Стара комсомольська курва – личко, як печене яблучко, чупер на голові ріденький, ретельно пофарбований у цеголковий ясно-червоний колір, на поморщених довгих музичних пальчиках – як мовив старий Тичина Я Б НІКОЛИ НЕ ПАКАХАВ ЖІНКИ ЩА НА МАЄ МУЗИЧНАГА СЛУХУ – по три перстеники, двоє срібних, а той, же посередині – золотий. Вбрана стара комсомольська курва вишукано – чорно-червона сукня, масивне мереживо прозорого бурштину, золоті кульчики з поважними зернами чеського ґраната, темні з білим мештики на ногах. Литочки ще нічого. Та й дупця. Єдина, певне, старої комсомольської курви розрада, а мо і гірка втіха.

Вона тепер не курва. Класик української літератури. Польські премії, американшька дефіляда, римські канікули,  курс лекцій у Пізі. Сніданок в Брюселі, вечеря в Берліні… Київ – тимчасовий прилисток, сплетений з виступів, презентацій, інтерв’їв для ґлямурних сракоязичних журналів, прямі етери…

Ось прикликав пісюник – старий львівшький комшомолечь.  Поруч  з ним – старий комшомолечь із самого Запорожжя – кожачькі вуса, мазепинка-вишиванка.

-Виступиш там кой шо скажеш про геноцид, да.

-Ющ буде? – спитала, бо вельми толерувала сего ялового екс-преза, що лишився собою аж на таких верхотурах.

-Нє. Тіки завтра прилітає з Відня.

-- І зразу до блядєй?

-- Та нє. В поліклініку.

-- Не п…

Стара комсомольська курва витягла з кишеньки платиноньку. Утерла носик а віченьки і швурила платиноньку до коша.

-То не для сміття а для яблук. – мовив несміло юний доглядач музею.

-Ой, для єблук? Ахахаха. Даруйте.

Старий комшомолечь з самого Запорожжа прихилив свою спітнілу пичку до її пахучого паризькими парфумами вушка і повів:

--Як я був малим, то мама ми повіла: малий каже мамі: мамо, гочу єблука. А мама му – ік тє зверну, ік тє єбну…

-Ой, Сєрґєй, умарив…

Юнак ухопив платиноньку обіруч і запхав собі у кишеню. Стара комсомольська курва примітила, же у кишені у нього було вже надто тісно. «Дрочитиме, скурвий син, на мою платину. Ех…»

Слово має…

І тут її перемкнуло.

Стара комсомольска курва аж тепер зауважила, що до мікрохвона підійшов нардеп від владної коаліції – Хрич.

Хрич?

Йо.

Він.

П’ятеро охоронців стояли довкруж – спіральки зв’язку у вухах, руки на х…. та нє, на пістолях. Все їй ті х…увижаються скрізь і в кождому. Звичка, бля…

-Сьодня наша нація відзначає сумну дату нашого народу…

Вона пам’ятає ці булькаті очі, волохнаті руки, круглу жіночну срачину…

--Радянська система нещадно нищила все україншьке..

«А ти?» -- крикнула у своїх глибинах стара комсомольська курва і – нахлинуло…

У нього на столі лежала – розхристано, пожмакано, з пасмугами сірого порохна від друкарського трактора – сигналака її першої збірки. Як вона хотіла її мати. Потрясати між Малковичем і Чернілевським і читати, читати, читати…

--В рот озмеш?

--Що?

-Глуха? Опритямся.

Він шпурив на стіл картку, де її тато – парох,що йно приїхав з Рима – молодий, натхненний, радісний. Його поблагословив владика Андрей, його чекає…

Пекло.

Вхопила картку і засунула собі межи ноги – там.

Його волохата рука кинулась теж туди…

Вона зажмурилась і зсунулась на диванчо.

І…

Книжка вийшла. І вона спала з ними упереміш – з гебістами, поетами, робітниками, бамівцями, журналістами, студентами, вшистко єдно…

--Злочинне КҐБ нищило українську еліту…

«А ти?» -- гуділо в ній.

Відчитавши проповідь, нардеп закутався в охоронців і пошкандибав до бентлі – в українському кнесеті голосування – дуже важливе – закон ПРО ПРАВИЛЬНЕ ЗАСТОСУВАННЯ ВІТЧИЗНЯНИХ ВИРОБІВ ОСОБИСТОЇ ГІГІЄНИ.

Їй дали слово.

Вона прочитала уривок з поеми про тата.

А потім був чудовий розкішний фуршет.

Але вона не їла-не пила, затисла в руці кленовий листочок і  -- плякала.

Хлопчик, що відбився від мами. Погладив її по голові. Тепла долонька, довгі музичні пальці:

--Тьотю, не плач. Бачиш, я загубив маму. І не плачу. І ти не плач…

«Гарний й… виросте з тебе, козел» -- подумала стара комсомольська курва, схопилась з лавки і подалась поміж старими комшомольчями ладувати в себе шмат молочного кувічатка…
    Голод і курва -- речі не сумісні.
    Айно.

27 листопада 2015 року.

м. Київ.