* * *

моя стоматологиня замість "а тепер вкусіть" каже "а тепер зробіть кусь-кусь, будь ласка" що ж, наймилішу жінку в світі знайдено

* * *

Після сьогоднішнього ювелірного винесення військової частини росгвардії в історичному центрі Херсона орки влаштували масові перевірки по всьому місту. Хімарси у кущах шукають?

* * *

Чи вважаю я, що є жінки які справді хочуть займатися сексом за гроші? Певно є такі. Чи потрібна легалізація проституції? - Ні, адже легалізація це не тільки справа тіла однієї жінки. Легалізація збільшує торгівлю людьми і кількість жінок, які спати за гроші не хочуть, але мусять.

* * *

Якщо консервативна громадськість вважає кліматичні зміни природнім процесом, який протікає сам по собі та не потребує якоїсь особливої уваги, то чому ж тоді ця громадськість не ставиться так само до одностатевих шлюбів? Тільки-но чоловіки за руки взялися, і одразу апокаліпсис.

* * *

Перший заклад у Дніпрі, який прям нахуй да. Українськомовний кльовий бариста, охуєнні пончики, позиції до прайд-місяця, банка збору родині загиблого героя Азову. Всі відвідувачі шо я чув теж розмовляли українською. Тупо той Дніпро, в якому я б хотів жити.

* * *

Хвилин 10 навколо абсолютна тиша. Ні виходів, ні приходів. Усе навколо за селом догоріло, і нема вже і диму. І подумалось. Колись розірветься останній снаряд, впаде остання ракета, і більше не буде жодної. Загасне останнє полум'я війни, розвіється дим, і більше не буде горіти.

Оповідання зі слів «инакших» од московитських

15:36 17.02.2021

Оповідання зі слів  «инакших»  од московитських

 

 

                                                ДОБОВІ  ЗМІНИ

Оповідання

 для суцільного розрідження московитських мізків.

  Темрява поволі розчинялась. Зорі  зблякли.   Насувався ранок.  Нарешті перший промінчик вигулькнув з-за виднокраю та  торкнувся гладині, без жодної хвильки на ньому, ставу. Промінь, відштовхнувшись від того вологого  люстерка, заграв  різнокольоровою веселкою на фарбованому крейдою  підмурівку  цегляної хати, яка незграбно стовбичила поряд із смерекою, що здіймалась на березі. Барви на тій крейдяній площині  хитались та мерехтіли як навіжені,    щомиті  змінювались, чергуючись  від червоного до блакитного.

   Вогняна куля нарешті здійнялась над верхівкою  пралісу.  І аж ген-ген звіддаля замайоріла яскравим світлом руда скеля.  Дмухнуло.  Лапаті гілки смереки задригались, наче в пропасниці. Заклякло. І знову спокій. 

     З очерету в ставу неквапливо випнулась  качка, над  лататтям  пурхали бабки.  Метелики та сонечки вважали за потрібне сховатись. Мурахи на суходолі вийшли на лови.  Боязкі комахи завбачливо зникали з їхнього шляху. Лови  вдалися. Мурахи   вервечкою потягли різноманітну здобич до своєї домівки. Інші ж гуртом  намагались  зрушити приспану гусінь. Аж ніяк. Нарешті наспіла допомога. І справа зрушила…

Надвечір'я.   Сутеніє.  Соняхи неначе зіжмакались, а білі троянди  потьмяніли в непевному світлі.  Чемний коник зацвірінькав у чагарнику. Залягла тиша. Аж ні.  Де-не-де  інколи тиша розмаїсто порушувалась.  Чулись співи пташок, зойки,  тьохкання, цвірінькання та рипіння старих смерек. Раптом рекнуло  і відлуння покотилося поміж стовбурів, спотворюючись  до невпізнанності. Боязким із багатою уявою могло б здатись, що мрець із домовини волає.  Але то був  пугач.  Випари  на галявині химерно звивались і  в місячному світлі здавались примарами або сновидами. Царина ночі простягнулась навколо…

ФАЙНА  КАВА

   Аж ніяк не велелюдний провулок. Луна від  кроків по бруківці дзвінко розлітається посеред затисненого будинками простору. 

 Ззовні майже непомітна кав'ярня розташувалась у підмурівку чималенької кам'яниці.    Цегельні, досить заяложені,  сходи     занурюють    у  доволі затишне чотирикутне приміщення.

    Невеличка зала.   Декілька  витворів митців сучасного малярства розташувались на двох бічних крейдяних  площинах. Дві інші, муровані цеглою,  стрімко здіймаючись у височину, створюють склепінчасту стелю, що губиться в горішніх  напівсутінках.  Скло вікон у, як здається на перший погляд,    чавунних, декорованих під старовину, мереживних шибках, пропускає тьмяне світло.  

    Кельнер з метеликом під коміром  блакитної сорочки.  Таця, на котрій розташувались двійко  смугастих горняток  із замовленим трунком та кількома тістечками на тарелі. Карафки  на шинквасі із більш міцними напоями… Келихи догори дінцем.

   Всього декілька відвідувачів у шкіряних фотелях. 

 Ліворуч дві панянки, вочевидь колежанки – одна у картатій спідниці, інша у помаранчевій сукні. Їхні парасолі стоять на мармуровій підлозі, притулені до ослінчика. Панянки  одночасно  торохтять, не слухаючи одна одну.

   Праворуч - доволі дебелий добродій, із шкіряною текою під пахвою, та недоречною краваткою. Знявши капелюха, він хусткою протирає свою голомозість.    Раптом тека висковзує та гепається на підлогу. Чолов'яга намагається нахилитись, але черевце заважає. Тоді він, розчепірившись, спускається навпочіпки та  досягає бажаного.

 Ще одна жіночка, того невиразного вигляду, що впевнитись в її віці  немає  змоги. Вона в підкреслено трохи неохайному вбранні  з такою ж трохи розпатланою зачіскою. І, вочевидь, мешкає в цій же будівлі, бо  причимчикувала чи не  в капцях.  Тримаючи каву в одній, а цигарку в іншій, вона, ставши поміж обох дверей, між ковтками випускає тютюнові хмаринки назовні. 

  Поважна пані жаліється кельнеру на протяг.  Той,  спершись на підвіконня, відкидає серпанкову фіранку та  зачиняє кватирку. Пані полегшено зітхає…

 

 

 

Хурделиця

  Нещодавня  сльота вже вкрай остогидла. Щодень - тривалі набридливі опади. Вони розвели  на   стежинах та на  ріллі, котра не цурається     надмірної вологи,  багнюку.   

І ось нарешті…

Віхола,  що розпочалась  ще з відучора,  на ранок вгамувавшись, залишила по собі пухнасту ковдру,  котра   недоторканою простягнулась  поміж левадою та  городами. А в довжину - від похмурої  Здвижі, що тягнулась зловісною, ще без криги, звивистою стрічкою і  аж ген-ген до виднокраю. Той,  крейдяно – вапнякового кольору килим, на котрому де-не-де сяють діамантові відблиски, що засліплюють очі   промінчиками,  сховав усі  недбальства та недоліки  на ділянках неохайних господарів.  Пожухле  бадилля, гичка , соняхові стовбури  – все це сховалось у суцільному  пухнастому мареві,  що вкрило  городи,  за котрими проглядаються, з коминами на дахах, будинки. Деякі   садиби чепурненькі, інші вже трохи занедбані, чи то від нехлюйства, чи лінощів. Тиша й гладінь навколо…

А напередодні, увірвавшись у леваду, хурделиця шматувала гілля, заплутувалась навколо стовбурів пасмами  снігових кудель,  звивалась шаленою линвою серед чагарників. А тепер принишкла левада проглядалася наскрізь.

 І зараз на  вибіленому сувої можна  побачити тільки відгодовану гаву, що підстрибуючи, поважно  чимчикує, вишукуючи якусь поживу. Та ще плутаний ланцюжок   відбитків, що їх залишили по собі, відчуваючи загрозу, куцохвості вухані. Але небезпеки для них немає – сіроманців  давно не бачено на наших теренах.

 

Олександер Курись