* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

ОСІННІ АКВАРЕЛІ

19:44 29.10.2021

ОСІННІ АКВАРЕЛІ

 

 ОСІНЬ  БЛАГОСЛОВЕННА

Непомітним, але упевненим кроком чимчикує  землею осінь. Красунечка. Гордовита  собою за працелюбне натхнення. І не ліньки їй зазирнути в кожен куточок, приділити кожному свій час. ГОСПОДИНЯ!

Листочки на деревах красно вифарбувані. Гарний смак!!! Рідко у кого такий знайдете.

Гармонійне поєднання кольорів осіннього неба -  від тужливо-холодного до грайливо-теплого. Воно чарує і манить, аж кричить: полинь у мене  -  і відчуєш легкість і насолоду!!!

Навіть сонце, серед такої краси і довершености, стало стримано привітним. Торкаючися своїм лагідним поцілунком-проміником, змушує ростини ніяковіти і сяяти незвичними барвами. Зеленина, яку ми улітку і не помічали, стала привабливою та  вельми жаданою.

Раптом щось промайнуло, зникло, а потім знову з’явилося.  То павутинки бабиного літа тихо-тихо  снують у повітрі, лякливо виблискують на сонці, неначе мовлять: чи не зіпсуємо ми роботу осені своєю  присутністю? Ні, не зіпсуєте! Ви надасте картині цій лише витонченої загадковості.

А який п’янкий аромат! Чим тільки не пахне осінь.  А пахне вона дощами, грибами, молоком з корицею і медом, маминим свіжоспеченим хлібом. А ще – тишею, спокоєм і Божим благословенням.

 

28 жовтня 2021

РАДІСТЬ  СОНЦЕБУТТЯ

Тихий осінній вечір повільно добігає до решти, даруючи усім останні боязкі проміники сонця. А сонце виявилося незвичайним -  з палаючо-червоним великим колом до окруж себе самого. Очей не одірвати — але і боляче очам!

Видавалося, ніби ураз з’явиться чарівник і поведе тебе в незвідані краї. Серце завмирає, тріпоче од невідомості…

Але ж хочеться!!!

І ніщо уже тебе у мить  оцю зупинити не може.

Сонячна посмішка манить, приваблює, змушує забути усе, що було до цього. Веде за собою далі і далі.

І ніхто не силує! Все відбувається само собою.

З голови зникли усі думки, ніби їх не було  там і зовсім, як місяць у повні — насолода.

На мить закриваєш очі.

 Чи це не сон?

 Ні, це дійсно триває тут і зараз. Якась невидима сила проникає до тебе у душу, а  наповнює усе тіло життєдайною енергією. Пручатися? Ні. Та і навіщо?

Надзвичайно нове, незвичне і цікаве відчуття. Благаєш Господа, аби воно тривало якомога довше…

Але  сонечко повільно скочується за край неба. Чари вивітрюються. І ти  неохоче повертаєшся у реальне звичне життя. Проте приємні спомини залишаються у твоїй уяві ще надовго і будуть тривожити душу з надією, що чарівник повернеться, а тіло чекатиме пережити цю радість буття ще раз, і ще раз, і ще раз...

 12.11.2020 


НЕБЕСНА ПРОСИНЬ

“Дивлюсь  я на небо…”

Бринить у мені пісня Михайла Петренка.

Як швидко пливуть хмарини!!!

А потім раз… і зупинились. Вони стомились? Так, хмари теж можуть  стомлюватися  і  їм треба відпочити.  Постоять, подумають, подивляться на  диво-дивне згори і знову почнуть свій безкінечний політ.

І ніщо їм не заважає мандрувати…

        Рідко хто підніме очі до неба і побачить неймовірну просинь, а на її тлі химерні фігурки, картинки, візерунки, де кожну секунду все змінюється. Справжній калейдоскоп. І ніхто не зможе  таке повторити.

        Ураз усі хмаринки зникли… Небо стало глибоким-глибоким, манить своєю чистотою у новизну. Наповнює душу чимось приємним, незвіданим, таємничим.

        На таку картину можна дивитися вічно і мріяти, мріяти, мріяти.., як у дитинстві. Ця чистота – ідеальне місце для роздумів і фантазій. Це можливість побути наодинці з собою, помовчати…

Сумно? Ні, зовсім не сумно. Приємно!!!

Несподівано на чистій блакитній скатертині починає повільно з’являтися біла плямка. Тривожишся, що вона може порушити хід твоєї уяви… Але дуже швидко хмаринка розтає ув імлі. І перед тобою знову чиста небесна блакить.

Довго і терпляче чекали хмарини, поки я насолоджувалася власними думками, а потім швидко і упевнено заполонили увесь небесний простір  собою.

Бувайте здорові.

І до зустрічі!!!

 

                                                 

                                                14 жовтня 2020        

               

            

 

 

ОСІННІЙ ПОДИХ - ПОЦІЛУНОК

        Ідеш по осінньому листю, як по килиму, вифарбуваному, вистеленому, дбайливо прикрашеному.

        Навколо тільки шурхіт-шелест.

        Хочеться ще раз, і ще раз, і ще відчувати м’якість, ніжність,  легкість. Спочатку робиш це мимохіть, а потім захоплюєшся грою і кожен твій рух стає виваженим, обдуманим, непоквапним . Починаєш експериментувати, прагнути нового. Підкидаєш листя, купаєшся  у ньому, довго-довго дивишся на золото, допоки не стомиться погляд...

        На жаль, березова алея швидко закінчилася. Закінчилася уявна казка, і потрібно повертатися до своїх буденних справ. Але цей осінній подих-поцілунок залишиться у пам’яти не лише на світлинах, а і у моїй душі.

20.10.2021

 

БАРВИ  НА  БІЛЕ

Біле, біле, біле… Все навколо ідеально біле. Бридко, неприємно, огидно. Очі стомились. Усі чекають від білизни спокою, а натомість отримуємо збудженість і роздратування.

Навіть ручка перестає писати на білому аркуші паперу.

Виявляється, що біле набагато важче, ніж чорне. Постійно чекаєш, коли щось зміниться. Але ні, все однакове – біле, біле, біле…  Не видно ні кінця, ні краю.

Намагаєшся себе заспокоїти і переконати, що біле – це ж добре, позитивно, святково. Нічого поганого немає. Чому ж тоді душа  протилежить? Душу не обдуриш!

З часом змиряєшся з білою, рівною, чистою поверхнею. Підсвідомо з’являється апатія. Тільки десь у глибині душі жевріє надія.  Можна щось змінити?

 Звикнути і прийняти все як є, або наляпати на біле інші фарби. Наляпати як-небудь, не задумуючись, бо уже не залишилося сил від білизни. Квецяти, мазати, розводити, розвозити, щоб якомога швидше розфарбувати світ у різні барви.

Повне виснаження. Закриваєш очі…

Скільки проходить часу -  не тямиш: хвилина, дві, година, кілька днів… Із пам’яті стирається усе. Лежиш – страшно поворухнутись. Спочатку створюєш у голові ті картинки , які хочеться побачити наяву, а потім  повільно розплющуєш очі.

 О Боже! Так СВІТ же прекрасний!!!

Дивуєшся неповторному світові, який ти створила сама, і  рада безмежно цьому.

І нічого уже міняти не хочеться!!!

                                                           15.10.2020

Малярство на вітрі

        Якщо хочеш зрозуміти, що таке тендітність, - подивися на осінню березу -- ніжну, витончену, ґраційну. Вона ніби застигла на місці, не ворухнеться, і вабить: глянь на мене, помилуйся досконалістю, яку творить сама ПРИРОДА.

        Гнучкий стан та плавні рухи під  подихом вітру, нагадують танцівницю. А дрібне листя, чарівно і дбайливо пофарбоване осіннім пензликом у зелено-жовті кольори, схоже на барвисте малярство.

Зеленого залишилося зовсім мало. Золотий колір переміг і заполонив увесь осінній простір. Подивишся — і тебе засліплює блиск золота.

Ніби саме сонечко сховалося у кожному листочку і підморгує нам жартівливо: тінь-тінь, блись-блись...

        Знехотя примружуєш очі, але знову і знову хочеться глипнути на оцю красу і посміхнутися у відповідь. Здається, що берізка заграє лише із тобою, лише тобі дарує цю фантастично- неймовірну історію.  Історію, яку далеко не кожен може  удумливо прочитати і пережити.

       

28. 10. 2021

ЗУСТРІЧ

 

        Приємна зустріч — зустріч осені і зими, зустріч було а буде, зустріч смутку і радости. Скажете, такого не може бути ? Ще і як може !

        На перетині цих двох пір року, часу  утворюється щось нове,  яке до нескінченности підсилює побачене і відчуте.

        Пелюсток осінніх, соковитих, пишних ружі холодним зимовим поцілунком торкаються перші, несміливі, тендітні, крихкі сніжинки. Чому ж ви, ружі, ще не відцвіли ? Чому вас ніхто не попередив ?

        А ви, сніжинки, чому так рано ? Невже не могли зачекати ? Ні, не могли. Бо тоді б ми не побачили і не зрозуміли краси осени і величі зими.

        Здавалося , що ружі холодно і вона має  зіщулитися під вагою снігу. Але ж ні, горда квітка — справжня, колюча у стеблі. Таку не зламати.

        Сніжинки ж кружеляють, немов устеляють усе довкола крижаним подихом, а насправді покривають землю теплим налавним килимом, захищаючи ружі останню осінню красу.

        Це поєднання холоду і турботи одночасно тішить і підказує: будь-що на цьому світі можливе. Головне — уміти розгледіти ...

 

 

21. 11. 20

ТАК  ДОБРЕ...

Пітьма.

Доокруж нас немає нікого:  лише ти і я. Тихо настільки, що починаєш відчувати, як тремтливо б’ються наші серця. Удихаєш рідний а близький аромат твоїх парфумів. Вуста оніміли. Перші кілька секунд лячно, навіть моторошно: сказати б, промовити б що-небудь, аби тільки порушити тишу...

        Мовчання затяглося.  Спочатку душа бунтувала, а потім повільно почала заспокоюватися і стала задоволеною від цілковитої тиші.

        Мовчати теж треба уміти. Дати можливість душам наговоритися, натішитися   без фальшу і цинізму, без вигаданих патосних слів і безглуздих, нікому не потрібних, обіцянок.

       

        Так добре мовчати з тобою...

 

25. 11. 20

ЯБЛУКОВИЙ  РАЙ

 

        Заплющиш очі, удихнеш мякий аромат і по усьому тілу пробіжить п’янка насолода. Це відчуття наповнить кожну клітинку твого єства. Приємне задоволення поєднується з тремтінням у душі і очікуванням чогось незвичайного і таємничого.

        Справжній яблуковий рай !!!

        Чи відчував хтось таке ?

        Якщо ні — обов’язково спробуйте. Виберіть найбільше, стигле, соковите яблуко. Обійміть його обома руками, притисніть до себе, понюхайте, погладьте, а уже потім повільно відкусіть шматочок... Заплющіть очі і смакуйте, свідомо затримуючи подих для відчуття.

        Ну як ?

        Неперевершено !

        Радіють тіло і душа, бо яблуковий рай реальний!!!

       

15. 01 202

 

 ДОЩОВА  МУЗИКА

 

Капітошко я малий

Наталя Ґузєєва

 

        Дзінь-дзелень лунає звідусіль. То дощові краплинки-капітошки створюють прекрасну музику осени. Хочеться слухати.  Слухати і насолоджуватися неймовірними звуками. Великі і важкі краплі нагадують гру на барабанах, менші — передзвін цимбал, а зовсім маленькі звучать, як відлуння брязкалець на бубні. Разом — то ціла оркестра з управним капельмейстром, чия чарівна  паличка прокладає величну мелодію.

        Спочатку музика звучить дуже голосно і дзвінко, а потім усе тихше і тихше. Перегодом, узагалі доводиться прислухатись: чи стукотять крапелинки по дахах, листю,  хіднику. А потім,  за помахом чарівної палички капельмейстра, дощ посилюється, краплини  ще більше і більше  падають, не шкодуючи день. Чи ніч?

Чуєте?

 То розтікається ринвами, шибами, ліхтарями, дорогами чиста світла дощова музика...

 

 

 

27. 03. 2021

Лариса Ященко