Світлана Пиркало багато у своєму житті встигла: проміняти неньку на Лондон, написати про той Лондон роман, а також оголосити свою “Зелену Марґариту” культовим романом епохи.

Пиркало С. "Зелена Маргарита"

Довготривало був-єм в злиднях, то й не мав трохи гривень, аби купити і прочитати це епохальне чтиво.

Нещодавно доля мені посміхнулася прямо в пику, і от – прочитав.

Цікаве чтиво. Судячи з усього, Пиркало дуже талановита гумористка, а в поєднанні з її чудернацько красномовним прізвищем це могло би стати явищем української сміхової культури. Авторка прискіпливо вдивляється в сучасність і видивляє там чимало вартого увагу і посміху: “Гірше буває тільки тоді, коли він роззувається”, “а також редагую вкрадене кимось іншим”, “У цьому костюмі я справляю враження ділової дами – поки не розтуляю рота”, “Вилазе провідниця – гав-гав-гав!”, “Дорога додому наче облита палаючим бензином” тощо.

Разом з тим Пиркало не втримує кермо (стило) в міцній авторській руці і дозволяє собі напихати в роман статті з жіночих журналів (чи підробку під них), але все одно це нудно і неспоживно.

Шкода.

Вже в мене на столі чекає своєї черги наступний роман тої ж автореси. Може ліпший?

Побачимо.

Що ж до словника сленгу – цікавий експеримент, але знову ж таки малоспоживний, бо без прикладів з літературних джерел. А тільки література дає санкцію на існування тому чи іншому слову. Ставицька в цьому плані доречніша і слушніша.