* * *

моя стоматологиня замість "а тепер вкусіть" каже "а тепер зробіть кусь-кусь, будь ласка" що ж, наймилішу жінку в світі знайдено

* * *

Після сьогоднішнього ювелірного винесення військової частини росгвардії в історичному центрі Херсона орки влаштували масові перевірки по всьому місту. Хімарси у кущах шукають?

* * *

Чи вважаю я, що є жінки які справді хочуть займатися сексом за гроші? Певно є такі. Чи потрібна легалізація проституції? - Ні, адже легалізація це не тільки справа тіла однієї жінки. Легалізація збільшує торгівлю людьми і кількість жінок, які спати за гроші не хочуть, але мусять.

* * *

Якщо консервативна громадськість вважає кліматичні зміни природнім процесом, який протікає сам по собі та не потребує якоїсь особливої уваги, то чому ж тоді ця громадськість не ставиться так само до одностатевих шлюбів? Тільки-но чоловіки за руки взялися, і одразу апокаліпсис.

* * *

Перший заклад у Дніпрі, який прям нахуй да. Українськомовний кльовий бариста, охуєнні пончики, позиції до прайд-місяця, банка збору родині загиблого героя Азову. Всі відвідувачі шо я чув теж розмовляли українською. Тупо той Дніпро, в якому я б хотів жити.

* * *

Хвилин 10 навколо абсолютна тиша. Ні виходів, ні приходів. Усе навколо за селом догоріло, і нема вже і диму. І подумалось. Колись розірветься останній снаряд, впаде остання ракета, і більше не буде жодної. Загасне останнє полум'я війни, розвіється дим, і більше не буде горіти.

УРИВОК З РОМАНУ МОЯ ДУША

11:15 31.01.2017

УРИВОК З РОМАНУ МОЯ ДУША

Це – Я

Вислуховувати наставника юнак вирішив уважно: потрібно було зрозуміти ситуацію, яка відбувається тут, і ніхто не міг розповісти повніше про неї як стоячий перед ним.

— Ти мабуть помітив, який цей світ спустошливий?

— Так. — Знизивши голову, відповів юнак. Він відчував свою провину і був готовий до критики у його сторону. Усе ж цей занепад – його вина.

— Це одна із двох хороших новин, що я розповім.

Хороша новина?! Яка радість може бути від того, що він почув та пережив? Тут не може бути нічого, щоб радувало.

— Світ канув у ці лихі літа задовго до нашої з тобою зустрічі.

Почуті слова, неначе пробудили юнака. Він підняв похнюплену голову, здивований почутою новиною. Сказане підняло його із сну відчаю, про скоєні справи. Якщо він не знищував цей світ, то він стане тим, хто його воскресить!

Елло мовчав, очікуючи поки Креген опам’ятається від почутої звістки, мовчки вглядаючись у сумні очі, у яких зажеврів вогник надії.

— Хто тоді призвів до таких руйнувань?

— Його ім’я мало кому відоме з тутешніх, але відомо, що він привів у цей світ демона, який почав його тотальне знищення. Зібравши об’єднанні сили світла він зупинив і наклав печать на його темницю, бо знищити його не зміг.

— Хто такий?! Чому не зміг?! — Метушився Креген.

— Ім’я його – Аганорн. Знищити можна лише те, що зможеш здолати. У нього на це – не вистарчило сил. Він вирішив запечатати противника у своїй душі, щоб не дати заволодіти йому собою.

— Можна питання? — Стримано обізвався юнак.

— Слухаю.

— Як ми тут опинились?

— Я якось захопився основною проблемою позабувши дати тобі основи. Пригадуєш той дивний предмет, що я тобі дав на збереження?

— Так. Його шукав і Кнеша.

— Радий, що ти так чітко пам’ятаєш деталі – це тобі допомагатиме у майбутньому. Та зараз, — усмішка зникла з його обличчя, — я і ти завдяки каменю душі знаходимось тут. Камінь душі – це релікт, що дозволяє проникнути у душу того у чиїх руках він знаходиться. Лише сильні духом можуть ним користуватись. Ти один із них – героїчна душа. Я ж скористався шляхом, що ти відкрив потрапивши у цей світ.

— Як мені вдалось відкрити цей шлях? Я не тримав каменя.

— І це одна із загадок. — Стримано відповів офіцер. — Можливо це відбулось від великого навантаження від мечів, що ти тримав. Мабуть, одним із них ти пробив собі шлях, а може і обома. Важко сказати. Вперше потрапляю у такий великий духовний світ, та ще й таким чином.

— Вам доводилось бувати в схожих місцях? Розкажіть чим цей відрізняється від них. Що у ньому такого незвичного?

— Незвичного… — Елло крадькома посміхнувся. — Навіть не знаю з чого і почати. Ти така ж загадка для мене, як і для фей. Я також бажаю розібратись у цій ситуації та мене усе більше кидає у роздуми і сумніви.

— Поясніть зрозуміло і усе за порядком.

За цими словами юнак зосереджено грянув у вічі наставника, що того вельми спантеличило. Офіцер був вражений як швидко це дитя перестало бути таким: упевнений погляд, вирівняна постава, не дитяча манера поведінки. За ці кілька годин – він подорослішав на кілька літ.

— Зазвичай душа значно менша. Вона схожа на невеличку площадку, де може нікого і нічого не знаходитись. Власники таких душ не можуть використовувати її у бою, тому це зазвичай – простолюдини: звичайні селяни та жителі міст. Воїни можуть розвивати її у бою стаючи вмілими бійцями. Така душа отримує господаря – власника, що її створив. Багато можуть використовувати її взявши релікт у якому уже знаходиться душа і використовувати її як основу, та тут існує проблема взаємопорозуміння.

— Тобто?

— Душа може: відмовитись підкорятись, захопити тіло власника чи допомагати йому у його пориваннях. Чужа душа – загадка.

— Тоді, звідкіль тут так людно? — Здивувався Крег.

— Не просто людно. Все навколо – цілий світ. — Захоплено підняв руки догори. — Світ, що вражає своїм розміром, а іще більше різноманіттям рас, що його населяють. Я ніколи і не думав, що в одній душі може існувати таке різноманіття народів.

— А скільки їх зазвичай? — Здивовано поспитав юнак.

— Одна. — Виставивши перед хлопцем указівний палець, наче безмовно повторюючи, весело промовив Елло. — У рідкісних випадках дві, та вони рідко вживаються між собою.

— Тоді усе це… — Нишком вимовив Креген.

— Надзвичайно! — Відповів наставник.

— Ви сказали, що є щонайменше дві хороші новини.

— Куди так поспішаєш. Не спіши вперед батька в пекло. — Замахав все тим ж пальцем. — Наступна новина не настільки весела.

Почути, що навколишній занепад – не твоя вина – приємно, але радості особливої не викликало. Наступна новина мала принести іще менше задоволення.

— Що з тобою? — Здивовано грянув на юнака офіцер.

— Порядок. Яке лихо нас чекає? — Весело відповів Богдан.

— Твій настій мені вельми подобається. — Посміхнувся, у відповідь Елло, та душа його трепетала перед спокоєм цього дитя. — Ти угадав про наше лихо. Час – наш основний ворог. Нас уже розшукують.

— Тому – Вераел? — Юнак виставив руку перед себе, вказуючи на Елло.

— Звідки…

— Вас так назвала Імірісель біля шахти. — Пояснив Креген.

— Ти комусь розкривав моє ім’я?

— Ні, окрім Анорста. А воно справжнє?

— Ні, звичайно. Я назвався так, як звучить твоє ім’я у моїх краях. Тобі також варто придумати щось.

— Тоді, Креген.

— Креген… — Здивувався офіцер. — А звідки ти таке придумав?

— Я в ігрових боях так називаюсь.

— Що ж … Креген… — Задумливо промовив Вераел.

— Не підходить? — Здивувався юнак.

— Чому ж. Непогане ймення у тебе. — Він положив руку на голову юнака. — Креген.

— То хто нас розшукує?

— А… — Спантеличено викрикнув офіцер. — Можна сказати – усі.

— Тобто?!

— Не зрозумів – усі. Ми повинні уникати зайвої зацікавленості навколишніми, а особливо від воєнних.

— Тому ви вирішили полишити усіх, як тільки ми врятували Анабель?

— Вірно. Нам потрібно іще багато чого зробити, а головне навчити тебе, як потрібно битись та чаклувати. Ти – єдина надія на спасіння.

— Ви мені не допомагатимете? — Здивувався Крег.

— Я тут не надовго. — Сумно відповів Елло. — Я тут завдяки тобі, точніше завдяки тому, що ти зарядив камінь душі. Я не можу його заряджати, тому з часом він розрядиться, і я змушений буду тебе покинути. Однак, — він оживився, — поки я не використовую сильної магії – його розрядка мінімальна. Жаль, та основну роботу доведеться виконувати тобі.

— Я готовий! — Бадьоро відповів Креген.

— Я розповім про демона і небесного ельфа. Тих, що зараз збились з ніг у пошуках тебе, а можливо і мене, заодно. Здогадуєшся про кого я?

— Мечі.

— Вірно. Думаю, що уся ця катавасія з викраденнями справа демона.

— Чому?

— По-перше: це у його дусі. По-друге: ельф уже встиг зробити свій хід, розіславши шукачів у всі кінці краю.

— Імірісель – шукач?! Такий ж як і ви?

Елло скоса глянув на юнака. Про себе у розмові, з Богданом, він не сказав ні слова. Звідки той догадався про його дар відчувати сильні душі.

— Звідки…

— Чаклун, що мене прокляв, сказав у вашу сторону, що шукачі уже всяких без відбору набирають… — Раптом, зрозумівши про зайву балаканину перебив думку. — Я правий!

— Цілком. — Спокійно відповів наставник. — Мій дар – відшуковувати таких як ти, для їх подальшого навчання. І ти – велика знахідка.

— Чому ми не можемо попрямувати з усіма у столицю. Ельф значно прискорить виконання наших задумів.

— Ні. Він нам не помічник. — Сумно відповів Вераел. — Він знає демона, що заперли тут, і просто тебе поглине, щоб принести в жертву.

— Що ж це за демон? — Стривожено запитав Креген.

— Азелзон. — Тихо відповів Елло.

— Тобі відомо це ім’я?

— Так. — Його голос спохмурнів до кінця. — Він із мого світу. Він – бог демонів, що пав від руки іншого бога – Аганорна.

— Того, що привів демона у цю душу?

— Це був епічний двобій у якому зійшлись світло і тьма. Та ця історія давно минувших літ, тому за повну її правдивість я не можу ручатись. Присядь із мною, — всівшись в метрі від води річки, запросив приєднатись, — історія вельми цікава.

Запрошення Богдан прийняв, можна сказати, миттєво, присівши ліворуч Елло. Простеливши плащ на зеленому березі, він готувався почути неймовірно цікаву оповідь, яка повинна пролити світло на його сьогодення.

— Азелзон був безпощадним богом, що тільки і рвався у бій, та спокій богами земель захищав Аганорн. Будучи братами, вони ніяк не могли перемогти один одного, та Аганорн знайшов вихід. Він запропонував усім богам дати спокій жителям земель відмовившись від відкритої конфронтації між богами: змагання безсмертних не закінчиться ніколи, тому війна йтиме вічно. Однак, якщо боги стануть осторонь і лишень спостерігатимуть за двобоєм смертних зрідка допомагаючи, то це і буде достойним двобоєм. Слово було сказане, і його підтримали усі. Так боги благословили свої раси на перемогу. Як тільки шум постійних воєн стих, Азелзон почав ремствувати на відсутність сильних полководців, що вели б у бій війська. До нього прислухались і дарували смертним боги душі, щоб наповнити їх божественною силою. Цього для Азелзона, з плином часу, виявилось замало і запропонував він поділитись своєю міццю із смертними. Так появились напівбоги: хто за кров’ю, хто за благословенням. Очікуючи, що брат продовжуватиме штовхати смертних до краю безумств війни, Аганорн поставив одне хитре обмеження: віддаючи частину своєї божественної сили бог міг усе менше впливати на світ. Він пояснив це, як засторогу, щоб не появились інші боги, і їм подібні, на просторах усіх земель. Азелзону довелось проковтнути цю гірку новину, через більшість голосів за це обмеження, та він вирішив отримати з цього вигоду. Поставивши своїх полководців, на чолі народів, боги були готові розпочати велику партію, але Азелзон мав власну думку щодо цього. Порушивши правила, він узяв командування на себе, покинувши божественні чертоги. Боги почали йому нагадувати про невтручання напряму у справи мирські, та Азелзон порушив клятву, а решта богів лиш безсило спостерігала, не маючи можливості вплинути на його рішення. Та був бог, що не роздав усю свою силу – Аганорн. Він уважно спостерігав за братом, тому не поспішав роздати усі свої сили смертним. Він зійшов на поле бою, але поступався брату, як силою, так і бажанням війни. Зібравши війська богів, що його підтримали, Аганорн виступив проти Азелзона. Союзні сили розбили війська противника, та божественна сила захищала Азелзона від смерті. Тоді вирішив Аганорн вийти проти брата один-на-один. Незважаючи на різницю у силах Аганорн почав тіснити противника та здолати його ніяк не міг. Затягнувши бій, Азелзон почав потроху відстоювати свої позиції, і зрештою, Аганорн пав знесилений боєм. Азелзон був готовий нанести останній удар, та до бою приєднались напівбоги. Одарувавши зраненого союзника своїм благословенням, вони відродили його. Уже скоро Азелзон схилив голову перед братом, та здаватись він не збирався. В його ножнах був кинджал, що його він приготовив уже давно проти рідної крові. Здаючись, він підло наніс удар у груди Аганорна, але той, з великої любові до усіх, як і до брата, розбив його, надтріснуту, від зради богам і рідній крові, душу на три частини. Дві частини знайшли найближчих генералів Азелзона і підкорили їх душі, але третю він устиг помістити у свою. Велика війна була завершена, але Аганорна боги не прийняли назад, бо він мав частинки їх сили, і ніс у собі частину душі брата. Розуміючи побоювання богів, Аганорн запечатавши у своїй душі частину брата сказав, що буде її оберігати від приспішників темних сил, бо як тільки три кусочки зберуться воєдино воскресне велике зло, що знищить усе, на що паде його зір.

Елло підвівся, потягуючись заодно. Хоча відсидіти ноги він і ще не устиг, та розповідь гнітючу вирішив завершити так. Кинувши погляд на юнака він зрозумів, що варто перенести історію у сьогодення.

— Жодних звісток про нього не чутно з тих пір. Він, уже не будучи богом, зник. Багато хто називався власником душі Аганорна, але це були лишень воєначальники, що хотіли війн чи визнання. А знаєш, — скоса поглядаючи на сидячого юнака, — ти можеш виявитись істинним Аганорном.

— Тобто…

— Меч Кнеша, того темного чаклуна, може виявитись одним із шукачів Азелзона, що усіма силами намагатиметься його звільнити, якщо йому це вдасться, то він почне шукати тебе, щоб здолати і переродитись у тобі, для возз’єднання душі бога демонів.

— Отже, нам просто необхідно зустрітись з ельфом! — Нервово вскочив на ноги Богдан.

— Він нам не помічник. Я уже тобі про це говорив. — Тихо відповів офіцер. — Поглинувши твою силу, він відведе тебе у в’язницю, якщо не вб’є, а істинному богу – він програє.

— Давай покинемо цей світ, і запечатаємо його ззовні.

— Нам не вистарчить часу.

— Але чому?

— Демон у цьому світі уже понад рік, а ельф проявився минулого півріччя. Що тут роки, то хвилини у нашому часі. Що я зможу зробити – вбити тебе з тої сторони, щоб ця душа переродилась у комусь іншому, через декілька віків, а може літ. — Важко видихнув.

Юнака охопив страх: він увесь знітився; погляд втратив запал, на очах стали сльози. Офіцер лишень розуміюче обняв його.

Так… Усе закінчиться так через нього. Нащо він підіймав проклятого меча Кнеша?! Варто було не чіпати нічого, навіть не ставати до лав ордену. Його… Його помилка коштуватиме знищенням його душі, рідних у його світі, смерті… багатьох світів!

— Заспокойся! — Елло почав трясти хлопця, взявши його за плечі, на витягнутих руках. — Ти можеш врятувати чимало світів, але тобі потрібно узяти себе в руки! Хіба ти не розумієш який толк може бути від тебе.

Крег підняв похилену голову.

— Те що ти можеш зробити, у цьому світі, може змінити історію, що виходить за межі твого сприйняття. Ти можеш подарувати майбутнє не лишень тутешнім жителям, а і багатьом народам, що живуть далеко звідсіля.

— Як? Я нічого не знаю. Нічого не вмію. Якщо навіть ельф не може здолати його, то що можу зробити я?!

— Він, однозначно, програє, а от ти – маєш шанс. — Елло підняв підборіддя юнака, і пристально подивився йому в очі. — Цей світ поки що твій. Тобі відповідати за нього. Попроси і я відведу тебе куди захочеш. Забажай – навчу усьому, що знаю. Зосередься і зможеш знайти вихід з найважчої ситуації. Повір у себе, щоб зробити неможливе!

— А цього достатньо для перемоги?

— Цілком! Якщо робити усе з бажанням, а не з підпалки, то цього достатньо для будь-кого!

Впевнені слова офіцера підняли настрій Крегена. Елло і сам виглядав досить упевненим.

— Ти уже пробудив у собі силу землі і води ельфів, коли я навчав тебе створювати джерело і щит води, і дечого пізнав від темної сили магії некромантів. — Він узяв ранену руку Богдана, і злегка стиснув. — Боляче?

— Відчувається. — Стримуючи біль відповів учень.

— Він ранив твою руку, не звичайним кинджалом, тому ти можеш використовувати їх силу. Зазвичай вони убивають своїх майбутніх учнів та слуг, для їхньої покірності після переродження. Тобі вдалось добитись бажаного малою ціною.

— Тобто? Ви говорили, що мені підвладне усе цього світу. Поясніть.

— Ну, — наставник тут трохи знітився, — не кожен може так запросто використовувати різні стихії – цього вчаться. Для досягнення вершин у бою потрібно постійно практикуватись. Сили… Свої сили лишень ти можеш розвити. Я намагатимусь з усіх сил підготовити тебе до цього, та пам’ятай: як ти не можеш практикуватись з важким озброєнням, так тобі не доступна сильна магія. Усього потрібно навчатись, однак існує спосіб швидко досягти результатів маючи умілого наставника. Твоя юність дозволяє усе сприймати досить швидко і чітко це відтворювати. У тебе сильний дух і хороша увага – це твої основні козирі. Використовуй їх вдало.

— Що мені дала ця рана? — Злегка, потираючи правицею ранену руку, промовив про себе Богдан.

Сказані, підніс, слова офіцер все ж розчув. Здивовано повторив:

— Ти зумів використати темну магію, бо чорнокнижник благословив своїм кинджалом тебе на це. Ти тепер можеш використовувати темну магію завдяки цій рані. Прокляття сну, що ти використав, ти чув від некроманта, а ця рана дала можливість його використовувати.

— Хіба? — Тихо відповів юнак, чим здивував наставника. — Я і без неї це закляття використав.

Остання фраза вразила Елло, як своїм змістом, так і спокоєм у голосі Крегена. Він на мить завмер, щоб зібратись з думками, що так і зашарілись в голові від почутого.

— Коли ти вперше використав це заклинання?! — Командний голос воднораз відірвав співрозмовника від понурого споглядання поранення.

— У печері я почув його від чаклуна. — Гарячкова почулась відповідь. — Одна із тіней напала на мене і я спробував використати проти неї це закляття, та воно утворилось не в правій, а лівій руці…

— Це було до того як ти поранив руку кинджалом?! — Перебив оповідь Вераел, пристально вдивляючись в здивовані очі юнака. — Скажи! Це дуже важливо! Ну!

— До. — Спокійно відповів Крег.

Він розумів усю важливість відповіді, тому відповів правдиво. Йому потрібно розібратись у ситуації, у яку він потрапив. Елло набагато більше чого бачив на своєму віку, напевне – побільш нього. Він допоможе розібратись.

— Що це змінює? — Запитав новобранець.

— Багато чого змінює, — присідаючи на траву відповідав офіцер, — і водночас багато чого пояснює.

— Розкажіть.

— Ти уже не людина. — Тиха прозвучала відповідь.

— А хто? — Стривожено запитав Крег.

— Ти – демон.

— Я… — Наступні слова застрягли у горлі. Почути він був готовий будь-яке пояснення, але почуте було неначе вирок.

— Та не у повному розумінні цього слова. — Елло почав міркувати уголос. — Демони прекрасно володіють стихіями вогню та повітря, при цьому дуже вразливі до води і землі. Будучи демоном ти б не зміг творити настільки сильну магію води, у її чистій подобі, та і з повітрям ти незрозуміло поводишся. Твої сили неначе розбита мозаїка: загальної картини чітко не видно, та уцілілі фрагменти допоможуть її відновити. Усе ж ти – рідкісний випадок.

Офіцер глянув на учня, що завмерши від почутого дивився пустим поглядом у далечінь. Щось сказати утішливе він не став, розуміючи – це він повинен прийняти сам.

— Отже, ми програли? — Прозвучало тихе запитання.

— З чого ти таке взяв? — Вераел здивовано глянув на Крега. — Усе тільки починається. Ти можеш змінити усе у майбутньому. Сказане мною – не вирок твоїй людській суті. Ти досі – людина.

— Але я стану демоном! — Викрикнув Креген.

— Необов’язково. — Наставник глянув на розлюченого, здавалось на весь світ учня. — У тобі назбиралось так багато протилежностей, що мені навіть важко уявити, на що ти у скорім часі перетворишся. Подумай сам, що у тобі поєдналось. По-перше: ти зміг пробудити сили мечів, ба, навіть, зумів зарядити камінь душі у світі, де магія розсіюється. По-друге: тебе не повністю прокляли, тому ти спроможний використовувати образу обидві протилежності всесвіту, до того ж, водночас, на що спроможні лише декілька істот у всесвіті. По-третє: у тобі душа легенди, що отримала силу багатьох богів, настільки велику, що вони її боятимуться до кінця віків. Та основне – ти хоробрий духом і тілом, тому ти можеш стати ким завгодно. Хіба не розумієш, що наша зустріч – божественне провидіння. Тільки хтось такий я ти спроможний змінити світ, підкорити будь-яку вершину, здолати будь-якого противника, навіть Азелзона.

— Я… — Єдине слово, що мимоволі, вирвалось від захвату почутим.

Можливо Елло прибріхує, про його богоподібність, але сказане цілком вкладається у ситуацію з ним, у головній ролі. Невже, він спроможний на такі справи, що решта богів і не візьметься, адже Азелзону ніхто не зумів перечити, а він може його здолати!

Дурень! Дурень! Дурень! Про що він розмріявся! Він навіть вистояти проти простого некроманта не зумів, якого Елло розбив в пух і прах через кілька секунд, разом зі свитою. Це битва буде не за визнання, а за виживання.

Виживання… Це не вихід! Потрібно перемогти! Потрібно швидко навчитись володіти своїми силами і примножити їх. Потрібно – зібрати мозаїку.

— Не хвилюйся, я тобі допомагатиму на цьому шляху.

— Якщо мої сили можуть відкритись лишень після чогось такого, — кинувши погляд на ранену руку, — то мені потрібно віднайти тих майстрів, що відкриють мені шлях для інших сил.

— Так. Ти усе правильно зрозумів. — Відповів Елло, розуміючи бажання учня. — Нам потрібно відновити твої сили у найкращих. Важливою складовою цього стане очищення олтарів стихій для можливості черпати із них сили: поки вони під владою демонів – ти полководець без військ.

— Тому ми прямуємо до олтаря води?

— Ага. — Вирішив звеселити ситуацію наставник. — Будемо відновлювати цей світ за тим ж шаблоном, на яким він пав. Крім того, ми зможемо припровадити чаклунок в столицю людської імперії, прямуючи в землі некромантів.

— Що я повинен іще знати? — Тихим голосом прозвучало запитання.

— Тобі відомо мабуть усе, що ти можеш сприйняти на даний момент.

— Мені потрібно більше!

— Що?! — Здивувався Елло.

— Я хочу знати про те, що мене очікує до того, як із цим зіткнусь. Розкажи більше.

— І що ти хочеш від мене почути?

— Еннаі! — Чітко відповів Богдан.

— Тобто?! — Здивувався наставник. Такого прохання він не очікував почути. — Нащо?

— Моя сила без знання мови чаклунів, як полководець без воїнів.

— А ти і в правду – уважний. — Посміхнувся Вераел. — Я усе розумію, тому чекав моменту передати тобі, — він зашарівся у похідній сумці, — оцю книгу. Вона своєрідний словник розмовного типу, на твоїй мові. Спробуй її освоїти у скорім часі. Чесно кажучи, я думав передати її тобі пізніше, але ти мене випередив.

Юнак узяв книгу, грубого переплету з товстою, дерев’яною обкладинкою, обковану металом, для міцності. Застебнута на невеличкий металевий замок, вона була надзвичайно красиво виготовлена. Богдан відкрив замок, і розвернувши перегорнув кілька сторінок, вражено споглядав на символи під звичними словами.

— Тут картинок не має. — Споглядаючи, як почав швидко перебирати сторінки учень. — Доведеться зубрити в суху. Хоча… — Елло посміхнувся.

— Що? — Одразу, промовив Крег. Така посмішка наставника виказувала якийсь нюанс, що насторожувало.

— Ти можеш навчатись разом із Анабель.

— Вона не знає її?

— Звідки? За цією абеткою вона буде пізнавати Еннаі, як і ти.

— Але вона розмовляла з вами в таверні, чи це була інша?

— Зазубрені шаблонні фрази. — Відповів Вераел. — Ти їх тут дізнаєшся, якщо уважно читатимеш, — постукуючи пальцем в металеву зірку на обкладинці, — але вимову вам обом доведеться практикувати.

Нас уже зачекались, грянувши у сторону села відповів офіцер, бачачи хлопчака, що махаючи руками поспішав до них.

Крег застібнув абетку на замок, щоб уважніше розглянути обкладинку. Що це ручна робота він не мав сумніву, але тим вона більше вражала. На відполірованому буковім зрізі, розкинулась прекрасна металева картина нічного неба усіяного дрібними зорями, і ельфійською фігурою, що стоячи у гущавині лісу протягнула руки до великої зорі.

— Нам пора. Її, — узявши книгу з рук юнака, — тобі поверну пізніше.

— Вас кличуть до столу. — Підбігши до гостей промовив хлопчак.

— Ага. — Весело посміхнувся у відповідь Креген.

Обидва попрямували за хлопчам. Ідучи, Крег, і уявити не міг, що це простодушне дитя – майже його одноліток. Якби він не вступив в орден, то був би таким ж безтурботним. Якби він сам, випадково, потрапив у цей світ, то навряд чи вижив у ньому. Йому вдалось: трішки розібратись у ситуації; знайти учителя, ще й кількох друзів; він – стратег, а тому розуміє загальну картину. Потрібно здолати демона! Мабуть, Елло правий, що йому випала така хороша ситуація змінити цей світ. Якщо при усьому цьому йому це не вдасться, то навряд чи хтось інший зуміє це зробити. Ні-і… Зробить сам! Він зробить це, і врятує свою душу, від полум’я бездни, щоб не дати йому охопити всесвіт!


 

Зміст

1.     Вечірня метушня (1)

2.     Перші кроки (4)

3.     Непрошені гості (24)

4.     Духовний світ (39)

5.     Горогден – місто гномів (52)

6.     Дійства ночі (62)

7.     Рятувальна операція (87)

8.     Селище (109)

9.     Це – Я (119)

10.                       Ворог чи друг (128)

11.                       Бранки (142)

12.                       Некромант (157)

13.                       Старі друзі (175)

14.                       Союзник – не завжди друг. Незнайомець не завжди ворог (193)

15.                       Подорож в Ерангол (204)

16.                       Ерангол – велика столиця союзу (226)

17.                       Застереження Імірісель (236)

18.                       Зустріч проклятих (245)

19.                       Шпигунка (263)

20.                       Що є добро? (271)

21.                       Таємниця дому Фарворни (275)

22.                       Демони душ (288)

23.                       Вівтар води (303)

24.                       І знову самі собою (316)

25.                       Зустрічі в лісі (323)

26.                       Дамон Дам (343)

27.                       Таімор (351)

28.                       Вибір (363)

29.                       Валор (378)

30.                       Союз (386)

31.                       Слово вождя (394)

32.                       Союз і смерть (415)

33.                       Друг, що став ворогом, у надії повернути довіру (428)

34.                       Переговори (436)

35.                       Сила магії (444)

36.                       Зміни (455)

37.                       Сила – в знанні (172)

38.                       Лаузерель – останній дім древніх (486)

39.                       Елемендіель (505)

40.                       Шлях на схід (513)

41.                       Зміст (…)

 

Твір іще не завершений, і має, на сьогоднішній день, таку структуру.

Богдан ГРИНЮК