* * *

моя стоматологиня замість "а тепер вкусіть" каже "а тепер зробіть кусь-кусь, будь ласка" що ж, наймилішу жінку в світі знайдено

* * *

Після сьогоднішнього ювелірного винесення військової частини росгвардії в історичному центрі Херсона орки влаштували масові перевірки по всьому місту. Хімарси у кущах шукають?

* * *

Чи вважаю я, що є жінки які справді хочуть займатися сексом за гроші? Певно є такі. Чи потрібна легалізація проституції? - Ні, адже легалізація це не тільки справа тіла однієї жінки. Легалізація збільшує торгівлю людьми і кількість жінок, які спати за гроші не хочуть, але мусять.

* * *

Якщо консервативна громадськість вважає кліматичні зміни природнім процесом, який протікає сам по собі та не потребує якоїсь особливої уваги, то чому ж тоді ця громадськість не ставиться так само до одностатевих шлюбів? Тільки-но чоловіки за руки взялися, і одразу апокаліпсис.

* * *

Перший заклад у Дніпрі, який прям нахуй да. Українськомовний кльовий бариста, охуєнні пончики, позиції до прайд-місяця, банка збору родині загиблого героя Азову. Всі відвідувачі шо я чув теж розмовляли українською. Тупо той Дніпро, в якому я б хотів жити.

* * *

Хвилин 10 навколо абсолютна тиша. Ні виходів, ні приходів. Усе навколо за селом догоріло, і нема вже і диму. І подумалось. Колись розірветься останній снаряд, впаде остання ракета, і більше не буде жодної. Загасне останнє полум'я війни, розвіється дим, і більше не буде горіти.

ЕСТАФЕТА ДЕРЗАНЬ

05:29 22.09.2014

ЕСТАФЕТА ДЕРЗАНЬ

 

 

 

Ясного погожого дня (а такими на Марсі можна вважати всі, коли немає піщаних бур) посеред червонястої пустелі мчав незвичайний потяг. Крім того, що він, на відміну од земних «співбратів», не складався з окремих вагонів, а нагадувавдовжелезну гумову «кишку», то ще й рухався не по рейках, а просто по піску. Власне, цей незвичайний вд транспорту можна було б назвати іцнакше, проте за ним закріпилась назва «дитячий потяг». Бо вже втретє - саме стільки було поїздок - в ньому їхали діти з усіх земних континентів. На Землі в цей час тривали літні канікули й тих, хто особливо відзначився у навчанні, спорті, благодійних корисних справах або постраждав від стихійного лиха, направили сюдби, на Червону планету. Газетярі й телевізійники вже встигли назвати цю незвичайну експедицію «першим дитячим марсіанським десантом».

У довгому гнучкому вагоні не вщухали веселі розмови. Діти віком від 9 до 13 років у легких скафандрах жваво обговорювали подробиці відвідин місцевого Діснейленду. Час від часу лунав короткий, але гучний вибух сміху. Хоча мови звучали різні - а точніше, їх суміш - пасажири чудово розуміли

одне одного. У такому віці порозумітися значно легше, ніцж це стає потім...

-Цікаво, чому цей парк назвали Діснейлендом? - спитав чорношкірий Майк.-Одразу видно, що далі своєї Африки не бував! - писнула мала скандинавка Гертруда.-Облиш! З цього не можна сміятися! - намагаючись бути дуже серйозним, мовив Михась. - Колись, ще у ХХ столітті, жив американський режисер-мульитплікатор Уолт Дісней. Мабуть, усі бачили «Білосніжку» та «Бембі»?-То це ж - його твори! Вони обійшли екрани всього світу. Отож саме Уолт Дісней спроектував перший такий парк у себе, в Америці. А тоді вже виникли подібні у Франції, Японії, КитаЇ,  згодом і в нас... А ось і на Марсі дочекались!-Прошу уваги! - гучно заговорив динамік. Ця коротка фраза пролунала п'ятьма «світовими» мовами.

Усі принишкли. За недовгий час перебування на цій планеті діти вже звикли, що коли так до них звертаються, то йдеться справді про щось дуже важливе.

-  На шляху від Діснейленду до бази, яка надала нам притулок, ви побачите незвичайне явище - Алею Мрійників та Першопрохідців. Там - незвичайні скульптурні зображення тих, хто в різні часи підкорював цю

планету...

Потяг зупинився. У повітрі, ніби нізвідки, засвітився напис велетенськими буквами, які сяяли всіма барвами веселки:

ЗАПРОШУЄМО НА АЛЕЮ ВСІХ НИНІШНІХ ЕНТУЗІАСТІВ!

-Це звертаються до вас! - пояснив, вискакуючи з кабіни, водій - він же ватажок  третього загону, чілієць Орландо. - Адже ви справжні ентузіасти, якщо не побоялися подолати таку відстань, яка розділяє дві планети.-А де брати квитки, - почулися запитання. - Ми не бачимо каси!-Окремих квитків тут немає! Алея - це ніби філія Діснейленду, де ми вже побували, тільки віддалена. Прямуємо туди! - Орландо прорстяг руку вперед і трохи вправо.

Дитячий натовп здивовано принишк. Поки що ніякої алеї ніхто не бачив. Навкруги самі піски та й годі... Аж раптом завихрився пил - чи щось подібне до дрібного снгу - і у повітрі стали вимальовуватись контури великих, у два людських зрости, фігур. Може, то були голограми? У всякому разі, ілюзія їхньої присутності була повною.

-Попереджаю, - удавано суворим тоном  мовила Дженніфер, керівничка першого загону, - на цих статуях вам не вдасться надряпати щось на зразок «ми тут були». Та у вас і бажання такого не виникне. Ось погляньте...

Усі подивились на найближчу скульптурну групу й остовпіли: вона почала рухатись!

-Інженер Лось та червоноармієць Гусєв здійснили першу висадку на Марс у далекому 1922 році! - пролунав піднесений голос невидимого коментатора. - А далі ви побачите сцену зустрічі посланця Землі Лося з Аелітою - дочкою місцевого володаря.

Зображення розтануло. Натомість виникло інше: вже знайомий з попередньої  «картинки»  землянин щось пояснював високій стрункій жінці, яка здивовано позирала на нього нерухомими уважними очима. Він тицьнув пальцем у кульку, яка зображувала Землю, пояснюючи, звідки прибув.

Але це тривало недовго. Рухоме зображення зникло й перед здивованими дітьми  знов  була непорушна скульптурна група. На цей раз - тільки Лось та Гусєв, без супроводу.

-Другий епізод, мабуть, буде для вас цікавішим, - сказав Орландо, який був  тут уже не вперше.

Трохи далі завмерли в позах бігунів троє дітей, віком - молодших школярів. Спершу їхні зображення були напцівпрозорими, згодом почали наливатися кольором, як яблуко - соком. А попереду виникло тримірне зображення якоїсь маленької  істоти.  І сталося диво: троє непорушних раптом побігли! Волни рнухались, наче в кінокадрі, не виходячи за межі певного квадрату. Один з хлопчиків нарешті наздогнав мале створіння й запхнув до мішка.

-Ви спостерігали, як Андрійко, Боря й Надійка переслідували марсіанську черепаху, - вів далі «голосовий екскурсовод».

Знов завмер черговий  «кадр». Статуї зробились нерухомі. Поступово вони втрачали кольори, аж поки  не стали напівпрозорими.

-Переходимо до наступного епізоду, - лунав уже знайомий голос.

На цей раз картина була більш багатолюдною. Досить велика група поселенців розвантажувала ракету. Вони тягли громіздкі валізи й мішки, яких на Землі, певно, не змогли б підняти - адже марсіанське тяжіння втричі слабше! А трохи збоку від завзято працюючих стояв незграбний чоловік з блокнотом і старомодноюкінокамерою. Це був, як усі здогадались, кореспондент. Він намагався все охопити професійним поглядом, і комусь допомогти, щось віднести, передати - словом, усюди

встигнути, й ці щирі поривання часом виглядали кумедно.

-Перед вами - журналіст Мартін Гібсон, який згодом висловив бажання стати марсіанським колоністом, - пояснив коментатор.

Як і раніше, зображення зупинилось і стало поступово «гаснути». Метушлива дитяча зграйка у супроводі кількох дрослих рушила до наступної «статуї» - хоч тепер язик не повернувся б назвати її так. Адже

статуї не бігають і не виконують взагалі няких дій...
Непомітно плинув час. Малі посланці Землі побачили чимало епізодів підкорення колись недоступної Червоної планети. Серед першопрохідців були дорослі й підлітки, чоловіки й жінки, люди з різним кольором шкіри...Поєднувала їх спільна мета й бажання зробити цей суворий світ більш гостинним.

Втомлені, але переповнені враженнями, повертались діти Землі до свого «пасажирського поїзда». Дехто так втомився, що й говорити не міг. Але ніхто не нарікав і байдужих не було.

-А все ж як дивно! - озвався Сергійко з Криму, - колись люди сюди прибували, наче на тяжку працю чи битву з супротивником. А ми приїхали розважатись! Ніби й несерйозно цйе якось...-Так само було й у навколоземному просторі, - мовив Орландо. - Всього через 40 років після польоту першого космонавта на орбіті з'явився перший космічний турист. А за ним і другий! Те, що колись було подвигом, згодом стає буденною справою. Так влаштоване життя!-Шкода, що з марсіанами так і не познайомились...- почувся тихий сумний голос.-Зате наші астрономи відкрили вже чимало планет, придатних для життя, в інших зоряних системах, - відповів чілієць.-Зачекайте! - вигукнув Майк. - Чому нашу експедицію назвали Першим дитячим десантом? Адже  до нас тут он скільки людей побувало! Й серед них - діти!-Так, вони побували задовго до нас, - з усмішкою мовила Дженніфер. - Але ...тільки у мріях.-Тобто як - у мріях? - більшість була здивована.-Ті люди, чиї зображення ми сьогодні бачили, - насправді витвір уяви митців. Наприклад, Андрійко, Боря й Надійка - з дитячої повісті Олеся Бердника «Марсіанські зайці», написаної  ще в другий рік Космічної ери. А про інженера Лося та його товариша Гусєва ви, певно, й не чули?-Я знала! - бадьоро мовила Оля з Уралу. - В мого прадіда збереглася стара зелена книжка, в якій два твори Олексія Толстого: «Аеліта» й «Гіперболоїд інженера Гаріна». Лось та Гусєв - саме з «Аеліти». Колись був смішний звичай - придбати цю книгу міг тільки той, хто здав 20 кг макулатури!-От бачите, -  розважливо мовив один з найстарших, 13-річний чех Зденек, - самої лише відеоінформації не досить, треба іноді й паперові книжки читати, хоч це декому видається застарілим.-А журналіст Мартін Гібсон - звідки? - спитали одразу троє.-Це головний герой роману «Піски Марса» Артура Кларка. Цього автора цілком заслужено називали Жулем Верном ХХ століття...

...Розмова тривала й на шляху до бази. Всі погодились із спільною думкою, висловленою командиром загону:

-Кожній великій справі передувала людська мрія. Коли б не було мрійників минулого, то не було б і реальних польотів та занурень у глибини океану. Вони з попередніх віків ніби передали нам естафетну паличку. Й ми понесемо її далі...

 

Ігор СОКОЛ