* * *

моя стоматологиня замість "а тепер вкусіть" каже "а тепер зробіть кусь-кусь, будь ласка" що ж, наймилішу жінку в світі знайдено

* * *

Після сьогоднішнього ювелірного винесення військової частини росгвардії в історичному центрі Херсона орки влаштували масові перевірки по всьому місту. Хімарси у кущах шукають?

* * *

Чи вважаю я, що є жінки які справді хочуть займатися сексом за гроші? Певно є такі. Чи потрібна легалізація проституції? - Ні, адже легалізація це не тільки справа тіла однієї жінки. Легалізація збільшує торгівлю людьми і кількість жінок, які спати за гроші не хочуть, але мусять.

* * *

Якщо консервативна громадськість вважає кліматичні зміни природнім процесом, який протікає сам по собі та не потребує якоїсь особливої уваги, то чому ж тоді ця громадськість не ставиться так само до одностатевих шлюбів? Тільки-но чоловіки за руки взялися, і одразу апокаліпсис.

* * *

Перший заклад у Дніпрі, який прям нахуй да. Українськомовний кльовий бариста, охуєнні пончики, позиції до прайд-місяця, банка збору родині загиблого героя Азову. Всі відвідувачі шо я чув теж розмовляли українською. Тупо той Дніпро, в якому я б хотів жити.

* * *

Хвилин 10 навколо абсолютна тиша. Ні виходів, ні приходів. Усе навколо за селом догоріло, і нема вже і диму. І подумалось. Колись розірветься останній снаряд, впаде остання ракета, і більше не буде жодної. Загасне останнє полум'я війни, розвіється дим, і більше не буде горіти.

Вершники Апокаліпсису..

18:04 11.09.2016

Вершники Апокаліпсису..

Жінкам втратившим своїх коханих..

               зоряне небо і..Тиша. Тиша особлива, котра заповнює собою все. У цій пустці будь який звук це подія. За ним вчувається щось, оце щось  найщільніше єднає з небезпекою. Уже краще оглушливі вибухи, вони заповнюють порожнечу, віддаляють від небезпеки бо власне і є тією небезпекою котра якщо не вбиває то й не існує. Раз у раз.
               Різні люди у різних місцях і в різні часи вчувались у тишу. Що поєднує цих людей? Відчуття часу. Так, кожен з них відчуває цей момент вчування завдяки переживанню його в історії.  зима, ніч, зорі і вчування вмонтовані в історичний процес. Ця зимова тиша це ніч з історії Українського донбасу 21 го століття. Для якогось ковбоя це частина історії війни за незалежність чи громадянської війни. Відчуття однакові але це відчуття вмонтовані в переживання особливого часу, відмінного і несхожого ні нащо інше. Я знаю що мій особистий досвід попри те що схожий на будь який подібний врощений в особливий часовий контекст. Ми живемо з відчуттям часу і що б із нами не відбувалось ми впевнені що час продовжуватиметься.. навіть без нас. Напевно тому що час а у часі й цінності які ми захищаємо будуть існувати і надалі і спонукають за них воювати. Уявити свій кінець реально, це як видалення з реального часу, з усього знайомого і звичного, уявити видалення часу вище за наші природні здатності. Тим то апокаліпсис відрізняється від відчуття небезпеки, зникаєш не ти зникає світ, а разом із ним і відчуття часу, свідком чого, зникнення світу, в силу незбагнених обставин стаєш ти.  Зупиняється час, в твоїй уяві, і нехай світ іще цього не усвідомлює але ти вже знаєш достеменно що часу більше немає. Тим то ця тиша, передчуття  зникнення світу, особлива..
               вибуху не чутно, просто довкола нереальним помаранчевим сяйвом зривається темрява. Воно, сяйво, з’являється з-за спини захопивши мене зненацька, спіймавши у той момент коли я заганяв кулі у ріжок, тож аби побачити що це за таке я мусив озирнутись через плече. Так вийшло що я дивився на ядерний вибух крізь віконце окопного бліндажу. Своєрідна імітація екрану телебачення, квадратний витвір для обстрілу противника як чарівна скринька транслював кінець світу у той час як помаранчеве світло охоплювало все довкруги. Я дивлюсь на ядерний гриб, все точно як неодноразово бачилось у фантастичних фільмах чи документальних про Японію. Я нагадую собі що дивитись на вибух не можна, опромінення очей чи що, і не можу відвернутись..  свідомість схопила замежовість того що трапилось, ..час зникає, увесь існуючий світ ущільнюється до, скільки там швидкість поширення пекельної хвилі?, секунд  часу. Здатність думати часовими рамками зникла, натомість у свідомості відбилась уся дійсність котру за умов існування часу я б визначив як таку що простягнута в часі, розбігається  в просторі, минуле, майбутнє і одночасно в декількох паралельних світах. Зазвичай на обдумання подібного обсягу інформації котра набухла у відчутті моменту пішло б напевно години, або багато хвилин але реально все відбувалося секунди. Тож подальші свої міркування, які я тут привожу за згадкою, розгортались би у часі складаючись у конкретні речення  якби цей час залишався. Отже якби у мене був час я б думав наступне. Дивно, це все ж таки відбулося. На згадку прийшли дитячі малюнки з перехрещеною червоними лініями бомбою і написами на асфальті миру мир. Здалося що все життя це нитка простягнута від моїх дитсадівських побоювань до сьогоднішнього моменту, як проміжок часу позначений двома точками від і до. То ж що це виходить що оті несвідомі дитячі страхи мали якесь непересічне значення? Дурня.  Оце і все? Чекайте, я якось не готовий до такого сюрпризу, кінець світу у прямому ефірі. І без попередження!  Чому ядерний вибух? Навіщо?! Ну там до попадання снаряду поруч з тобою ти в принципі готовий, але таке? Відчуття несправедливості, що тебе таки надули.  Зі ступору мене вивів вигук друга Лимона: нора! Але сам чомусь подався до кулемета. Я стрибнув до окопа із думкою яка на хрін різниця? І став чекати коли накриє (вибуховою хвилею). Яким буде кінець миттєвим чи пекельним? Буде вижарювать легені чи горітиме все тіло? Думки про смерть відволікають від смерті. Та хвиля чомусь не накриває. Це звільняє думки.  Яка вдача що сьогодні в дозорі був Лимон, оце справжня втіха бачити як хлопець рванувся від окопу до кулемету, перейшов від медитативного відчування тиші в атаку на ..як його назвати? Специфічний ворог. Гігантський смертоносний гриб що здіймається над планетою збираючись розправити свої пекельні крила. Спустити з ціпків своїх псів апокаліпсису, я б назвав це так, викликає в душі мого побратима сказати б цікаві реакції. Все ж таки дивовижні це люди захисники аеропорту. Він готовий потягатись з ..мегатоннами пекельних частин. З ядерним апокаліпсисом. У свої останні секунди життя Лимон піднявся на зустріч надприродним силам. Насправді побіг, до кулемету, передьорнув але не стріляє,  чекає щоб хвиля посунулась поближче аби тоді завдати жару? Мовляв не чекала? Гарна характеристика воїна, якщо зіткнувся з переважаючою силою противника, у даному разі це власною персоною Тартар вивергаючий, спочатку прийми бій. Отаким і склався у мене образ кіборга. Дивовижні люди що зі смертю наввипередки. Можливо пекельні сили злякались оскалу смерті на обличчі у Лимона, бо як іще пояснити що так довго не наступає кінець? Може переміг Лимон?Хто зна що у Лимона було в голові, та на мій погляд кіборги (козацька вдача) перейшли певну межу розумного і осідлали стихію. Це не просто люди а приборкувачі апокаліпсису. Що це було?? гукає Лимон. Ядерний вибух, озвучую очевидні речі. Час тягнеться неймовірно довго а думки дуже швидко. Як добре що я зараз в дозорі а не сплю в «дома»,  не проспав кінець світу. Це важливо, важко сказати чому але дуже важливо пережити смерть свідомо, на ногах. Я став учасником однієї з найнепересічніших подій у світі, приборкання апокаліпсису. «невже  хуйло наважився..?» коментує Лимон, замислитись над тим кому і навіщо прийшло в голову скинути бомбу на Донецьк просто не було коли але напрямок думок Лимона потішив. Але ця історія починає вже не прілічно затягуватись.. Це кінець, але, думка протіскується у шпаринку, але якщо подивитись відсторонено то саме такі моменти розкривають людський потенціал. І якщо вже сталося те що сталося то велика вдача пересвідчитись у можливостях людського духу. Те що відбувається наділяється якимось додатковим смислом.. Та що ж це так довго Божечки! Неймовірніше за те що відбувся ядерний вибух може бути лише те що ми досі живі.. ааа, зрозумів! Ми померли. Так, так ми всі уже мертві.. цікаво наскільки давно? І як на довго? А що буде потім? А навіщо ми живемо після смерті? А який сенс розкривати горизонти перед самою смертю якщо своїми відкриттями і переживаннями ти не зможеш ні з ким поділитись? От ми й живемо після смерті! А може й лише після смерті і живеш по справжньому?.. хм, безглуздя мого життя отримує додатковий сенс можливістю поглянути на нього з того боку? Це було б для мене справжнім благословенням. Невже моє життя не позбавлене якогось вищого, вартісного смислу?.. я оглянув внутрішнім зором свій земний шлях, та ні, на такий дарунок долі я не заслуговую, у мене на жаль не зоряний а приземлений, торований грішною юдолю шлях..  Зоряний шлях то для вершників, для тих хто взнуздав апокаліпсис.. це їхнє світло віднедавно освічує чумацький шлях.

              новини на передову доходять повільно і якось притлумлено.  Про те що відбувається на твоїх очах, і про міфічні події учасником яких  ти був безпосередньо, дізнаєшся через декілька днів з чуток.  У наслідок влучного попадання вибухнув якийсь хімічний завод, з боєприпасами. Просто вибух хімії викликав б оскомину, неприємно, а оскільки з боєприпасами то нормуль. Аа.. заавоод!     Із хім. заводом вийшло те саме що із    боротьбою за мир,  у першому випадку перемішали із боєприпасами у другому з ідеями руского мира, пекельна суміш.      

Ігор ФІЛІПЕНКО