* * *

моя стоматологиня замість "а тепер вкусіть" каже "а тепер зробіть кусь-кусь, будь ласка" що ж, наймилішу жінку в світі знайдено

* * *

Після сьогоднішнього ювелірного винесення військової частини росгвардії в історичному центрі Херсона орки влаштували масові перевірки по всьому місту. Хімарси у кущах шукають?

* * *

Чи вважаю я, що є жінки які справді хочуть займатися сексом за гроші? Певно є такі. Чи потрібна легалізація проституції? - Ні, адже легалізація це не тільки справа тіла однієї жінки. Легалізація збільшує торгівлю людьми і кількість жінок, які спати за гроші не хочуть, але мусять.

* * *

Якщо консервативна громадськість вважає кліматичні зміни природнім процесом, який протікає сам по собі та не потребує якоїсь особливої уваги, то чому ж тоді ця громадськість не ставиться так само до одностатевих шлюбів? Тільки-но чоловіки за руки взялися, і одразу апокаліпсис.

* * *

Перший заклад у Дніпрі, який прям нахуй да. Українськомовний кльовий бариста, охуєнні пончики, позиції до прайд-місяця, банка збору родині загиблого героя Азову. Всі відвідувачі шо я чув теж розмовляли українською. Тупо той Дніпро, в якому я б хотів жити.

* * *

Хвилин 10 навколо абсолютна тиша. Ні виходів, ні приходів. Усе навколо за селом догоріло, і нема вже і диму. І подумалось. Колись розірветься останній снаряд, впаде остання ракета, і більше не буде жодної. Загасне останнє полум'я війни, розвіється дим, і більше не буде горіти.

ДВІЙКО ОПОВІДАНЬ

21:40 31.12.2014

ДВІЙКО ОПОВІДАНЬ

ЗАВДАННЯ АНГЕЛА

Оповідання

«Якщо ти не потрібний собі, кому ти тоді потрібний?

А якщо ти живеш тільки для себе, для чого ти живеш?»

Народна мудрість

Іноді, коли життєвий  шлях  підходить до краю, а правильніше сказати б до  чергового  повороту, ніби  нізвідки з являється  людина, яка  все ставить на свої  місця. Хто  вона, чому  приходить у  такі  моменти? Це лишається  загадкою.  Така людина прийшла і  до мене…

-          Чому молодий чоловік такий  засмучений?  - Пролунав поряд приємний жіночий  голос. – Невже все так погано?

-          Просто я  усвідомив, що я  нікому  не потрібний. – відповів я, не піднімаючи  голови.

-          А собі ти потрібний ?

-          Я себе не обділяю увагою.

-          Я не про це.  Можна  присісти? Просто в  кафе  столиків  вільних немає. 

Коло мене присіла  приємної  зовнішності  жінка. Дивно, але на вигляд відразу визначити вік мені  не вдалося. Хобі в мене таке:  визначати вік жінок  по зовнішності .    Та не в  цьому випадку…

-          Остання справа розмірковувати  над життям з вином у  склянці.  – продовжувала жінка. – Я  люблю вино. Але для  підкріплення  гарного настрою, а не  поганого.  То як, пригостите даму?

-          Я хотів би побути один.  -  Навмисне жорстко промовив я.  – Але  я  не проти пригостити, якщо  Ви пересядете за інший столик.

-          Мені  було б  приємно саме за Вашим  столиком і у Вашій компанії  спожити цей  напій? Ви не подумали. Що у цьому кафе саме  Ви мені  сподобалися  найбільше?

-          Це неправда. 

-          Чому ж ?

-          Бо  є  й інші, кращі  за мене.

-          Чому така реакція?  Тепер я  з принципу не пересяду  за інший столик. – Жінка, поправивши зачіску, повісивши сумочку , зручніше вмостилась на  стільці.

-          Значить, кажете, не любите жінок? – іронічно  запитала моя  випадкова  співрозмовниця. -  Чи просто  їх боїтеся?

-          Чому Ви так вирішили?

-          Тому, що Ви, молодий чоловіче, уже збираєтесь  втікати .  – жінка усміхнулась.

Мені стало незручно за те, що  вона вгадала мої  наміри. Але ж  я чоловік  і мені  соромно було б це визнати. Тому я вирішив  лишитися.

-          Гаразд, можете  не пересідати, але , якщо можна, будемо на  «ти». Бо я  себе  ще не таким старим почуваю. І взагалі, жінки тут  ні до  чого. Це я відмовляюсь  від  жінок, що кохають мене.

-           Тому, що ти не кохаєш їх.

-          Але ж  бувають  серед них  чудові і  захоплюючі.  

-          Але не кохані.

-          Кохання  з першого погляду?  Було.  Нічого з  цього не  вийшло. Але ніхто не заборонив ще захоплюватися  гарною зовнішністю жінки.  Я ж  все таки чоловік. І для  мене зовнішність жінки має  велике значення.

-          До зовнішності  швидко звикаєш. І приходить час, коли вона  тебе   вже не радує  і  не тішить, як раніше. З людиною, що поряд, треба  розмовляти, потрібно дихати одним повітрям, потрібно, щоб ти почав говорити фразу, а вона  закінчила.

-          Ой, це все  стандартні фрази про  спільність душ  та  інтересів!  - Обірвав я  свою  співрозмовницю.  -  Це все давно  відомо.

-          А якої зовнішності  жінки тобі  подобаються?

-          Неповні.

-          І все??? Таких  навколо безліч. Але проблема не в цьому, правда? Може в тобі самому?  Що ти зробив сам, щоб  сподобатися  жінці?

Це питання  мене застало зненацька.

-          Я не найгірший з – поміж  інших. – промовив нарешті я.

-          Це я  знаю. Але  жінці  потрібний  найкращий, а не «не гірший».

-          Я в  курсі справи – багатий, гарний, щедрий… Стереотип сучасного  чоловіка.  Душевні якості – це лише  другорядне.

-           Ти колись жив із жінкою? Я маю на увазі цивільний шлюб.

-          Ніколи.  У моєму  житті  не було  взаємності.

-          це дивно чути. Ти приємний молодий чоловік, враховуючи, що жінок серед населення більше.... Копирсайся в собі. Хочеш до мене на особисту терапію? Жартую..

-          Я й сам знаю, що причина  явно в мені.  І я  не знаю чи сам  собі  допоможу. Тому і  шукаю такі проекти , як "Ти можеш краще".

-          Що це за проект?

-          Це проект про те, як назавжди змінити своє життя та досягти успіху. Як навчитися керувати часом та збудувати успішну кар’єру. Яким  чином  можна розпланувати своє життя на кілька десятків років наперед. Одним словом, там можна знайти відповіді на усі ці запитання.

-          Зрозуміло … - Попиваючи каву, промовила жінка. – А ти, мабуть єдина дитина в сімї?

-           Та ні. Є ще старша сестра…  А до  чого  це?

-          Потім скажу.  А яка  у вас  різниця у віці?

-          5 років. Але всі ці  психологічні  штучки я  і сам знаю. І сам вмію  психологічну  діагностику провести.  Допомоги не потребую.

-          Що показала діагностика?

-          Гіперопіка, інфантилізм, аутизм, труднощі адаптації, фобія  гарних жінок, занижена самооцінка.

-          З таким набором  не живуть. Ти явно перебільшуєш. Це думка від моєї лікарської частини. А насправді я тебе бачу відповідальним чоловіком та турботливим батьком. Що ти сам очікуєш від шлюбу (стосунків)?

-          Напевно турбота одне про одного.

-          А ти б хотів, щоб твоя жінка подобалася іншим чоловікам. Викликала в них "пристрасті"? Ти б з цим впорався без жертв?

-          Я в принципі не ревнивий.  Я  довіряю людині.

-          Подумай про це. Спробуй уявити.

-          Ну супер Барбі і мені  не треба. Це іграшка.  А от приємної зовнішності  жінка -  це саме те.  А якщо  ми будемо  схожі внутрішньо -  ревнувати смислу  не бачу. Звичайно, для  порядку треба наголосити, що  вона моя . Але не перегинати палицю.

-          Так. А тепер подивись навкруги. Невже в твоєму оточенні немає жодної вартої розділити твої думки, погляди, мрії.

-          В найближчому оточенні знайомих нема. Є в іншому місті, але вона… Як би то  сказати ..  З надмірною вагою.

-          І що? Може вона при сумісному проживанні одразу схудне? А як народить - то взагалі буде принцесою. Ти знаєш як багато зараз жінок худне після пологів?

-          Там  справа в генетиці.

-          Невже  ти не віриш в дива. Вони не зможуть прийти до тебе без твоєї  віри.. Можна притчу?

-          Можна.

-          «Дещо поважніший ангел суворо дивиться на підлеглого.

-          - Доповідай. У двох словах.

-          - Живий. Ходить на роботу. На щось сподівається.

-          - На що?

-           - Важко сказати. Двічі я показував йому щасливий сон - не бачить. Каже, що втомлюється на роботі.

-          - А що на роботі?

-          - Так як у всіх:  Керівництво. Клопоти. Обід. Чутки.

-          - Керівництво суворе?

-          - Та керівництво як керівництво. Таке ж як скрізь. Боїться він його чомусь...

-          - Страхи відганяв?

-           - Само собою. Ще по дорозі до офісу. Крилами розмахував над головою. Хмари навіть розганяв. Довелося крилом по вусі з'їздити, щоб сонечко помітив.

-          - Симпатична незнайомка по дорозі? На підборах. З запахом запаморочливих  парфумів?

-          - Ну, ображаєте... Ніс до носа зіштовхнув в метро.

-          - І як?

-          - Та ніяк. "Вибачте" і далі в свої думки.

-           - А після роботи?

-          - Магазини. Телевізор. Помити посуд. Інтернет. Сон.

-          - Телевізор ламав?

-          - Звичайно. Так він новий купив.

-          - Інтернет відключав?

-           - П'ять днів поспіль. Він просто став стирчати довше на роботі. До пізнього вечора. У них так можна.

-          - Так. А вихідні?

-          - Сон до обіду. Прибирання квартири. Увечері - друзі, дурні розмови, горілка. Додому за північ. Вранці з головним болем під ковдру. Або до телевізора. Чи комп'ютера.

-          - А вона?

-          - Зовсім близько. Через три будинки. В один і той же супермаркет за продуктами ходять.

-          - У черзі зіштовхував?

-          - Все як належить. І понад інструкції - на автобусній зупинці, у свята.

-          - Лінії долі перевіряв?

-           - Так, поєднуються! У тому то й справа... Це таке місто... Такий спосіб життя... Ну не можу я більше, шеф! Нездійсненне завдання!

-          - Розмови! Де твій список сильнодіючих засобів?

-          - Ось він, шеф. Грип з температурою і маячнею. Вивих, перелом. Автомобільна аварія. Банкрутство. Пожежа. Безлади на вулицях. Фінансова криза. Громадянська війна...

-          - Достатньо. В ім'я Кохання на крайні заходи дозвіл вважай отриманим. Тільки вибирай щось одне. Виконувати!

-          - Слухаю!

-          Мораль - якщо ви не помічаєте можливостей, які дає вам Всесвіт, то ризикуєте опинитися в центрі "крайніх заходів". Удачі вам!».

Я сидів задумливий. І відчуття  такі, неначе ангели розмовляли про мене у моїй  же присутності. Нарешті я  видавив:

-          Дякую.  Це про мене. Справді.

-          Ми ніколи не знаємо де заховано нашу другу половинку. Можливо, вона повна,чи недостатньо розумна, чи за кордоном, чи занадто красива.... Але вона нам дається тому, що вона нам потрібна, а не тому, що  нам так  хочеться. Неможливо змінити свою долю. Але нерозумно відмовлятися від  долі.

Я замислився. Дивно, але  ця розмова  за  такий короткий термін  часу змінила в мені  багато  чого. Підвівши погляд, я побачив поряд лише порожній стілець,   порожній бокал та чашечка з недопитою кавою.  Незнайомка зникла.

 

 

ТЕЛЕФОННА РОЗМОВА

Оповідання

Телефон аж розривається, виводячи сирену міжміського дзвінка. Я знімаю  слухавку.

-   Привіт! Здогадайся, хто телефонує. Нізащо не здогадаєшся!

«Хто ж  це  може  бути?» - думаю  собі, перебираючи в  пам’яті своїх знайомих з інших  міст.

-   Не там шукаєш! – Чую  в слухавці.

«А може це хтось з  мобільного?» - з’являється ще одна версія.

-   Знову  не вгадав.

-   А звідки  Ви знаєте, про що  я  думаю?  Адже  Ви не Господь Бог!

-   В яблучко! Я Він  і є. Господь Бог.  Що, не  чекав?

-   Так! Досить  мене  розігрувати.  Визнаю, що я програв. Один – нуль на Вашу користь…  То хто  це дзвонить?

-   Господь  Бог!  Я розумію, в це повірити важко, але я кажу правду.

-     Навіть не смішно. Тому що  Бог  не може  телефонувати. Добре, пожартували і  досить.

-   Ну, гаразд.  Уяви, що я  з’явився  тобі в  образі  звичайного  чоловіка або  ангела.  Ти б  усе одно  подумав, що  це  чийсь жарт або галюцинація. Так?  Так. 

-   А якщо ти справді Бог. Ну теоретично..  Чому ти не з’явишся сам?

-   Бачиш, чого захотів ! Мене ніхто ще не бачив.  Це неможливо.  Я ж невидимий. А от телефонний  дзвінок -  це  факт. Ти можеш перевірити, чи я  дійсно Бог.  Запитай мене що – небудь.

-   Добре..  Скажи мені… Що мене завтра чекає?

-   Не скажу.

-   Ха! От я  тебе і спіймав!

-   Що «Ха!» Не казатиму не тому, що не знаю, а тому, що не хочу.

-   Ага, ага!

-   У тебе є можливість  самому вибрати  свій  шлях. Ти сам плануєш  свій завтрашній день.  Це один з моїх  подарунків людині. Яка буде користь з того, що ти проживеш  день так, як  я  тобі  скажу ? Вважай, що день  уже пройшов  даремно.

-    Ти бач! Викрутився.. Гаразд, хто б ти там не був  на тому кінці  дроту, хочеш погратися – пограємось. Скажи, а чому ти саме до мене телефонуєш, якщо ти Бог?

-   А чому б і  не  зателефонувати? Може мені  захотілося  поговорити з тобою. Ти ж  сам не раз  мріяв  про  розмову  по душах зі  мною.

-   Але  чому саме  я?  Навколо  багато  віруючих людей, що щиро  моляться  до Бога.  Тобто до Тебе. А ти  вибрав мене. – чоловіка, в якого  віра  висить на  ниточці з  павутини.

-   Твоя правда. Так, багато людей  розповідають  молитви, щось  просять. Але ж самі не вірять у те, що я  їх  почую і не вірять, що отримають те, що просять.  Вони це роблять, бо так  треба, про  людське око. Вони хочуть  показати  іншим, що  вони  віруючі.

-   Неправда! Серед  моїх знайомих  і  родичів є  дійсно  віддані  християни!

-   Знаю. Та дійсно  віруючі  не потребують  безпосередньої моєї  присутності у їхньому  житті. У них достатньо  віри в те, що  я  завжди поряд. А щодо тебе, я вибрав  тебе  випадково. Хоча я  давно за тобою  спостерігаю.

-   Ну от! А ще Богом називаєшся. Знаючи мої  проблеми, і  ні  разу  не допомогти! А я ж так  тебе  просив..

-   Ти мене ображаєш.  Це зовсім не так. Людське життя складається з різного роду дрібниць. І я  тобі  неодноразово допомагав у їх  вирішенні. Тільки ти  чомусь  вважав, що то ти сам або  інші  люди тобі посприяли. А сни, які  ти дивишся майже  щоночі? Вони ж не просто так, «безкоштовне кіно», - це  ключ до завтрашнього дня. Це ще один мій, досить дорогий, подарунок тобі. А, між  іншим, є люди, які взагалі снів  не бачать.

-   Я не хотів тебе  ображати.  Так, ти багато для  мене зробив. Я просто не звернув уваги..  Ти вибачиш мені?

-   Поживемо - побачимо . Ну як у тебе  взагалі справи?

-   Слава Богу, жити можна.  Хоча  буває  і  нелегко часом.

-   Нема за  що. 

-   А ти ж  хіба сам не знаєш?  Ти ж Бог!

-   Це  я  тебе  перевіряв, як ти  відповіси на моє запитання. Люди, нажаль, самі ускладнюють  собі  життя. Я дав їм лише  десять Заповідей, а вони  внесли безліч  поправок до  них. А потім скаржаться . що я  поганий і  жорстокий.. Але так і має бути. Побачимо, чим це все скінчиться.

-   А хіба Ти не знаєш  фіналу?

-   Я знаю коли, за яких  умов настане так званий кінець  вашого  світу. Але  як люди доживуть до нього, передбачити не можливо.

-   А навіщо Ти взагалі створив  людей?

-   Для цього  у  мене були дві причини: По-перше, я давно хотів подивитися  на себе збоку. А по-друге, створивши людину за власною  подобою і давши їй свободу вибору, я хочу  зрозуміти  самого  себе. Всі  люди -  це  моя проекція  на  фізичному рівні, розбита  на  мільярди  частинок.

-   Сказати чесно? Дурницю ти зробив, що дав свободу  дій. І дерево з плодами розуміння добра  і зла  в  раю не треба було садити. Може б  і  досі  ми  всі жили в  раю.

-   Мої  плани тебе  не  стосуються, пробач за  різкість. А ви  кращі?  Ви ж такі  самі  творці, як і я.  ви створюєте роботів, які  виходять з-під  контролю, і  знищують вас же.

-   Все одно, можна було б придумати щось  простіше.. От після  потопу була можливість  почати все спочатку.

-   Я Творець.  І люблю творити. Мені  подобається все гарне, гармонійне  і досконале.  Спочатку світ таким і  був. Але люди захотіли стати Богами. Невже важко зрозуміти, що  ви вже є Боги? Ви ж  мої діти! Ви спадкоємці мої! Весь цей світ – ваш! Чому ж  ви  знищуєте те, що я  створив  для вас?

-   Так ми ж лише люди ..  ми живемо  в  матеріальному світі.  І нам потрібні матеріальні  блага.

-   Кого  ви хочете обманути? Мене?   Ви прагнете розкоші, а не  засобів для  життя. А для  цього ви  руйнуєте мій світ. Хоча  я  неодноразово даю  вам шанс усе виправити.

-      Ми стараємось. У нас останнім часом активно розвиваються  технології, наукові  досягнення..

-   Погано  стараєтесь.  Люди  втратили свою  божественність, замінивши її  науковим прогресом. Я бачу намагання  людства відновити свою  божественність. Та поки що  ви йдете  зовсім у  протилежному  напрямку. Людина прагне безсмертя, залишаючись  просто фізичною людиною.. Боюсь, що «вдосконалюючись» люди просто знищать  одне одного. До  цього все йде до речі. Третя  світова  війна обов’язково відбудеться в свій час.

-   А як же  віруючі? Ти про них  подумав?

-   Я давно про них  подумав. Не хвилюйся. З ними все буде  добре. Краще за  себе  подумай.  Саме час, я  гадаю.

-   Я намагаюся. Я стараюся. Тільки от біда:  я все не можу вибрати  конфесію, яка є  правильна, найкраща. Підкажи, раз уже випала така нагода.

-    Я притримуюсь твоєї думки.

-   Я не належу до жодної з них.

-   Я теж.

-   Я тебе  зрозумів.  Але ж як , наприклад, розібратися, хто справді  проповідує  Слово Боже, а хто  ні?

-   Христос, Син мій улюблений, дав вам лише дві заповіді. Їх  і  дотримуйся. А нам вже час прощатися.  У мене крім тебе ще є  співрозмовники.

-   О, Боже! Зачекай!  Я так увійшов у  гру, що дійсно повірив, що розмовляю з Богом.  Два – нуль на твою  користь!.. Може ще  трошки поговоримо?  Не щодня ж така нагода випадає.

-   Шкода, але не можу. Згадай приказку: «Час – це гроші», яким , нажаль, служать люди. А для  мене час – це душі. Душі, які треба рятувати..

-   Але ти ще зателефонуєш мені? Може  я  дам тобі  свій  номер  мобільного?

-   Ні.  Краще я тебе  чекатиму. А говорити зі  мною ти можеш щодня. Я завжди тебе  почую. Бо я  завжди поряд.

 

 

 

Федір ТОВСТАНЮК