це триває до того моменту, як весь цей вир життя єврейської спільноти іде в небуття, знищений голокостом.

Усвідомлення на генетичному рівні, що довелося пережити предкам, спонукало автора шукати, пізнавати свої витоки і писати. Мовою героя, євреї живуть у світі, “який був колись вирваний з коренем”. У середовищі, де існує загроза фізичного знищення цілої нації, на незрозумілому нам рівні загострюються міжродинні та міжпоколінні зв’язки, як захисна функція, щоби вижити. “Євреї мають шість відчуттів...дотик, смак, зір, нюх, слух...пам’ять. ...якщо єврея вколоти шпилькою, він одразу згадує про тисячі інших шпильок.” Усвідомлення великої трагедії і недосконалості світу спонукає автора до філософствування: “Так ми отримали урок, який можемо отримати зі всього, що стається – Бога не існує”, “я не можу вірити в Бога, який так випробує”. Перший після увертюри і останній розділи, відповідно, названі “Початок світу настає часто”. Але любов все одно перемагає, бо це і є Бог.

Всі герої духовно непрості, мають іноді декілька шарів глибини, які відкриваються через певні трагічні обставини. Так, Сашко-перекладач-одесит спочатку постає досить примітивним хлопцем із сучасним сленгом і гумором і найзаповітнішими мріями: валюта-великі-цицьки-бари-еміграція-в-Америку (так автор-американець уявляє, як автор-американець уявляв би сучасну молодь), поступово відкривається із зовсім іншого боку.

Мова твору алегорична, філософсько-афористична, притчево-недомовлена, а місцями - гумористична. Можна наводити і наводити влучні філософські цитати, якими насичений роман.

Не обійшлося без самолюбування єврейством, хоча з певною долею іронії: “Євреї – то щось таке, що любить Бог...тобто всі троянди, безперечно, єврейські квіти. За тією ж логікою, єврейськими є зорі та планети, всі діти, красні мистецтва (Шекспір не єврей, а от Гамлет – єврей точно), так само єврейським є секс між мужем та жоною у відповідній дозволеній позиції”, “може вона така розумна, бо теж єврейка” (про собаку).

Американське самолюбування також деінде визирає – куди ж без цього. Всі прикордонники діляться лише на 2 види: на тих, які мріють про еміграцію в Америку, а тому догоджають американцям, і на тих, які також про це тільки і мріють, але розуміють нереальність таких мрій, і тому ненавидять американців. Хмарочоси для примітивних українців – це все, що вище п’яти поверхів. В глухому селі знаходиться бабуся, яка не знає, що таке Америка (дивно, особливо зважаючи на те, що вона єврейка), але вона пропонує сходити в магазин і купити щось попити - Кока-коли, наприклад. Те, що існують люди, які не знають, що таке Америка, автор допускає, але не знати, що таке Кока-кола – такого просто бути не може!

Взагалі, роман мені дуже сподобався, навіть еротичність і трагічність роману навіяла асоціацію із трагедією 11 вересня, після якої через 9 місяців відбувся бебі-бум по всій Америці. Отож, не відстаємо, очікуючи на трагічні події, кохаймося вже зараз, нас повинно бути 52 млн.!

Галина Геря

Брав до рук сю поважну книжчину з певним сарказмом: написало євреєня романець: на всі мови перекладено, фільм знято, премії отримано, тепер лиш Нобеля і пам`ятники по цілім світі. Проте…

Чудовий переклад Ростислава Семківа. Єдине зауваження: неточне відтворення жарґонізму «шляпа», що має подвійне значення (і тюхтій, і головка члена). Воно настільки нищівне, як і староєврейське «шмок» (у перекладі роману – «шмук», тобто член, який не стоїть – найлютіша образа на адресу єврея на противагу «поца», яке теж негативне, але ще можна витримати).

Джонатан Сафран Фоєр – справді талановитий письменник, має стиль, харизму, вміння бачити і розуміти, психолог, філософ, метафорист, майстер драматичного письма, письменник, що прагне розібратися достеменно і вийти на загальнолюдський рівень мислення з гебрейського гетто богообраності і гебрейського поділу на гебрейське і людське.

Глибина заміру кольосальна, зіркість бачення дивовижна, знання справи, психіки, механізмів життя теж вражає.

Сюжет є, але маловажливий: є два пласти подій – історичний єврейський і сучасний український. Автор – а відтак і його американсько єврейський герой – хоче знати: як і чому? Це щодо знищення євреїв нацистами в Україні.

Герой-українець теж прозирає в себе, в свою родину і бачить, що долі обох народів і обох родин тісно переплелися – ми люди, і нелюди – теж ми.

Джонатан Сафран Фоєр проживає у своєму романі море життів: поетичне ( «квіти буйно цвіли, а потім тонули в дощівці», «сам на сам з самою самотою», «і зачиняв двері у надвечір`я та до решти світу», «тіні – це також годинники», «сюркотання цвіркунів поволі накликало темряву», «коли вони паплюжили її і цілували її, і паплюжили її своїми поцілунками», «Але це смерділа дощова вода, котра сочилася між дошками покрівлі, мов подих вилітає крізь зуби прикритого рота. І ще це був запах смерті»), філософсько-медитативне («Він відірвав кілька чистих бланків свідоцтва про смерть. Котрі у нього одразу ж вихопив вітер, щоби розкидати їх на гіллі найближчих дерев. Декотрі опадуть з листям у вересні, а інші – разом з деревами кількома поколіннями пізніше», «єдиною річчю, котра гірша, ніж бути сумним, є усвідомлення того, що інші знають, як тобі сумно», «все, чого тут бракує, це лише те, чого тут немає»), життєво-практичне («Колись і ти будеш робити для мене те, шо ненавидиш. Це й називається сім`я», «але ще більша біда – запізнитися на весілля твоєї дівчини, яка виходить заміж не за тебе»), метафорично-зримо-вартісне («тінь, котра була кращим доказом існування пташки, ніж сама пташка», «я просто проклята красою», «очима кольору кленової кори», «він висипав, немов виблював, золото з мішка на берег»), , парадоксальне («Я бачив, що вони не бачили нічого», «і хай життя триває далі перед лицем цієї смерті», «Господь неперебірливо любить навіть неперебірливого коханця», «ми дотримуємося закону, переступаючи його», «Це шось таке, про шо ми з героєм будемо багато говорити потім, коли в нас буде бракувати слів», «Його б ненавиділи куди менше, якби перед тим так не любили», «чим менше ми бачили, тим більше він писав», «життя та власне життя цього життя»).

Плин оповіді сповідально-легендарно-реалістично-пластичний: це художній сплав реальності, книжності і репортажності. Пік оповіді, її драматичний епогей – момент спалення євреїв у синагозі: чітко, психологічно точно, філософськи наповнено. Цю ситуацію можна грати в ріжний бік – вона в усі часи універсальна: хтось когось нищить, хтось комусь помагає нищити, щоб продовжити себе.

До негативу варто достосувати практичне незнання Фоєром сільського побуту, тому його герої у сільській місцевості українських реалій поводяться як у багатоквартирному будинку якогось там сіті.

Разом з тим -- автор любить людей і світ, він вельми шанує людей у світі і світ у людях. На посвіт його таланту пливе риба неперебутності («ми всі пливемо у солоних водах», як слушно-поетично зауважив чинний тепер папа Бенедикт), але він не тратить її на дрібниці і не робить з неї рибу-фіш. Саме тому я скидаю скальп перед автором : молодчина – і -- так тримати.

Роман КУХАРУК